Ренат Кузьмін: Політики, у ваших спальнях стоять відеокамери!

У інтерв'ю «Комсомолці» заступник генпрокурора відповів на «незручні питання» журналістів і запропонував своє бачення реформування всієї держави.

Після вступу до посади заступника генпрокурора вам доручили розслідувати резонансні справи про отруєння кандидата в президенти Ющенка і вбивство журналіста Гонгадзе. Чому ж ми ще не бачимо результатів розслідувань?

Справу про отруєння президента, так само як і справу про смерть Георгія Гонгадзе, я отримав «в спадок» від свого попередника. І коли почав розбиратися, прийшов до висновку про необхідність заміни слідчих груп по ним. Річ у тому, що при розслідуванні будь-яких неочевидних злочинів завжди потрібно висунути максимальну кількість версій: по можливих суб'єктах злочину, по його мотивах і так далі.

Але слідчі, що розслідували отруєння Ющенком, відпрацьовували одну-єдину версію – про отруєння на дачі у Сацюка. Уявіть собі, цих версій повинно бути значно більше! Наприклад, на дачі у одного з керівників «Фокстроту», де був президент, або в готелі, де він снідав, або на зустрічі з виборцями. І таких місць могло бути багато. Серед версій потрібно було розглядати і те, що отруєння не було взагалі, а враження на обличчі – результат медичних маніпуляцій.

Слідчі повинні були вирахувати орієнтовний час отруєння, дізнатися графік роботи президента і на цьому тимчасовому проміжку відпрацювати всі можливі версії. І, виключивши ті, що не підтвердилися, прийти до однієї єдино правильної. Така ж схема дій і у справі Гонгадзе. Так це мало бути в ідеалі. Я тоді зібрав наради з обох справ, висловив претензії, запропонував розширити кількість версій, підготувати нові плани розслідування. Після цього пройшло зовсім трохи часу, я змінив склади слідчо-оперативних груп. Зустрівся з мамою Гонгадзе, а по отруєнню президента поспілкувався з учасниками подій.

Але дуже швидке розслідування цих справ і нагляд за ними були покладені на іншого заступника генпрокурора.

Сьогодні склалася дивна ситуація: слідчі, що входять до складу Головного слідчого управління, яке я очолюю, підкоряються не мені, а іншому заступнику. Тому мені складно говорити про ці справи – ось вже два роки я не маю до них ніякого відношення, а тільки бачу, як натовпи людей приходять в будівлю, в якій я працюю: різні політики, футболісти, хокеїсти, а працівники слідчої групи їздять в машинах з маячками і охороною з СБУ.

З чим ви зв'язуєте своє усунення від цих справ?

З чим пов'язано – не знаю. Це право генерального прокурора. Мені відомий лише один факт: справу про отруєння президента у мене забрали на прохання самого президента.

Ще одна резонансна справа – про записи, зроблені в кабінеті екс-президента Кучми майором держохорони Миколою Мельніченко. Як по-вашому, є можливість появи нових записів?

Ось ви мені відкажіть на питання. Офіцер Служби безпеки, який дав присягу і працював в охороні президента, встановлює прослуховуючу техніку і записує голову держави, а потім збирає всі записи і тікає з ними за кордон – він герой чи державний злочинець?

Питання етики і мотивів його вчинку як офіцера.

А з позицій закону?

Однозначно – злочинець.

Може, він чув про злочинну діяльність президента, вирішив її задокументувати і оприлюднити. Але що він дав до розголосу? Які злочини? Так, на одній з плівок є запис з розмовою про Гонгадзе. Але чи є там наказ про те, щоб журналіста вбити, підірвати, відрізати йому голову? Нема!

Може, ці слова – на тих, що залишилися у Мельніченко записах, ще не оприлюднених?

А ось ви в це вірите? Я не хочу це навіть обговорювати. Плівки Мельніченко відносяться до справи Гонгадзе, а вона знаходиться не в моїй компетенції. І мені, як ви розумієте, не дуже зручно коментувати ці питання.

Номер вашого телефону фігурує в недавньому зверненні народних депутатів про прослуховування Службою безпеки. Чи дійсно вас слухають, кому і навіщо це потрібно?

Так, я потерпілий у справі про прослуховування. Слухало мене за сфальсифікованими матеріалами Головне управління К, яким керує зампред СБУ Тиберій Дурдинець. Прокурорська перевірка за моєю заявою встановила, що відносно мене незаконно завели так звані «СКП» – «Справу контррозвідувальної перевірки».

Річ у тому, що на думку підрозділу Дурдинця я працюю з секретними документами поза режимною установою: вдома, в ресторані. А враховуючи, що я спілкуюся з різними людьми, зокрема з іноземцями, – мене підозрюють в шпигунстві. Стежили за мною, прослуховували телефони, вторгалися в моє особисте життя. Це тривало рік.

Але ж я не є носієм секретів! Мій допуск до секретних документів закінчився ще в 2006 році, а нового я не отримував – і просто фізично не міг нічого секретного виносити з роботи, оскільки не маю до цього ніякого відношення.

Я впевнений, що була команда «Слухати заступника генпрокурора Кузьміна». Але ця злочинна команда виконувалася такими ж недалекими виконавцями, яким навіть розуму не вистачило перевірити, чи маю я допуск до «секретці».

Після того, як все це виявили, було заведено кримінальну справу за фактом втручання в моє особисте життя і почалося розслідування цього злочину. А далі події розвивалися, як при диктаторському режимі в корумпованій банановій республіці: спецслужба звернулася до суду і оскаржила ухвалу про збудження кримінальної справи. Голова Київського апеляційного суду незаконно міняє підсудність і відправляє справу в Святошинський суд. Той після розгляду – знову в Апеляційний. Той знову в Святошинський – і так протягом місяця. Уявляєте? Місяць актуальна кримінальна справа не розслідується взагалі.

Так якщо я, заступник генерального прокурора країни, не можу добитися правди, то що робити звичайному громадяниноу, права якого порушила діюча влада?

Голова Апеляційного суду розумів, що робить. Він знає, що в разі розслідування моєї справи по ланцюжку почнуть вилучати справи по інших політиках, санкції на прослуховування яких він давав. Ось слідство і блокується.

Я впевнений: Служба безпеки займається незаконним прослуховуванням провідних політиків країни, СБУ в режимі онлайн слухає всіх неугодних владі політиків. Слухають за сфальсифікованими справами і документами, а деяких – взагалі без будь-яких санкцій. Можу застерегти поважних політиків: майте на увазі, вас прослуховують, а у ваших спальнях деколи стоять відеокамери. І як потім використовуватимуть ці фільми, ви не можете собі уявити. А вибори скоро! Висновок простий: причина блокування кримінальної справи з прослуховування заступника генпрокурора Кузьміна – страх викриття і пов'язаного з цим грандіозного скандалу.

А по телефону говорити не боїтеся?

Ні. Державних секретів не розголошую, та я їх, власне, і не знаю.

Може, настала необхідність реформувати судову систему?

Сьогодні закони дозволяють суду заблокувати розслідування будь-якої кримінальної справи. Судова система «проковтнула» і законодавчу, і виконавчу владу. Не потрібно терактів, немає необхідності підривати парламент, щоб заблокувати його роботу. Усунути будь-якого чиновника з посади можна просто за рішенням суду. Уявляєте, зараз ви, як громадянин України, звертаєтеся до суду і стверджуєте, що генпрокурор призначений на посаду з порушенням процедури. Ваш друг, суддя, який живе з вами на одному майданчику, прийме цей позов і до розгляду справи по суті заборонить генпрокурору виходити на роботу. Потім цей суддя покладе справу в сейф і піде на лікарняний. На цілих чотири місяці. І на весь цей час країна залишається без генерального прокурора! Так само можна вкоїти з прем'єр-міністром, міністром оборони, президентом.

Чисто гіпотетично: якщо я звернуся до суду і заявлю, що президента призначили «неправильно», бо третього туру виборів нема в Конституції, то його також відчужать?

Цілком вірно.

Але ж ця система порочна!

Так, але закон є закон. Його треба виконувати. А чому у нас такі закони – зрозуміло. Подивіться – хто і навіщо ці закони пише. Але, як говориться, суворість безглуздих законів пом’якшується необов'язковістю їх виконання.

Що стосується судді Львівського апеляційного адмінсуда Ігора Зварича, спійманого на хабарі: у його справі замішані відомі прізвища?

Ми сьогодні знаємо, хто давав хабарі, за що їх давали і які питання вирішувалися. Це дуже складна і цікава справа. І високопоставлені особи там замішані. Навіть дуже високопоставлені.

Сьогодні розкручується скандал зі зміною власника телеканалу «Інтер», що відбулася кілька років тому. Говорять, не все чисто.

Згадайте моє слово, цим питанням ви стривожите людей не тільки в Україні. Ми отримали депутатське звернення з цього приводу і провели перевірку, в ході якої встановили, що колишній власник каналу Ігор Плужников дійсно загинув за дивних обставин. І збіг фактів, який ми досліджували, говорить про те, що не все там так просто і очевидно, як здається на перший погляд.

Наприклад, ми встановили, що акції телеканалу і частки в його статутному фонді були перерозподілені на підставі довіреності, виданої нібито Плужниковим панові «Х», назвемо його так. По цій довіреності пан «Х» вивів з складу засновників фірми, підконтрольних Плужникову, і завів непідконтрольні, судячи з усього, близькі до того персонажа вітчизняного політикуму, якого Юлія Тимошенко недавно назвала досить неприємно. По цій довіреності сам пан «Х» вибраний одним з керівників фірми, яка є одним з засновників «Інтеру». Але найпікантніший момент в цій історії такий: ми отримали висновок експертизи про те, що підписи від імені пана Плужникова в цій довіреності були виконані не самим Плужниковим, а іншою особою з ретельним наслідуванням підпису Плужникова. Виникає питання: якщо там все так непросто, чи не була смерть Плужникова невипадковою? Та і перерозподіл власності по підроблених документах – це вам не дитячі витівки. А те, що в статутному фонді «Інтеру» третина належить Громадському російському телебаченню, – це вже не жарт. Словом, як говорять криміналісти, слідство покаже.

Чи є можливість поліпшити ситуацію в державі, адже питань як і раніше більше, ніж відповідей...

Ми сьогодні стоїмо на краю прірви. Україна реально підійшла до останньої межі. Ситуація така, що, як казав дідусь Ленін, верхи вже не можуть управляти по-старому, а низи вже не хочуть. Подивитеся, хто і як управляє державною власністю! Фонд держмайна лихоманить, плану приватизації немає, бюджет – сльози та й годі! А хто керує силовими структурами?! СБУ очолює людина, яка жодного дня до того не працював в службі. А перший його заступник? Їх поважають професіонали в службі? А Міністерство оборони очолює людина, яка жодного дня не служив в армії. Міністерство внутрішніх справ – людина, яка Кримінальний і Карно-процесуальний кодекси розрізняє тільки за кольором обкладинки. Голова Податкової адміністрації країни ніколи в житті не служив в податковій. І цей список можна продовжувати нескінченно.

Ось тому у нас можливе використання спецпідрозділу «Альфа» в комерційних розборках. Тому у нас можуть незаконно прослуховувати негідних політиків, тому рейдери під дахом МВС захоплюють прибуткові підприємства. Коли ключові державні пости займають хай і пристойні, добрі люди, але дилетанти в професії, – це страшно! Це крах всієї державної системи управління! Самої ідеї державного будівництва. А якщо завтра в похід? Хто нас в бій поведе? Олігархи?

Я за сильну, відповідальну державну владу. За могутню, багату і перспективну державу. Коли на перше місце виносяться не інтереси шахрая-олігарха, а інтереси країни, всього українського народу. Я за дотримання закону всіма без виключення, зокрема вищими посадовими особами країни, за відсутність якихось привілеїв і «недоторканностей». Мій ідеал держави – могутня, сильна державна влада, державне регулювання економіки, сильна правоохоронна система і армія, могутні, справедливі соціальні гарантії і, як наслідок, високий добробут громадян.

А олігархи, ну куди ж без них? Вони повинні допомагати державі розвиватися і забезпечувати зростання економіки і добробут простих українців. І все. Нічого їм робити в політиці і на ключових державних постах. Держустановами повинні керувати тільки професіонали, незалежно від близькості до «імператора». Основний критерій – професіоналізм і відданість Батьківщині.

І потрібно перестати брехати один одному. Політики не повинні нас дурити, а ми не маємо їм вірити. Ну, скажіть, чи вірите ви серйозно в те, що у нас єдина, об'єднана загальною культурою, історією, унікальна нація? Немає у нас загальної української душі, єдиного українського характеру. Ну не можна в Донецьку ставити пам'ятник Бандері, а в Тернополі – пам'ятник загиблим шахтарям! Як не можна одягнути кримського татарина у волинську вишиванку, а на карпатського гуцула – тюбетейку. Нічого з цього не вийде. Так чому нам не сказати правду про те, що ми різні? І нема в цьому нічого поганого. Як різні американці або французи.

Так давайте об'єднаємо народ не розповідями про наші унікальності і трипільську культуру, а об'єднаємо заради загальної ідеї – побудови могутньої економічно сильної держави з сильною правоохоронною системою і армією, справедливими соціальними гарантіями для всіх нас. І з відповідальністю всіх політиків перед народом. Тільки тоді ми пишатимемося тим, що ми – українці. Різні, що говорять на різних мовах, але українці. Громадяни Великої України. Можливо, тоді ми і отримаємо відповіді на всі питання, які ви мені задали.

Сьогодні в суспільстві йде дискусія про другу державну мову. І слава богу! Ось крихітна Швейцарія: офіційно говорять німецькою, французькою, італійською та ретороманскою. У Бельгії – французька і нідерландська. У Люксембурзі – німецька та французька. Офіційні державні мови! І що в цьому поганого? Чому у нас така істерика з мовного питання? А скажіть, чому кримськотатарський народ не може офіційно говорити на своїй рідній мові? Це справедливо?

Впевнений, що нас всіх, таких різних, але громадян України, повинні об'єднати спільні відчуття, спільні національні інтереси, спільні реакції на події. Це дасть можливість всім членам суспільства з усіх принципових питань досягти розуміння і виключити серйозні розбіжності. Сподіваюся, що дуже скоро нас всіх об'єднає поняття «Вітчизна», коли ми, українці і сильна Українська держава, станемо єдиним цілим.