Клочкова йде зі спорту. Що буде робити Золота рибка?
От і відбулося те, що, взагалі-то, рано чи пізно мало трапитися – прощання з великим спортом чотириразової олімпійської чемпіонки з плавання Яни Клочкової.
Його величність випадок, як показує історія кар'єри багатьох іменитих спортсменів, лежить в основі їхнього сходження. Але мало потрапити в потрібний час у потрібне місце. Важливо, щоб тебе взяли вмілі руки тренера й, звичайно ж, щоб ти сам був готовий виконувати неймовірний обсяг роботи.
Все це багато років тому збіглося у Яни Клочкової. Після невдалих занять Яни в гімнастичному залі, батьки (колишні спортсмени-легкоатлети) шукали для доньки підходящу секцію. Отут в 1989 році в Сімферополі й зустріла їх на сходах басейну відомий у СРСР тренер Ніна Федорівна Кожух. Плавати Яна навчилася рано. Першою водною площадкою служив великий чан, установлений у бабусі у дворі, де майбутня чемпіонка проводила все літо. Сонце, повітря й вода зробили свою справу, і дівчинка росла загартованою, міцною і, як показали перші тренування в басейні, неймовірно працездатною.
Довірившись тренерському союзу Ніни й Олександра Кожухів, Яна стала осягати основи своєї майбутньої професії. Основна вимога наставників: бути простим, не брехати і не спізнюватися. Прийняти це правило не далося складно, адже саме так її і виховували вдома.
Вигравши в 18 років перший у спортивній біографії дорослий чемпіонат Європи, а потім і світу, Яна Клочкова відправилася на Олімпіаду в Сідней головною фавориткою турніру. Саме тоді, після завоювання двох олімпійських золотих медалей українську спортсменку стали називати Золотою рибкою. Але мало хто знає, що це прізвисько в далекому вже від нас 1960 році здобули вихованки знаменитої на весь Радянський Союз харківської школи плавання: Людмила Хазієва й Ніна Яготинцева. А згадана Ніна Яготинцева – не хто інша, як Ніна Кожух.
На своїх коронних дистанціях 200 і 400 метрів комплексом Яні Клочковой не було рівних і на Іграх 2004 року в Афінах, після яких їй указом Президента України було привласнене звання Героя України. Вона нагороджена всіма офіційними й неофіційними нагородами й званнями країни: «Людина року», «Спортсмен року», «Кумир покоління». Яна безліч разів входила в списки Топ-десятки відомих людей України в різних номінаціях. Публічність, що завжди лякала її, мимоволі стала середовищем перебування (окрім, зрозуміло ж, басейну). Яна стала бажаним гостем безлічі телевізійних програм, ведучих друкованих видань, рекламних і шоу-проектів, тусовок. Але ніколи спортсменка не поводилася зарозуміло або манірно, видаючи з себе світську левицю, як робить багато хто. Своєю щирість і щирістю вона приваблювала людей.
Про те, що не відбулося у Яни на недавній Олімпіаді в Пекіні можна міркувати багато. Але що б не говорили й не писали аматори похвастатися своїми аналітичними здібностями в області спорту, все це анітрохи не зменшить авторитету спортсменки і її заслуг (нехай навіть і минулих).
Нині ж хочеться побажати Яні, щоб вона не втратила орієнтир у життєвому морі – стихії далеко не простій. Правда, цього разу, щоб вона в ній не плавала, а так само стрімко її скоряла.
Яна, після Олімпіади в Пекіні ти виждала якийсь час, щоб оголосити своє рішення про закінчення спортивної кар'єри, але прийняла його напевно набагато раніше?
Готуючись до Олімпійських ігор я прекрасно уявляла картину змагань, розуміла, як далеко пішли сучасні технології, збільшилися швидкості. Чесно кажучи, я вже не відповідала їм. Прощання з спортом завжди проходить з якимось смутком для будь-якого атлета. Але мені не хотілося розчаровувати глядачів, що вони зберігали відданість мені протягом багатьох років. Частково через це я і не вийшла на старт у Пекіні. Чесно кажучи, ситуація влітку склалася досить неоднозначна. Якби я пропливла погано, сказали б, мовляв, видохлася Клочкова. Мою ж відсутність на олімпійській доріжці теж сприйняли з нерозумінням. Словом, як би я не зробила, негативної реакції не уникла б. В українській команді мене ніхто не засудив. Як одна з самих досвідчених і титулованих плавчих, я намагалася підтримати наших хлопців. А от окремі спортсмени, тренери й чиновники з інших збірних коментували ситуацію з пристрастю, мовляв, спасувала. Мені це було, самі розумієте, неприємно. Хоча зараз вони, як ні в чому не бувало, дивляться мені в очі.
Ти закінчила Донецьку академію керування персоналом. Де плануєш застосувати нові знання?
Уміння вирішувати організаційні питання надто важливе в будь-якій справі. Чистий економіст або менеджер з мене навряд чи вийде, але все-таки отримана теоретична база, думаю, згодиться. Де саме, поки не знаю.
Навчання за кордоном тебе не приваблює, адже з'явилося ж так багато вільного часу?
Зараз у Швейцарії вчиться моя сестра Аня. Я ж поки ходжу на курси англійської, не хочеться губити мову. А там видно буде. Аня вивчає готельний бізнес, тому було б цікаво почати сімейну справу.
Є чи пропозиції від профільного міністерства або НОКа про роботу в цих структурах? Адже для них не секрет, що ти стала вільним художником.
На жаль, немає. Я б з радістю попрацювала в цій сфері, але мене не залучають. Турбота про моє працевлаштування важлива лише для мене самої.
Можна подумати, в Україні кожний олімпійський цикл з'являються чемпіонки, щоб ними зневажати надалі. Ти була першою й, думаю, на довго залишишся єдиною в країні настільки титулованою плавчихою.
Мені складно коментувати подібну ситуацію. Напевно, мої бажання не збігаються з планами міністерства й НОКа. На жаль, людей забувають швидко.
Ти не боїшся, що й зовсім забудуть?
Медалі, титули й звання завжди залишаться при мені. Думаю, все-таки людина стає значимим для країни завдяки не його участі в рекламі, а вчинкам. Мені порожній піар заради задоволення своїх амбіцій не потрібний. Я хотіла б допомагати розвитку плавання в Україні. А скільки разів я з'явлюся в ефірі телебачення або на білбордах, мені байдуже.
Твій спільний з Денисом Силантьєвим фонд «Україна спортивна», створений трохи більше року тому, продовжує існування? Які успіхи в його роботі?
Справи рухаються, хоча й не так стрімко, як хотілося б. Нестабільність у всіх напрямках життя країни, звичайно ж, пригнічує. Але ми не здаємося.
Наше головне завдання – будівництво сучасного басейну в столиці. В ідеалі – цілого плавального комплексу з створенням на його базі школи олімпійського резерву. У моєму рідному Харкові розуміння я знаходжу більше. Зараз там йде реконструкція старого басейну, а пізніше хочу відкрити школу плавання Яни Клочковой. Вже пробачте за нескромність. Денису Силантьєву вдалося пробити ідею обов'язкового уроку плавання в загальноосвітніх школах. Поки тільки Дніпропетровська влада підтримали це нововведення. Ведеться робота з керівництвом Запоріжжя.
Уяви ідеальні умови, чим би ти займалася тоді? До чого душа лежить?
Я реаліст. А щось уявляти, тим більше зараз, у нинішніх економічних умовах, не тільки не можна, але й небезпечно для здоров'я, нервова система може не витримати (сміється). Тому, поза залежності від умов, буду поки допомагати Ніні Федорівні Кожух. А там, як складеться. В будь-якому разі довгострокових планів не складаю.
Невже тебе не запрошували попрацювати за кордоном?
Запрошували проводити майстер-класи у Швейцарії і Франції. Але це тимчасова робота, хоча й цікава. При моїй любові до подорожей, бажанні знайомитися з новими місцями такі поїздки, можливо, і відбудуться. Але все-таки своє неспортивне майбутнє я зв'язую саме з Україною.
