Жажа – юний талант «Металіста»
Раз це перше інтерв'ю, пропоную почати з витоків. Ваш великий співвітчизник Пеле починав шлях у великий футбол з порожньої консервної банки, яку лупив на пустирі. А де починали ви?
Народився в Іпатінзі. Це місто на півночі Бразильської провінції Мінас Жераїс. Не велике і не маленьке – населення трохи більше півмільйона осіб. Моя сім'я не бідувала: батько працював на солідну металургійну компанію Usiminas, яка надавала своїм працівникам соціальний пакет і медичну страховку. Словом, батьки могли дозволити собі мати четверо дітей, серед яких я виявився наймолодшим. При цьому не скажу, що ми купалися в грошах: я не міг попросити батьків купити мені все, що я хотів.
Ким вас хотіли бачити батьки?
Мені ніколи нічого не нав'язували. Мій старший брат теж захоплювався футболом, але великих висот не досяг. Проте, батьки жодного разу не сказали мені: «Не грай у футбол. Скільки можна?» А школу я не любив – особливо уроки математики. Продовжувати вчитися було поза моїми силами. При цьому я не був зовсім вже двієчником. Але пристрастю всього мого життя була не наука, а футбол. Коли я сказав батькам, що отримав пропозицію від великого клубу і хочу його прийняти, оскільки вважаю це своїм шансом, вони підтримали мене і допомогли збирати речі.
Що це був за великий клуб?
Я подався в столицю нашого штату – Белу Орізонте. Тут є відомий «Атлетіко Мінейро», але мене запросив клуб трохи менший – «Америка Мінейро». Покинув рідну домівку в чотирнадцять і з тих пір живу самостійно. Спочатку мені було нелегко. Батьки підтримували: «Футбол – твоя мрія, борися за неї». Але потім все пішло по накату: я отримав місце в молодіжній команді. А в 17 став гравцем основи. Підписав перший професійний контракт, зіграв декілька місяців. А потім мене викликав президент і сказав, що мною цікавиться «Фейєноорд». Я зрозумів: час знову збирати валізи.
Тренери не радили залишитися, трохи підрости, окріпнути?
Навпаки, всі мене вітали. Мрія кожного хлопчика-футболіста – засвітитися в Бразилії і скоріше перебратися до Європи. І така пропозиція може поступити один раз в житті. Нікого двічі просити не треба. Дуже скоро я вже летів за океан. А тренер на прощання наставляв: «Працюй, не упусти свій шанс». Здається, я його не підвів: шість років граю в Європі, і додому мене не гонять.
Після прибуття в Голландію відчули культурний шок?
У моєму житті все змінилося з переходом в «Фейєноорд». Це абсолютно інший рівень. Клуб, стадіон, база... А я думав, що потрапив в казку, перейшовши з юніорів в професіонали в «Америці».
Яку роль вам відводили в «Фейєноорді»?
Мені не виповнилося ще й 18 років, тому спочатку призначили в другу команду. Я старанно тренувався, робив все, що мені говорили тренери. Але потім стало важко, і я спробував поговорити з керівництвом і з наставником: «Навіщо я приїхав сюди? Щоб сидіти в запасі? Я відмінно готовий і хочу грати. Якщо мені немає тут місця, відпустіть в іншу команду». Президент після деяких роздумів сказав, що може пристроїти мене в один бельгійський клуб. Там мені було б гарантовано місце в основному складі. Я погодився.
Проміняли другу команду «Фейєноорда» на «Вестерлоо»?
Так, мене віддали на рік в оренду. Дограв сезон і провів в Бельгії першу половину наступного сезону. Я був по-справжньому основним нападаючим, забив 12 або 14 голів. Мною були дуже задоволені, але викупити трансфер у «Фейєноорда» не змогли.
Але і в Роттердам ви не повернулися...
Бос викликав мене після приїзду з Бельгії і сказав, що радий моїм успіхам і дасть мені шанс проявити себе і поборотися за місце в складі. Але мене це не влаштовувало. Я не став кращим, граючи в слабкому чемпіонаті. В результаті я знову переговорив з керівництвом – і мене передали в чергову оренду – в «Хетафе».
Ви вирішили, що голландський клуб, що постійно бере участь в єврокубках, слабкіше за середняка іспанського чемпіонату?
Справа не в «Фейєноорде» і «Хетафе». Я порівнював чемпіонати двох країн. Якщо не брати до уваги єврокубкові матчі, яких насправді не так вже й багато, то досвід, який ти можеш отримати в Іспанії, незрівняно більший, ніж в Голландії. У іспанському чемпіонаті кожен тур – великий матч. А у «Фейєноорда» в суперниках хто? «Аякс» та ПСВ. І все. Думаю, якщо «Хетафе» перевести на пару сезонів до Голландії, він постійно буде чемпіоном.
У Іспанії ви не затрималися. Не впоралися з конкуренцією?
Не в цьому річ. Я прийшов в команду знову ж таки в січні. Тренером був Бернд Шустер, який потім в «Реал» перейшов. Він прямо сказав, що з ходу мене в склад не поставить. Пообіцяв, що якщо я добре працюватиму на тренуваннях, він почне мене випускати на заміни. А з наступного сезону зможу стати основним гравцем. Я відповів: «Мені цей план не подобається. Але до кінця сезону можу потерпіти». Тренувався добре, але з виходами на заміну виходило рідко. Це мене страшно злило. Шустер же заспокоював: «Не кип'ятися. Упокойся. Я тобі дам шанс. Скоро».
До кінця сезону у мене накопичилося п'ять виходів на заміну. Ледве дочекався, коли завершиться ігровий рік. З'їздив у відпустку додому, відновився психологічно. Приїхав до Іспанії з новими надіями. Перед стартом сезону у нас була гра з другим складом «Реала». Я вийшов з перших хвилин і відіграв матч повністю. Все виходило, все було добре. Партнери ляскали по плечу, вітали. Але буквально в наступну неділю я підійшов на базі до списку гравців на перший тур – і не знайшов в ньому свого прізвища.
Це було останньою краплею?
Я дуже турбувався. А за декілька днів пішов прямо до президента «Хетафе». Висловив все, що думаю: що мене дурять і поступають нечесно. Що я хочу піти. Шустер намагався зі мною поговорити, але чути його «Не кип'ятися, заспокойся» я більше просто не міг. В результаті мені довелося повертатися на батьківщину.
Крок назад у вашій кар'єрі?
Я б так не сказав. Мене пристроїли в «Фламенго», а це – хороший рівень. Я зіграв десь шість матчів, але мій намір провести класну половину сезону і повернутися до Європи з новим авторитетом не здійснився через травму. Я пошкодив гомілку і півтора місяці навіть не тренувався.
Важкий час. Ризикували залишитися в Бразилії назавжди?
У вас ще діяв контракт з «Фейєноордом»?
У нову команду прибули не в кращій формі?
Після травми я відновився повністю, але набрати оптимальної кондицій, звичайно, не встиг. До «Генку» приїхав в нещасливому для мене січні. Природно, своєю грою я тренера і керівництво цієї команди особливо не вразив. Влітку мене повернули в клуб, який знову перенаправив в «Вестерлоо».
Двічі в одну річку...
От сам таке. За свою нову-стару команду встиг зіграти п'ять турів. Забив сім голів. Всі раділи, а я – ні. У мене в голові все частіше крутилися думки: «Що я тут роблю? Я вже був тут і забивав більше голів, ніж грав матчів. Що я можу тут довести і кому? Це все вже пройдений етап. Треба йти».
А що робити? Продовжував тренуватися, але паралельно подзвонив своєму знайомому агентові в Бразилії. Попросив підшукати щось нове для мене. Розповів про успіхи в «Вестерлоо». Він вислухав і порекомендував грати, забивати, щоб в свій послужний список внести хоча б один повний сезон в якійсь команді. А вже влітку – займатися подальшим працевлаштуванням. Загалом, не зрозумів він мене.
Як з'явився варіант з «Металістом»?
Мені не хотілося втрачати час і сидіти в «Вестерлоо» цілий рік. Я помалу обростав контактами і якось познайомився з агентом з Грузії. Мамука Келаурадзе узявся за мої справи, а за деякий час подзвонив: «Поїдеш до України, my friend?»
Після Бельгії, Голландії і Іспанії – Східна Європа?
А чому ні? Про «Динамо» і «Шахтар» я знав. Інше мені розповів Мамука. Якщо чесно, я спершу думав, що мною зацікавився один з двох провідних клубів. Але агент сказав: «Ні. Це «Металіст». Дуже амбітна команда, яка хоче завойовувати авторитет, – такий же, як у великих клубів. Для тебе це відмінний варіант. Я перевірив всі можливі варіанти в Іспанії, Голландії. Нічого цікавого для тебе зараз там нема». Взагалі, він був дуже переконливий. Я погодився.
Якими були ваші перші враження від «Металіста»?
Спочатку мені здалося, що тут щось не так. Мені дали квитки, в яких пунктом призначення була Туреччина. Відразу ж подзвонив до Мамуки, і виявилось, що у харківської команди у розпалі лютневий збір, і мене забирають прямо туди – на підготовку до сезону. А я вже встиг потурбуватися...
Складно було в новій команді?
Приїхав, а тут всі російською говорять. Нічого взагалі не розумів. Мені сказали, точніше на пальцях розповіли, що бачили DVD з моїми голами, вражені, але це не означає, що не треба тренуватися. Я і сам це знав. На кожному тренуванні в повну силу працював і працюю. Хлопці в команді мене прийняли добре, всі дуже доброзичливі.
У «Металісті» вам гарантували місце в основному складі?
Вважаю, що своєю грою заслуговую його. Прийшовши в команду, забив три або чотири важливі голи в кінці минулого сезону. Нинішній сезон почав ще краще. «Металіст» йде на другому місці в чемпіонаті України, де я забив десять голів. Мені вперше в житті не потрібно покидати команду після піврічного перебування в ній. Ми зіграли і показуємо сильний футбол. Мені це дуже подобається. Признаюся, в «Металісті» я нарешті став щасливим.
В майбутньому мрієте повернутися до Західної Європи?
Майбутнє і покаже. У мене нарешті немає неприємного осаду від того, що топчуся на одному місці, як було у всіх попередніх моїх клубах. «Металіст» росте, і я росту. Може, колись наступить момент, коли клубу буде вигідно розлучитися зі мною і мені буде вигідно змінити команду. Але зараз все просто прекрасно.
Чи можна сказати, що зараз ви граєте в найсильнішій команді за всю кар'єру?
Гм... «Хетафе» теж був сильним. Але це різні речі. Чемпіонат України ніяк не порівняєш з чемпіонатом Іспанії. Тут іноді можна до виходу на полі сказати, що ось цю команду переможемо напевно, а з цією – зіграємо внічию. Суперники у вашому прем'єр-лізі добре знають один одного. Думаю, якщо запропонувати зіграти матч «Металісту» і «Хетафе», це була б гра рівних суперників. Але в цілому в іспанському чемпіонаті конкуренція вище.
Але в «Металістові» можна отримувати серйозний футбольний досвід завдяки Кубку УЄФА.
Згоден. Єврокубки сприяють зростанню всіх гравців «Металіста». Це хороший гарт характеру і можливість показати, що тут також є гідні гравці і команди.
Ви стали кращим новачком і легіонером чемпіонату України в 2008 році. Що для вас це означає?
Я повинен продовжувати працювати так само старанно, як і раніше. А може, ще старанніше, адже тепер до мене прикована особлива увага. Думаю, це корисно клубу.
Де зберігаєте свої кубки і медалі?
У мене їх поки не дуже багато, але всі вони під надійним наглядом. Про них піклується мій батько. Всі трофеї переправляю йому в Іпатінгу.
Вам подобається життя в Харкові?
Цілком. У мене комфортабельне житло, відмінні умови для тренувань, є де пообідати в місті і куди сходити прогулятися. Є улюблені магазини. Все добре. Удома у мене навіть є Бразильські телеканали. Отже не нудьгую.
Живете один?
Так. Іноді до мене з Бразилії прилітають друзі і залишаються на деякий час. Родичі до Харкова не приїжджали, тільки до Бельгії. А взагалі, я не самотній. Люблю спілкуватися з людьми, показувати, яка я людина. Кожен може прийти на стадіон і побачити, що я за гравець. Але ніхто не знає, які у мене звички, захоплення, думки. Мені приємно ділитися цим і отримувати взамен позитивні емоції.
У вас є кохана дівчина?
Коли прийде час, тоді і любитиму. У моїх батьків четверо дітей, іноді вони натякають, що і мені б пора заводити сім'ю, але я не поспішаю. Це повинен бути зважений вчинок. А я поки не готовий. До речі, бажання батьків скоріше стати з моєю допомогою бабусею і дідусем злегка стихло. Адже я не так давно став дядьком – у сестри донька народилася.
На чому пересуваєтеся по Харкову?
У мене не дуже хороша машина. Не шик, але пересувається – і те добре. Це Porsche Cayenne. Треба б зібратися та купити щось пристойне. А від цього непотребу ключі вам віддам, домовилися? (Сміється).
Яке у вас хобі?
Я – меломан. Воджу з собою чималу колекцію Бразильської музики. А ще люблю хіп-хоп. Іноді граю в PlayStation, але тільки коли друзі в гостях. Коли обіграєш комп'ютер, перед ким можеш похвастати перемогою? Інша справа – обіграти товариша. Навіть програш в компанії мені подобається. Комп'ютерні ігри у мене удома перетворюються на справжнє шоу. З танцями, суперечками і сміхом.
Ваш найближчий друг в Україні – Едмар?
Так. Він розмовляє зі мною однією мовою, так що у нього просто не було вибору. Коли я приїхав, він мені здорово допомагав. Едмар добре говорить російською, і у мене нема гострої необхідності вчити російську.
А скільки мов ви знаєте?
Португальську, іспанську... Англійську на достатньому рівні, щоб хоч якось дати інтерв'ю українському журналісту. У Голландії і Бельгії мову не вчив. У кожній команді був хтось, хто говорив англійською. І цього вистачало.
Так все ж таки в школі вас чомусь навчили...
Ні, в школі я англійську не вчив. Так, на льоту щось схоплював. У Бельгії мене, до речі, хотіли здати в школу, щоб після тренувань я ще і на уроки ходив. Але я застрайкував. Англійській мене навчили три хлопці з «Вестерлоо» – африканські футболісти.
Ви вже повністю обжилися в харківській команді і отримали всі шанси рости в професійному сенсі. На ваш погляд, які у вас сильні сторони, і що ще потрібно розвивати?
Вважаю, у мене хороший удар, достатньо сильний і точний. А ще – я вмію думати про розвиток комбінації до того, як отримую м'яч. Помітив, що в Україні мало форвардів так діють. А я постійно аналізую, до передачі в мою адресу найчастіше вже знаю: віддаватиму передачу низом, обіграватиму суперника або битиму по воротах. Подібна впевненість дозволяє зробити обманні рухи, позбавитися суперників. Багато з десятка моїх голів було забитий тільки тому, що захисники і воротар навіть не думали, що я битиму.
А як щодо слабких сторін?
Напевно, це стосується моєї правої ноги. Коли я готуюся бити лівою, знаю напевно, що попаду в ціль. З правою ногою все не так добре – через раз щось не виходить, Через це іноді не б'ю з вигідних положень. Не люблю ударів аби як. Краще вже передачу віддам.
Якій свій гол вважаєте найкрасивішим?
Напевно, гол «Бешикташу» в матчі за право зіграти в груповому етапі Кубка УЄФА. Ми програли в Туреччині – 0:1, а потім вдома помстилися – 4:1.
Яка у вас мрія?
Першу здійснив – граю в Європі. Найбільша мрія – зіграти за збірну Бразилії. А взагалі, я не люблю жити мареннями. Я реаліст. Живу сьогоднішнім днем. Вважаю, що якщо щодня ти робиш свою роботу максимально відповідально, твій великий шанс обов'язково прийде. Елано, коли їхав в «Шахтар», міг тільки мріяти про футболку збірної Бразилії. Але в Донецьку він дуже важко працював і привернув увагу Дунги.
