Дмитро Понамарчук: Чорновіл був вбитий на найвищому рівні
Дмитро Понамарчук, прес-секретар В’ячеслава Чорновола, розповів газеті «Сьогодні» про деякі подробиці загибелі одного з найяскравіших українських політиків.
Дмитро, 10 років з дня загибелі Вячеслава Чорновола ні на йоту не наблизили до її розгадки. Досі незрозуміло, що це було – рядова ДТП чи сплановане вбивство. Чому так?
Коли ми разом з адвокатом Віктором Ніказаковим за три місяці після цієї події йшли до слідчого Миколи Пастушенко знайомитися з матеріалами справи, то були майже в повній впевненості, що відбулося ДТП. Проте поспішність, з якою підполковник міліції Пастушенко нас підганяв, турбуючись про те, щоб ми не дуже вдумувалися в зміст документів або віднеслися до прочитаного формально, недбало пронумеровані олівцем сторінки обох томів, ніби навмисно для того, щоб їх підмінити, ряд нестиковок і підтасувань серйозно похитнули цю впевненість.
Сумнівів додалося, коли ми, з'явившись наступного разу, виявили, що наш слідчий несподівано відбув у відпустку, прихопивши з собою ключ від сейфа, де залишилися всі матеріали. У цій відпустці Пастушенко пробув декілька місяців, протягом яких винними в ДТП були визнані водії «КамАЗа» Володимир Куделя і «Тойоти Королли», в якій знаходився Чорновіл, Євген Павлов. Останній загинув разом з В’ячеславом Максимовичем. А Куделя потрапив під амністію. Справа була припинена. Таке грубе поводження з фактами і неприкрита спроба звести слідство до єдиної версії про порушення правил дорожнього руху ще більше підсилили підозри щодо рядової ДТП.
В який бік?
Не можна виключити, що це було сплановане вбивство. І дедалі більше я переконувався в цьому.
Але конкретики ж немає!
Ані Леонід Кучма, ані Віктор Ющенко не зробили найпростішого, маючи на те повне право: рішуче поставити перед керівниками правоохоронних органів завдання – розкрити нарешті цю справу, забезпечивши їм повну підтримку і свободу дій. Сказавши: в такі-то терміни доручаю вам відповісти на всі питання і розставити крапки над «і», що це було – акція по фізичному усуненню лідера Народного Руху або ж банальна ДТП. Не справитеся – йдете з високих посад.
Напевно, такі «вмільці» будуть завжди...
Ну, вмільці швидко відрапортувати знайдуться, а потім вийде, як в історії з вбивством журналіста Ігоря Александрова, коли злочинцем зробили кволого Юрія Вередюка, якого потім отруїли, а в СІЗО відправили декількох міліціонерів, яким начальство і ставило завдання будь-яким чином відшукати вбивцю, – нещодавно, до речі, виправданих...
А великі люди зацікавлені у встановленні істини?
Не думаю, що Кучма, Ющенко або хтось з їх найближчого оточення ставили за мету спекулювати на справі Чорновола – мовляв, давайте підженемо все під банальне ДТП або ж під підступне вбивство і, виходячи з політичних кон'юнктурних обставин, усуватимемо опонентів або тиснутимемо їх. Але жодне з проведених за десять років розслідувань не надало вагомих доказів на користь якоїсь певної версії подій 25 березня 1999 року. І ані Кучма, ані Ющенко не отримали переконливих доказів того, що відбулося насправді. Щоб ні у кого, включаючи родичів, соратників, громадськість, журналістів, не залишилося ані краплі сумнівів – вбивство чи ні.
Є, втім, і третій варіант. Приходить до президента генпрокурор або голова МВС, або шеф СБУ, і говорить: ми зайшли в тупік і не можемо встановити причину того, що трапилося, тому подаємо у відставку. Єдиним, хто обіцяв довести справу до логічного кінця, був Святослав Піскун. Зрозуміло, в статусі не нардепа, а генпрокурора. Це було в рік великих надій – в 2005-му.
Кілька років тому ви дуже невтішно відгукнулися і про слідство, назвавши його ганебним, і про тих, хто його спрямовув і вів. З роками думка не змінилася?
Ані краплі! Наполягаю на тому, що слідство було сфальсифіковане. Відповідальність за це несуть не тільки колишні керівники правоохоронних органів, але й нинішні. Для мене немає різниці, Луценко, Наливайченко, Медведько... За десять років криміналістична наука в Україні, не дивлячись ні на що, зробила крок далеко вперед, з'явилися нові методики розкриття злочинів, експертні дослідження, нова техніка, устаткування, а слідство як би застигло в часі... Те, що ми не знаємо всієї правди про загибель В’ячеслава Максимовича, – це і мій особистий біль, і моя трагедія, і наша загальна ганьба за країну і її керівництво. Вбили лідера, видатного політика, а я безсилий щось зробити, щоб покарати винних. Це дуже важко...
І ще ви одного разу сказали, що вся простота цієї справи полягає в найвищому професійному рівні його виконання...
Впевнений і зараз. Не було б такого рівня виконання – ви б самі розслідували цю історію. І я б вам допоміг всім, чим зміг. І ми б разом прийшли до висновку, що це було, додавши свої аргументи. А тут ставилася надзадача: все зробити так, щоб ніколи не знайшли замовників, організаторів і виконавців.
Два місяці тому народні депутати Ярослав Кендзер та Іван Стойко обнародували сенсаційнні свідчення про те, що Чорновола і Павлова добивали кастетами. Навіть у вас, також пострадалого в ту страшну ніч, 25 березня 1999-го, ця заява викликала шок. Він пройшов?..
Пройшов, звісно ж.
І що про це думаєте? Могло таке бути – щоб проти ще живих, але безпорадних Чорновола і його водія пустили в хід кастети?
Розумієте, у момент зіткнення нашої «Тойоти» з «КамАЗом» я дрімав, лежачи на задньому сидінні. Від удару впав на підлогу між передніми і задніми сидіннями, отримав важкі травми черевної порожнини, голови, знепритомнів. Скільки знаходився в такому стані, сказати важко. Вважаю, хвилин 5–7. Можна було застосувати кастети в цей час? Напевно, так. Будь я при тямі, побачивши таке, ніколи б не забув і не мовчав про це. Але я не бачив.
А що бачили?
Прокинувшись, намагався піднятися, випростати ліву ногу у напрямі коробки передач, щоб відтягнути переднє сидіння, де був Вячеслав Максимович, на себе... Тоді мені здавалося, що це йому чимось допоможе. Заднє скло від удару також розбилося, але не випало і не розсипалося, а розтріскалося і повисло, немов марля... І я виразно бачив, як хтось зовні заднє скло вибивав, бачив рукоятку пістолета, що блиснула...
Пістолета?
Так, це добре відклалося в моїй пам'яті.
Що за пістолет, чий?
Ви знаєте, я думав, що це табельна зброю Віктора Крамаренко – охоронця колишнього міністра закордонних справ Геннадія Удовенко, які їхали слідом за нами. Але роки за три, коли випадково зустрів Віктора, який на той час вже пішов з органів, і сказав, що він мене тоді дуже сильно налякав махающим пістолетом, той відповів, що свою зброю взагалі не діставав. Він, мовляв, відразу підбіг до Куделі, що сидів в кабіні «КамАЗа», і крикнув йому, щоб той вилазив і діставав монтировку. З її допомогою і ламали задні двері, щоб витягнути мене...
Так це була рукоятка пістолета чи монтировка?
Я сказав Віктору, що бачив рукоятку. Почувши його негативну відповідь, завагався. Тепер, після заяв Кендзера і Стійко, я весь час думаю, що ж це було насправді.
А Крамаренко був озброєний?
Звичайно, він же був співробітником Управління держохорони. Але говорить, що на місці трагедії зброю не діставав.
Якщо це був не його «ствол», то чий?
Мені теж хотілося б знати...
А як лежав Чорновіл?
Його злегка повернена голова схилилася на «торпеду». Запам'яталася цівка крові за лівим вухом. Що не запеклася — вона збігала вниз...
Чорновіл був пристібнутий?
Здається... Так, безумовно пристібнутий.
А Павлов знаходився на місці водія або його викинуло з автомобіля, як писали?
Він був на своєму сидінні. Його витягнули з-за керма і поклали на жито, що висипалося з «КамАЗу». Євген був весь в крові.
Два слова про подушки безпеки – їх не було в машині або вони не спрацювали?
Говорили, що їх не було. Але якщо так, звідки розмови про відключене електроживлення, через що, мовляв, ці подушки і не спрацювали? І як зараз встановиш, що було насправді? Поки я лежав в лікарні, машину, вірніше, те, що від неї залишилося, просто знищили як нікому не потрібну купу спотвореного металобрухту...
Як ви про це дізналися?
Мені Олег Шеремет, наш активіст Народного Руху, розповідав. Він сам з Борисполя і приїжджав до мене в лікарню. Я ще обурився: що, так швидко знищували машину, що не дістали звідти – з салону – один з моїх черевиків? А Олег відповідає: та що черевик – тільки світати почало 26 березня, як на місці зіткнення всі до останнього зернятка, до останнього уламочка зачистили... Мало не пилососом пройшлися.
Навіщо?
Це велике питання. А Олега Шеремета 30 листопада 2007 року розстріляли прямо під своїм будинком. П'ять куль. Вбивць, наскільки я знаю, досі не знайшли.
Значить, окрім В’ячеслава Чорновола, Євгена Павлова, а також Івана Шолома, що їхав в тому злощасному «КамАЗі», а в 2000 році раптово помер нібито від серцевого нападу, є в цій історії ще одна смерть?
Як бачите...
До речі, хто наполіг на ексгумації тіла Шолома?
Генпрокурор Святослав Піскун.
І в результаті судмедексперт виявив в останках важкі метали...
...які і привели, як сказано в висновку, до омертвіння тканин серця.
Що з цього виходить?
Що 42-річний механізатор з волинського села Каменуха Іван Шолом, що ніколи не скаржився на серце, помер не своєю смертю. І йому допомогли піти в світ інший як небажаному учаснику тих подій. Є і інші моменти, які викликають, щонайменше, здивування.
Говорили про російський слід в цій історії – погоджуєтеся?
Допускаю участь високопрофесійних фахівців на етапі «співпраці» між замовниками і організаторами в розробці і реалізації цієї спецоперації. Пригадаєте, як свого часу, ще при Союзі, загинув популярний в народі перший секретар ЦК Компартії Білорусії Петро Машеров. Це відбулося в 1980 році в автокатастрофі на трасі Мінськ – Москва. Назустріч його кортежу, що супроводжувався ДАІ, вискочив навантажений картоплею ГАЗ-53. За 20 років колишній слідчий з особливо важливих справ при Генеральному прокурорі СРСР Володимир Каліниченко заявив на «НТВ», що, знаючи, якими технічними засобами володіло КДБ, схиляється до версії про організований характер аварії, що привела до загибелі Машерова. Пригадаєте, як загинув Олександр Дубчек – один з найактивніших учасників антирадянського курсу, а потім голова Федеральних зборів Чехословакії. Він помер від страшних травм, отриманих в ДТП. У автокатастрофі загинув і дисидент, що мав всі шанси стати першим президентом Вірменії. Нічого не нав'язую. Просто міркую вголос...
Класика жанру?
Так. Кадебістського.
Напевно, не загинь тоді Чорновіл, ми жили б в іншій Україні. Якій, по-вашому?
Думаю, завдяки В’ячеславу Максимовичу вона швидше стала б членом Євросоюзу. Європейці знали його, а він – європейців. Вони говорили на одній мові, чудово розуміючи один одного і без перекладачів. У В’ячеслава Чорновола була одна риторика – що в Криму, що на заході або сході країни. Він був харизматичною особою — лідером, патріотом, борцем. Дуже людяним. І на декілька кроків випереджав свій час.
Дмитро, почали з Ніказакова, ним і закінчимо. Він сумнівається в тому, що правда про загибель Чорновола стане відома в недалекому майбутньому. Більше того – хоч колись взагалі. А ви?
Віктор – юрист і прагматик. Він обміркував матеріали і все для себе зрозумів. А я романтик. І мені чомусь здається, що поховати правду не вдасться. Навіть після двадцяти років. Я вірю.
