Метаморфози Луценка: від посміховиська – до пугала

Незабаром почнеться сесія Верховної Ради. Чи повернетеся ви до питання відставки міністра МВС Юрія Луценка?

Відразу скажу, керівник міліції, цей горе-детектив, по-перше, заявляв, що він расист (що в принципі неприйнятно для демократичного суспільства)... Після таких заяв людина, у якої є совість, має подати у відставку.

Я вже не говорю про масу публічних непрофесійних дій, що спричинили загибель людей, або стали приводом для того, щоб підозрювані в злочині уникли правосуддя. Зокрема, це також питання, що стосувалося розслідування вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, коли Луценко почав привселюдно через ЗМІ викликати людей на допити, одні ховалися за кордоном (як Пукач), і слідство не змогло отримати від них показань, що доводять їхню непричетність або винність у здійсненні злочину. З іншого боку, історія з Кравченком: коли він збирався йти на допит, а його, фактично, вбили, хоча офіційна версія – самогубство. Але важко повірити, що людина з першого разу не застрілилася, а потім, поранена, сама себе добила. Тобто це дуже неправдоподібна ситуація. Те ж саме було з Кирпою, це теж не було схоже на самогубство... Просто людину вбили. Ці всі смерті лежать на совісті Луценка. Я вважаю, що така людина не може очолювати міліцію.

Більш того, коли людина звинувачується в корупційних діях, безпідставному роздаровуванні зброї та багатьох інших моментах, я вважаю, що в нас немає підстав для зміни нашої позиції з цього питання. Нічого не відбулося такого, що змусило б нас змінити відношення до Юрія Віталійовича Луценка.

Це не особиста позиція... Особисто мені його навіть трошки шкода, тому що людина потрапила не на своє місце і, з одного боку, виглядає посміховиськом, з іншого, будучи головним міліціонером країни, він перетворюється з посміховиська на пугало. Через це страждає міліція в цілому. Ми знаємо, що ряд професіоналів, людей, які дійсно стоять на стражі закону, пішли з органів внутрішніх справ. На жаль, цей процес триває і зараз. На жаль, при Луценко міліція не стала тим органом, що допомагає простим громадянам і захищає їхні права. Адже суспільство не стало краще ставитися до міліції, коли її очолив Луценко. Більше того, суспільство стало ставитися більш негативно до Луценка особисто й до міліції разом з ним. Адже ми пам'ятаємо його публічні заяви, що «я не буду працювати в команді того», «я не буду працювати в команді іншого»; потім він забуває про свої обіцянки перед виборцями і присягає новій владі. (Адже ми живемо у демократичному суспільстві: сьогодні – опозиція, завтра – влада.) А Луценко завжди хоче бути при владі. Це говорить про торгашеську, опортуністичну позицію, тобто людині однаково, яка влада, йому головне – за портфель вчепитися. І в цій ситуації, мені здається, що Юрію Віталійовичу варто було б самому осмислити свою позицію, і, може бути, взяти та і подати у відставку. І це міг би бути той крок, що змінив би до нього ставлення; крок, який би показав, що в нього є позиція. А коли в людини немає позиції й він намагається бути політиком, то з нього виходить звичайний кон'юнктурник, який готовий робити все, що завгодно, аби тільки догодити владі. Це людина, в якої немає принципів, а якщо у людини немає принципів, то відразу ж виникають проблеми з мораллю. А бути безпринципною, аморальною людиною на чолі силової структури в цей непростий час – для України занадто велика розкіш.

Я не розумію, як найвідоміший корупціонер країни може бути одночасно міністром внутрішніх справ.

Чи треба, на вашу думку, зберегти таку практику, коли на чолі міліції стоїть цивільна людина?

Я вважаю, що це нормальна практика. Цивільні не настільки міцно вбудовані в систему, щоб всупереч істині захищати честь мундира. І, дійсно, не марно кажуть, що з боку видніше. Коли приходить цивільна людина очолювати силову структуру, то він дивиться свіжим поглядом. У нього найчастіше немає звички до тих порушень і неподобств, що можуть відбуватися усередині закритих структур. Саме цивільна людина може це припинити. І в цьому контексті я не бачу нічого ненормального у тому, що Луценко як «не міліціонер» очолює міліцейське відомство. Але, знову ж, проблема з принципами, з мораллю, з професіоналізмом...

Які питання будуть розглядатися парламентом восени?

Обов'язково потрібно розглянути і дати оцінку силовому протистоянню в Грузії, ролі України в ескалації цього конфлікту. Адже українські влада до зубів озброїла Грузію; нашою ж зброєю вбивали наших братів-слов'ян... Навіть європейські країни не поставляли зброю (Михайлу, – авт.) Саакашвілі. Германія, Франція – вся стара Європа засудила Саакашвілі, це тільки у нас, в Україні, такий перекручений потік неправди, що виливається на нашого сусіда навколо грузино-осетинського конфлікту.

Я сам у момент розвитку конфлікту перебував на території Японії. І я міг отримувати інформацію про ці події з американських, англійських і японських ЗМІ, і Інтернет-джерела теж були доступні. Але найперша гаряча інформація – це BBC, CNN, NHK. І якщо випуски новин англійських і американських каналів мені легко було розуміти, то з японських – тільки окремі слова і фрази, але картинка теж доносила ситуацію. Я бачив координованість у подачі цієї інформації. Цей конфлікт працював на рішення внутрішньополітичних проблем адміністрації (Джорджа, – авт.) Буша, на рішення проблем виборчої кампанії соратника Буша, кандидата в президенти (Джона, – авт.) Маккейна, рейтинг якого на той момент був досить низьким, – він програвав (Бараку, – авт.) Обамі. З боку було явно видно, що невелика війна призведе до того, що войовничий Маккейн буде набирати бали в очах виборців США. Більше того, це робилося на тлі Олімпійських ігор. За день до відкриття Ігор у Банкоку з викривальною промовою Китаю виступає Буш. Я подумав: «Що ж буде завтра?!» И саме в цей день Грузія, порушивши «олімпійське перемир'я» системами залпового вогню «ГРАД» знищила Цхінвалі, де загинули тисячі мирних жителів. І весь світ дивився на Росію, що не могла залишити безкарною загибель своїх миротворців, яких поранених добивали – я не можу сказати солдати – це просто злочинці у військовій формі.

Я дзвонив друзям у Південну Осетію, і вони розповідали, що людей заганяли в сараї, спалювали-розстрілювали. Тобто це був просто геноцид проти осетин. І те, що Росія втрутилася в це кровопролиття й агресорові Саакашвілі дала по носі... Це не дипломатичний шлях рішення питання. Я за те, щоб питання вирішувалися мирним шляхом. Але коли агресор стоїть у вашого будинку, іншого виходу в Росії не було.

Як ви вважаєте, чи не буде це на руку прихильникам вступу України в НАТО?

Ви знаєте, більша частина серйозних політиків говорить про те, яка жахлива помилка могла відбутися навесні, коли гарячі голови підштовхували Північноатлантичний Альянс до того, щоб прийняти Грузію й Україну до НАТО. І сьогодні більшість серйозних політиків говорить про те, що спочатку Грузія повинна вирішити свої внутрішні проблеми, повинна прийти нормальна демократична влада. З авантюристом Саакашвілі, крім американців, які його вигодували, виховали, ніхто не хоче мати справ. Але найбільше мене лякає, що ця війна могла бути проведена за сценарієм Вашингтона. У цьому випадку, я просто наляканий і здивований: чи можемо ми довіряти такій демократичній державі, як США, якщо заради перемоги на президентських виборах вона готова в якій-небудь далекій Грузії або Україні пожертвувати декількома тисячами людей. От, що мене турбує.

І тут питання до України: у який альянс ми вступаємо? Якщо дійсно, що тисячі жителів Південної Осетії та Грузії було покладено на вівтар виборчої кампанії Маккейна, чи не буде покладене життя й воля українців на вівтар якої-небудь іншої виборчої кампанії? І ставлячи таке питання, я говорю, що зроблю все, щоб такі безумці як (Віктор, – авт.) Ющенко не затягли нас ні до яких військових блоків. Адже Ющенко в цій ситуації відстоює не інтереси України, він відстоює інтереси США, він відстоює не інтереси Грузії та грузинського народу, а свого кума Саакашвілі, якого озброював до зубів і в такий спосіб підштовхував до більше жорсткого протистояння.

Чи можливо повторення південноосетинських подій у Криму?

З огляду на те, що Росія визнала передачу Криму Україні тільки одним документом – Договором про дружбу і співробітництво, я б не напружував цю ситуацію. У цьому Договорі Україна взяла на себе зобов'язання і щодо розміщення бази військово-морського флоту РФ у Севастополі. Не потрібно видавати дурних указів, що ведуть до підвищення напруженості.

Є ще один аспект, можливо, навіть найголовніший. На сьогоднішній день, крім того, що Росія для України була дружньою державою, Росія сьогодні – велика енергетична держава. Сьогодні Росія постачає енергоносії – газ, нафту – практично в усю Європу. І цей фактор, я думаю, теж вплинув на точку зору і Німеччини, і Франції, та інших країн Європи, які підтримують Росію. Так чому Україна повинна виступати «проти» собі на шкоду. Де наш інтерес у цьому конфлікті? У тому, що нам з Нового року підвищать ціну на газ до позахмарної? І платити за це буде не Ющенко. За це заплатить кожний ваш читач, кожний житель Харкова, Донецька, Києва, Львова, Луганська – за це заплатять громадяни України. Ми давали йому такий мандат, ми давали йому доручення втягувати Україну у війну?

Я сьогодні прокинувся від того, що над Хрещатиком пронеслися військові літаки. Мені стало трохи не по собі. Мені було неприємно, що нашу країну поволі втягують у війну, неприємно, що ЗМІ, як по вказівці диригента, якого не видно за лаштунками, почали обговорювати, якою може бути війна з Росією. Мені хотілося сказати: «Люди, отямтеся! Ви розумієте, про що ви говорите?!» Найстрашніше, що ЗМІ закладають людям у голову допустимість військового протистояння з Росією, де практично в кожного з нас живуть родичі або друзі. Адже кордони між нами досить умовні. Ви подивіться, вся Європа намагається стерти межі, а нам США нав'язує розподіл між Україною і Росією. Це в наших інтересах?

На сьогоднішній день це головне питання, що ми повинні вирішити.

Зараз Конституційний суд розглядає подання народних депутатів про легітимність демократичної коаліції. На яке рішення КС ви розраховуєте?

Навіть без глибоких юридичних аналітичних досліджень, будь-якій людині зрозуміло, що якщо конституційний склад Верховної Ради – 450 депутатів, то більшість – 225+1. Ми знаємо, що в коаліцію фракцій БЮТ і НУНС входило 227 народних депутатів, якщо вважати Івана Плюща, який не голосував навіть за призначення Юліи Тимошенко Прем'єр-міністром. Тепер із цієї коаліції дві особи вийшло, питання: скільки залишилося? 225, тобто це вже не більшість. У такому випадку у ВР повинно бути дві більшості, а в Україні два Прем'єр-міністри, два Президенти, два Генеральних прокурори, і тоді по два мера, по дві облради. Це граничить із шизофренією.

(...) Частина 7 статті 83 Конституції України говорить, що якщо коаліція розпалася або недієздатна, то протягом місяця повинна формуватися нова коаліція, а уряд стає виконуючим обов'язки. З цієї точки зору Юлія Тимошенко вже не є Прем'єр-міністром, а виконуючим обов'язки з усіма юридичними наслідками, що звідси випливають. Крім того, Президент повинен відреагувати на цю ситуацію та ухвалити рішення щодо долі Верховної Ради (це питання регламентує ст. 90). Але Секретаріат Президента має такі органи почуттів і сприйняття, що вони бачать і державну зраду Тимошенко, і змову Тимошенко з Москвою... І виходить так, що начебто дві політичні сили створили коаліцію, але нагорі дві голови дракона між собою насварилися й отрутою одна на одну прискають. Але це робиться тільки задля того, щоб відволікти громадян України від реальних проблем.

Я думаю, що народ України зрозумів, що Ющенко відстоює не державні інтереси, не наші економічні інтереси. Геббельс у свій час казав, що для того, щоб у неправду повірили, вона повинні бути гігантською, масштабною. Цього принципу, у більшій мері, дотримується пані Тимошенко. Але тут вони змагаються один з одним.