Археологія знищується на догоду забудовникам, - правовий експерт «Спілки археологів України»

Археологічні розкопки в Одесі перед будівництвом - донедавна звична законна процедура

Детальніше прокоментувати ситуацію з останніми змінами, які фактично блокують археологічні дослідження, ми попросили Олександра Малишева, наукового співробітника Інституту держави і права ім. В. М. Корецького  НАН України, кандидата юридичних наук, керівника юридичної групи Всеукраїнської громадської організації «Спілка археологів України».

–  Олександре, чи обґрунтованим є занепокоєння пам’яткоохоронної громадськості щодо змін в Земельному кодексі України?

– Так, у вітчизняних реаліях завжди вистачало проблем як для археології, так і загалом для сфери охорони культурної спадщини. Галузь, сама по собі, є дуже складною. Потрібні не тільки справедливі правила гри, встановлені законами, але й повсякденна й професійна робота державного апарату, усвідомлення національного інтересу та піклування про археологічні пам'ятки, і, звісно ж, нормальне фінансування галузі.

– З якими проблемами сьогодні стикається археологія, що необхідно вирішити в першу чергу?

–  Поруч із відсутністю державного фінансування є ще дві проблеми. Це запровадження приватної власності на землю й нечуваний розвиток чорного ринку археологічних предметів. Так звана «чорна археологія» – це проблема, яка існує в усьому цивілізованому світі, і з нею дійсно дуже важко боротися, а інші проблеми, на мою думку, можна було б доволі легко вирішити, в разі наявності політичної волі й певного професійного бачення ситуації.

–  Як раніше до законодавчих змін вирішувалось питання з фінансуванням?

–  Майже всі археологічні дослідження – це не планові наукові роботи, під які виділяються державні кошти, а так звані охоронні дослідження. Вони так називаються, бо передують відведенню земельних ділянок у власність чи користування, чи передують проведенню певних земельних робіт, які можуть позначитися на стані археологічних об’єктів. Законодавство передбачає гарантії проведення таких досліджень і їх фінансування замовниками проектів землеустрою або замовниками певних робіт.

–  Тобто, для таких охоронних досліджень не потрібне бюджетне фінансування?

–  Так. Завдяки таким дослідженням удавалося суттєво обмежити ті непоправні втрати, яких могла б зазнати археологічна спадщина в процесі господарського освоєння земель. Разом з тим неможливо було змусити замовника фінансувати дослідження за межами ділянки, на яку він претендує. Крім того, більшість людей відмовляються від такої ділянки вже відразу після виявлення на ній культурного шару, за результатами попередньої археологічної експертизи.
Таким чином, охоронні дослідження носять здебільшого фрагментарний характер. Вони не можуть замінити планових наукових досліджень, які дають змогу дослідити конкретну пам’ятку в повному обсязі. Крім того, без адекватного державного фінансування, неможливим є повноцінний облік уже відомих археологічних пам’яток.

–  Яке відношення усе це має до останніх законодавчих змін?

– Останні зміни до Земельного кодексу є лише частиною комплексу законодавчих заходів останніх кількох років, які в підсумку вилучають з чинного законодавства будь-які гарантії проведення охоронних археологічних досліджень, тобто, тієї віддушини, яка ще досі зберігає від знищення хоч якийсь відсоток пам’яток і дає змогу виживати археологічній науці в умовах відсутності державного фінансування.

–  А конкретніше, будь ласка?

–  У першу чергу, Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності» від 17 лютого 2011 року із законодавства було вилучено всі статті щодо обов’язковості археологічної експертизи. Вилучили навіть саме визначення цієї експертизи. Крім того, спробували повністю вивести будівельну сферу з під контролю органів охорони культурної спадщини. Не можу втриматися від маленької цитати – у законі прямо говорилося: «у тексті Закону України «Про охорону археологічної спадщини» слово "будівельних" виключити».

–  А як тоді археологи працювали за такими законами вже третій рік?

–  Розробники Закону «Про регулювання містобудівної діяльності» не дуже добре зорієнтувалися у пам’яткоохоронному законодавстві, а тому лишили археологам деякі шпаринки. Хоча слід зізнатися, що наші законодавці вчаться на своїх помилках і дехто з них не облишив наміру остаточно розквитатися з археологією. Після цього вони взялися за земельне законодавство, де досі йде робота, спрямована на скасування наукових і адміністративних процедур щодо захисту об’єктів археології при відведенні земельних ділянок.

–  Яким чином вони діяли далі?

–  Згідно з прийнятим 2 жовтня 2012 року Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури відведення земельних ділянок та зміни їх цільового призначення» органи охорони культурної спадщини усувалися від майже всіх погоджень земельних ділянок, а відповідні повноваження зосереджувалися в органах земельних ресурсів, які, самі по собі, не були налаштовані співпрацювати з археологами.

–  Що Ви маєте на увазі «майже»?

–  Якщо дещо спростити мову закону, то йшлося про те, що погодження органів охорони культурної спадщини було потрібне лише за наявності на території земельної ділянки зареєстрованої пам’ятки археології. Разом з тим більшість пам’яток досі невідомі науці, а вже відомі не є точно визначеними на місцевості й належним чином паспортизованими.
Дуже часто археолог каже, що пам’ятка є: «ось же вона!», а юрист доводить йому, що пам’ятки немає, оскільки документи не в порядку і значить можна приватизувати, забудовувати, затоплювати тощо. І таке законодавство ще більше занурює нас у цю прірву. На щастя, Закон від 2 жовтня діяв лише кілька днів. Через суперечності понад півроку були унеможливлені майже всі відведення земельних ділянок в країні. В ті часи парламент працював надзвичайно неефективно і тому майже одночасно з цим Законом було прийнято ще низку законів, які йому суперечили й узгодити їх було неможливо.

Подібна табличка вже експонат для музею?  Чи музею теж скоро не буде?

–  Ви маєте на увазі ті події, коли заблокували Верховну Раду?

–  Ні. Я маю на увазі те, що в парламенті попереднього скликання було поширене «кнопкодавство». Прийняти закон було навіть легше, ніж наказ якогось міністерства. Той вал великої кількості непропрацьованих законопроектів, який тоді був, можна порівняти із масованою мінометною атакою на нашу систему законодавства. Це стосувалося всіх сфер, а не лише культури. Натомість, після виборів змінилася Верховна Рада. Тепер, до честі опозиції, від депутатів здебільшого вимагають персонального голосування, і вже не так просто нашвидкоруч протиснути зміни до законів. Політична воля для нових змін визріла зовсім нещодавно.
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у сфері земельних відносин щодо спрощення процедури відведення земельних ділянок» від 2 липня 2013 р., який набув чинності 27 липня 2013 р., став концептуально подібним до Закону від 2 жовтня 2012 р., але він не тільки усуває суперечності попередніх законів (утім, закладаючи багато нових суперечностей) і остаточно закріплює повновладність територіальних органів Держземагенства у питаннях землевідведення. У Законі простежується нова тактика боротьби з археологами. Якщо раніше з законодавства просто вилучалися згадки про археологію і гарантії діяльності археологів, то тепер встановлено пряму заборону на таку діяльність.

Київщина, історичне Хотівське городище.  Бульдозерне законодавство працює

–  Як же тепер працюють археологи?

–  До органів охорони культурної спадщини проекти землеустрою за новим Законом передаються на погодження лише у разі, якщо за документами точно відомо, що там є пам’ятка. Але ці органи можуть лише погодити чи не погодити проект. Залучити археологів для проведення попередніх досліджень вони тепер не можуть. Їм забороняється проведення будь-яких обстежень чи експертиз земельної ділянки, залучення сторонніх організацій, вимога будь-яких додаткових документів тощо.
Для проведення експертиз землевідведення до археологів тепер майже не звертаються. Фактично зараз залишилися лише дослідження в рамках державних чи місцевих будівельних проектів, зокрема, при будівництві доріг. Є поодинокі випадки, коли місцеві громади чи просто небайдужі люди фінансують археологічні дослідження, але все це є поверненням в ХІХ ст., коли фінансування археології було справою меценатів. Це шлях в нікуди. При нинішніх темпах освоєння земель про археологію повинна дбати, передусім, держава, як це заведено в усьому світі.

– Для чого усі ці зміни робляться. Невже комусь вигідне знищення археологічної спадщини? 

– Зрозумійте, їм байдужа наша історія. Археологію вони просто прибрали, пояснюючи це необхідністю подолання бюрократичних перепон для розвитку бізнесу й зайвих поборів з громадян. Археологія цікава вузькому колу фанатично відданих цій справі людей, але їх політичний вплив є мізерним. Натомість, бізнес-інтереси осіб, зацікавлених у будівництві й земельних оборудках, зараз ставляться на перше місце. 
Це не буде тривати вічно, але мене, як і багатьох інших, дуже непокоїть, яким же чином археологічне надбання українського народу зможе пережити наші непрості часи.

Фото: Вікіпедія; Дзеркало тижня; tsn.ua