Про політичні міфи вітчизняного політикуму та певні риси української ментальності
Які політичні міфи є найбільш розповсюдженими в українському суспільстві?
Основними творцями політичних міфів є політичні сили. Найрозповсюдженіші міфи, які завжди існували та існують у політиці, – це міфи героїчні. Міфи про те, що прийде певна особа, яка позиціонується як культурний герой, і зможе змінити життя соціуму на краще – припинити хаос і розпочати етап порядку. Відповідно, кожен кандидат намагається себе позиціонувати як такий, з чиєю діяльністю буде пов’язаний цей межовий момент, за яким залишиться все погане і почнеться нова доба існування соціуму. Це, власне, саме той міф, який експлуатують майже всі, хоча роблять це в різних варіантах. Більшість молодих політичних сил наголошують на тому, що все, що було до них, вже застаріло, – а тепер прийшли нові герої, які розпочнуть нову еру буття соціуму.
Є політичні сили, укорінені в минуле, які позиціонують себе як такі, що повернуть певну «золоту добу». Тоді наголошується, що вони можуть повернути той гарний час і ті гарні події, які були в минулому, що вони можуть їх повторити і продовжити. Це ще один основний тип політичного міфу. Або політики, за їх міфологізованою концепцією, будують щось зовсім нове, або допомагають повернутися соціуму до чогось гарного, що вже було в минулому.
Які саме політичні міфи були задіяні під час виборчої кампанії 2012 року?
На цю тему говорити важко, оскільки під поняттям «політичні міфи» розуміються доволі різні речі. Хтось розуміє це як конкретний міф про конкретну особу чи подію, хтось – як щось більш широке і глобальне. Я, наприклад, під політичним міфом розумію загальну міфологізовану іміджеву стратегію політичної сили. Вона вибудовується і проявляється у всіх сферах діяльності кандидата або партії. Формується міф про те, що є особа, яка прийшла врятувати країну: наприклад, зберегти її єдність, зберегти чи повернутися до певних суспільно-політичних чи інших традицій тощо. Далі цей міф детально вибудовується і підтримується за допомогою всіх форм політичної комунікації. Це буде пряма і прихована політична реклама, PR-заходи, прес-конференції, виступи перед виборцями, матеріали у ЗМІ. Але щоб виник міф, якому хоча б трохи повірить аудиторія, міфологізовані ідеї, трансльовані всіма цими шляхами, мають максимально співпадати між собою. Жодних відхилень від загального міфу не повинно бути. А то іноді виникають ситуації, коли кандидат під час прямих виступів формує один міфологізований образ своєї політичної сили, його команда – дещо інший, а ЗМІ – по суті, третій. В результаті чого міф в очах виборців руйнується.
Взагалі, майже кожна політична сила будує свою комунікацію довкола того, що те, що є зараз, – це хаос, а вони допоможуть соціуму досягти порядку. Відмінність полягає в тому, що одні говорять, що в нас завжди був хаос і вони єдині, хто зможе нарешті забезпечити порядок, а інші – що в нас уже колись був порядок і вони допоможуть його повернути. Останнє передусім стосується тих політичних сил, які на теренах нашої держави існують вже давно. Політична стратегія кандидатів буде залежати від того, чи були вони вже при владі і займали ключові посади, чи ні. В першому випадку вони стверджуватимуть, що в період, коли вони були при владі, все було добре, – але потім їх звідти прибрали і через це вони не змогли здійснити все, чого прагли, тож і виник хаос. А тепер вони просять соціум їх підтримати і дати повноваження, щоб здійснити все, що вони задумали, – міфологічною мовою, надати їм можливість здійснити космізацію хаосу.
Чи були тоді задіяні певні масові фобії?
Масові фобії, звичайно, були задіяні. Вони залишаються стандартними. Власне, є основний набір масових фобій, які є взаємопротилежними. Українців лякають Росією, лякають Америкою – лякають передусім тим, що ми станемо підвладними, станемо частиною іншої держави, яка принесе сюди свої порядки, буде нас використовувати і забере нашу незалежність. Залежно від того, проросійськими чи прозахідними є політичні сили, вони лякають або однією державою, або іншою. Окрім того, в нас намагаються активувати фобії, пов’язані з гіперболізованою конфліктністю Східної та Західної України, та певні фобії перед окремими регіонами. Кожен регіон лякають тим, що його пріоритети будуть знівельовані та невраховані через домінування в державі інших регіонів, що до влади прийде сила, яка представляє інший регіон. Тобто ці фобії значною мірою пов’язані з певними територіями, як внутрішніми, так і зовнішніми: нас лякають іншими регіонами та іншими державами.
Як співвідносяться ці міфи з українською ментальністю?
Політичні міфи завжди будуть будуватися на ментальних особливостях народу. Українці дуже довго були недержавною нацією, і ця проблема вкоренилася в їх свідомості й підсвідомості. Тож вітчизняні політичні міфи легко будувати, акцентуючи на цьому моменті: або на тому, що в нас хочуть відібрати незалежність, знову зробивши підвладними, або, рідше, на тому, що нам було добре в складі іншої держави. Ця проблема державності-недержавності дуже глибоко укорінена. Єдине, що певні категорії потенційних виборців до неї досі ставляться діаметрально протилежно, хоча для більшості це засадничий момент – те, що ми є нарешті незалежними і за цю незалежність варто боротися.
Власне, на цих аспектах самостійності і державності значною мірою будуються політичні міфи. Інші ознаки ментальності складно однозначно виділити. Традиційно вважається, що в Україні як мінімум на рівні стереотипів існують ідеї невойовничості й невтручання, терпіння й терпимості, – внаслідок чого українцям закидається позиція «моя хата з краю». Якщо ви спостерігали за лозунгами, які виникли під час останніх подій, то там це активно використовувалось, тільки «від протилежного». Довгий час, навіть після здобуття Україною незалежності, існував стереотип, що ми нічого не можемо зробити, що ми слабші за інші держави і нації і, відповідно, ми можемо лише тихо, на якомусь соціально-побутовому рівні, утримувати свою національну ідентичність. І це гарний варіант, що сучасні політичні міфи почали апелювати до цього саме «від протилежного».
Чи будуть зараз актуальні політичні міфи, задіяні під час виборчої кампанії 2012 року? Які міфи будуть експлуатуватися під час майбутніх президентських перегонів?
Тут ніхто не може чітко щось сказати – але, по суті, набір політичних міфів засадничо не міняється. Питання в тому, які з них будуть активніше використовувати. Будуть задіяні ті самі міфи, пов’язані з моментами ініціації, космізації хаосу і появи нового культурного героя. Це міфи про оновлення, які завжди залишаються сталими. Єдине, варіанти й механізми експлуатування цих міфів будуть залежати від політичного контексту.
Я думаю, що це знову будуть протилежні варіанти, але домінувати буде універсальний варіант міфу про оновлення. Про трагічні події, які зараз відбуваються, будуть говорити як про певну ініціацію для нації, межовий момент, після якого може початися щось дійсно нове. Які сили будуть це використовувати? Мабуть всі, хто зможе себе до цих подій прив’язати, справедливо чи штучно. З іншого боку, ще один міф, який також буде використовуватися, – це міф, пов'язаний з діаметрально протилежним трактуванням того, що відбулося, і базований на ідеї космізації хаосу. Міф, заснований на трактуванні останніх подій не як ініціації, а як хаосу: ідея, що певні політичні сили перетворили життя країни на хаос, і її потрібно повернути до стадії порядку. При тому в межах обох варіантах буде активно експлуатуватися універсальний для політики героїчний міф – про культурного героя, здатного врятувати країну.
