Валентин Краснопьоров розповів, що зараз діється на Донбасі
Розкажіть, будь-ласка, що зараз діється на Донбасі? З якими загрозами в першу чергу стикаються місцеві мешканці?
Сьогодні на Донбасі відбувається певний сценарій для розгойдування ситуації. А потім, якщо в них це вдасться (але, слава богу, цього не буде), перекинуться на інші області України. Там іде концентрація людей, які активно підтримують сепаратизм. Для одних мотивацією служать гроші, інші ж просто хочуть знищувати «київську хунту» чи ще когось. Вони просто піддалися агітації Росії та колишніх владних кіл, до яких входила так звана «сім’я» Януковича. Там є російські найманці. Туди їдуть їх прибічники з інших областей України. Ці люди мають зброю, при чому не тільки стрілецьку. В них є і гранатомети, і міномети, і навіть великі пересувні кулемети .
Вони дійсно несуть загрозу місцевим мешканцям. Наприклад, більшість, кому роздають зброю, або давно забули як нею користуватися, або взагалі не знають, що з нею робити. Це зазвичай люди неблагонадійні. Вони вживали наркотичні речовини і часто потрапляли в бійки. А їм надають гроші і зброю. Звісно, з автоматом така людина стає дуже небезпечною. Для звичайних мешканців є загроза бути вбитим. На сьогоднішній день було вбито близько180 чоловік. І це тільки початок.
Які зараз настрої серед мешканців Донбасу? Яку сторону вони підтримують?
Це дуже складне питання. На нього відповіді нема та не буде. Наприклад кажуть: «от шахтарі за Україну». А шахтарі вийшли на мітинг проти України. Знаєте, «люди Донбасу» або «шахтарі» – це зараз дуже розмиті поняття. Кожна людина сприймає їх по-своєму. Але якщо брати населення області в цілому, то на даний момент та частина, яка повністю підтримувала ДНР і російських бойовиків, явно зменшилася. Тому що кожного дня бачити людей з автоматами і спостерігати як ідуть бої йдуть – це дуже важко. Більшість з цих людей каже так: "аби це скоріше завершилося. Хто порядок поставить – той буде добрим". Вже немає такої великої радості що буде ДНР. Але нема бажання щоб прийшли українські війська. Звісно, такі люди є. Десь відсотків 20 людей в Донецькій області бажають, щоб туди прийшла українська влада. Але цього недостатньо щоб тут утворився певний рух для підтримки української армії. Ці люди менш агресивні. Вони бояться виходити на вулицю. Ви бачили як протягом останніх 2-3 місяців вбивали та калічили активістів, які намагалися виказати власну позицію. Тут є люди, які не погоджуються з цими терористами. Ці люди кажуть їм, що вони тут непотрібні. Щоб йшли геть звідси. Їх потім переслідують. Наприклад, жіночці, яка вигнала сепаратистів в Краматорську, довелося виїхати до Тернопільської області. Все через те, що почались погрози. Можливо, була навіть загроза життю цієї людини. Тому виходить, що більшість населення зараз в такому стані, що активно вже не підтримує жодну сторону.
Взагалі, як багато залишилось прибічників ДНР та російської влади?
Активних прибічників не так багато. Ми бачимо, що вони не можуть набрати багато людей на барикади. Вони можуть набрати тільки соціально неблагополучних, яких потім потрібно якось заохочувати. Звичайні донеччани також йдуть, але їх дуже мало. Якщо брати активних, то їх не більше двох відсотків. Якщо брати тих, хто це підтримує, то їх десь до 30 відсотків. Але це не активна підтримка. Ці люди вкладають свої гроші, беруть кредити, вони годують сепаратистів, надаючи їм харчування. Тобто, допомагають їм як можуть. Такі люди є. Про це потрібно говорити. А потім з ними працювати.
Як там живеться проукраїнським активістам? Як вони змушені діяти в цій ситуації?
В такому становищі багато українських активістів виїжджає. Кожного дня ми отримуємо інформацію, що людей викрадають, б’ють та залякують, Страшно на вулиці показувати свою позицію, наприклад, начепивши на себе прапор чи ще щось. Хоча не можна сказати що в нас тут 1937 рік. І якщо ти в колективі скажеш, що ти за Україну і ти патріот, ніхто не піде до облдержадміністрації і не донесе. Ні, люди в більшості адекватні, навіть якщо вони підтримують Донецьку республіку. Вони не пройшли тієї межі коли, коли люди починають вбивати один одного за свої ідеали. Але вираження свої позиції може бути небезпечним. Якщо місяць тому в Донецьку було багато машин з українськими прапорцями, то зараз їх всіх познімали. Бо за це б’ють машини, палять, проколюють шини. Людина, яка використовує українську символіку задля вираження власної громадської позиції, наражається на небезпеку. Правда, це не стосується тих регіонів, які зараз контролюються українськими військами разом та добровольчими загонами.
Як, на вашу думку, так сталося, що Донбас здали?
Я б не сказав, що сьогоднішня влада здала Донбас. Щоб керувати країною, потрібно мати фундамент на місцях. Якщо говорити про вашу область, то тут серед місцевої влади були і опозиціонери, і регіонали, які не підтримували сепаратистів. Коломойський свого часу зміг вплинути на вашого мера Кернеса. Це безпосередньо його заслуга, що ситуація в Харкові заспокоїлась. Тобто, з місцевою владою можна домовитися. А якщо немає змістовної підтримки з боку місцевої еліти, то влада просто рушиться. В Луганську та Донецьку були відсутні можливості впливати на місцеву ситуацію з Києва. Хоча було бажання домовитися, але нічого з цього не вийшло. В нас не було великої армії. Міліція була повністю дезорганізована. Так сталося, що Київ мав мінімальний вплив на Донецьку та Луганську області.
Звичайно, можна звинувачувати Київ в повільності дій. Але якщо подивитися, то тут одна частина населення просто перебувала в розгубленому становищі. А інша, маючи владу, серйозно підтримувала сепаратизм. Тому так і сталося, що Донецьку та Луганську області розкачали. Хоча зараз ситуація починає змінюватися. Ми нарешті будуємо свою армію та змінюємо міліцію. Тому є можливість, що тут встановиться українська влада. Але це здійснити складно, адже регіон «розкачаний». Я думаю, були об’єктивні причини, які завадили Києву встановити тут свою владу.
Чи можливе повторення донбаського сценарію на інших областях України?
В цьому житті може бути все. Але якщо брати до уваги всі умови, які сталися в Україні, то шанс розхитання ситуації в інших областях він мінімізований. Про це може свідчити недавнє соціологічне опитування щодо ставлення людей до Путіна. Якщо в листопаді 2013 року в Одеській, Харківській та Дніпропетровській областях воно було позитивним, то зараз більшість населення цих областей до Путіна ставиться негативно. Чимало людей готово підтримати єдність України. Вони ідентифікують поняття свій-чужий і вважають, що Україна – своя, Київ – свій, українці – також свої. А ті – чужі. Я думаю, що таким чином ризик поширення сепаратистських рухів мінімізується. Слава богу, Україна в цьому плані виграє. Тому якщо не буде відвертого вторгнення за допомогою регулярної армії, то сепаратистські рухи з кожним днем будуть ставати слабшими.
