Дмитро Бадаєв: «А насправді добро і зло є категоріями незмінними. Це головна моральна засада Толкієна»
Що може дати творчість Толкієна сучасній людині? Як вона взагалі вплинула на сучасну культуру?
На сучасну культуру, на мій погляд, вона вплинула досить сильно. Адже вона так само має потребу в моральних засадах та певних міфологічних елементах, що свого часу цікавило Толкієна. Одна з традицій культури ХХ століття та його доби зокрема – це пошук міфологічних засад у світосприйнятті сучасної людини. Бо саме в ХХ столітті стало зрозуміло, що її світогляд не завжди може базуватися лишень на наукових принципах. І їх явно не достатньо для того, щоб сформувати уявлення про навколишній світ, людство та місце людини в світі. З подоланням суто релігійних канонів перед людиною постала потреба в певних моральних детермінантах. Саме на цих моральних детермінантах та об’єктивності їх існування в світі базується творчість Толкієна. Це важливо для сучасної людини та сучасного світу.
На чому базуються основні етичні принципи Толкієна? В чому полягає основний меседж його творчості?
Етичні принципи Толкієна полягають в їх незмінюваності. Є такий епізод у «Двох твердинях» де Еомер питає Арагорна: «Як нам розпізнати добро і зло у такі складні часи?». А він йому відповідає: «Як і в усі часи». Добро завжди є добром, зло є злом. Потрібно слухатися своєї совісті і не вважати, що за якихось обставин можуть змінюватися ці категорії на протилежні. Толкієн виступав проти такого підходу. Він якраз втілений в образі Саурмана, який вважав, що за одних умов добре одне, а за других – зовсім інше. А насправді добро і зло є категоріями незмінними. Це головна його моральна засада. Наприклад, одна з чеснот, на яку спирається Толкієн, це самопожертва. В нього здатність до самопожертви є по своїй суті головним способом самореалізації особистості.
Толкієн був віруючим християнином. Але як сучасні церкви ставляться до його творчості?
Зазвичай він є рекомендованим офіційним духівництвом автором. Ніхто за межами дуже вузького кола осіб не сприймає Толкієна як якогось віронавчателя. Ще не було серйозних спроб створити на основі його книг якусь окрему церкву. Крім того, там йде мова не про які-небудь язичницькі чи християнські засади, а про літературні образи. Це церковники розуміють. А тут присутня моральна детермінанта. Це головне в його творчості. Звісно, цей християнський мотив сприймається позитивно.
Книги Толкієна неодноразово екранізувалися. Які екранізації ви могли би виділити?
Важко сказати що вони були багаторазово екранізовані. Знаю, що були якісь аматорські спроби, але мені вони невідомі. А що до серйозних проектів – то це фільми Джексона. Моє ставлення до них позитивне. Адже це відтворення того світу, який створював Толкієн, хоча б тому, що воно відбувається на тлі справжньої природи. А його творчість, як то кажуть, вона екологічна. Толкієн дуже яскраво описував природу і його світ пов’язаний саме з природними мотивами. Але якщо хтось з читачів бачить його творчість інакше, то варто буде підкреслити, що екранізація – це один з варіантів погляду на книги Толкієна. А основні ідеї, на мій погляд, там зображені цілком адекватно.
Що ви можете сказати про українських толкієністів? Чому люди до сьогодні серйозно захоплюються творчістю Толкієна?
Я не вважаю толкієністів чи українських, чи будь-яких інших якоюсь ізольованою групою. Існує широкий рух, в тому числі і зарубіжний, за відтворення та збереження традиційних цінностей. Тут є і літературний рух, і фольклорницький рух, і історичний рух, учасники якого проводять реконструкції та фестивалі. Він дуже багатогранний. Толкієністика у вітчизняному вираженні має свої особливості. До Толкієна ми, так би мовити, були підготовлені тим, що з першої третини ХХ століття мали змогу ознайомитися з творчістю Велимира Хлєбникова та Олександра Гріна, в яких були дуже схожі мотиви. Також можна сказати що під час криз 90-х років і моральної кризи зокрема творчість Толкієна стала своєрідним полігоном, де за умов руйнації традиційних цінностей вони існували у лабораторній чистоті, не будучі прив’язаними до конкретних образів вітчизняної історії чи національної традиції. В 90-х роках традиційні цінності зберігалися неначе в якомусь заповіднику. Але з тих часів рух за традиційні цінності вийшов за ці межі. Він вже знайшов певні образи реального світу, з якими він може себе пов’язати. Тепер толкієністика, на мій погляд, є одним з елементів цього руху. І цей елемент дуже важливий, адже творчість Толкієна і духовна, і емоційна водночас.
Війна для Толкієна – це зло. Але що споріднює та відрізняє його від антивоєнних письменників ХХ століття таких як Ремарк та Хемінгуей?
Війна це, безумовно, втілення зла. Але Толкієн не тікає від боротьби зі злом. Тут є різні підходи: зло можна заперечувати або йому можна протистояти. Толкієн наполягав на тому, що злу потрібно протистояти. В нього війна як втілення зла перетворюється на протистояння злу та перемогу над ним. Він перейшов через ту межу, через яку не змогли перейти люди його покоління – через межу Першої світової війни. Вони своїми очима побачили страшну війну, таку незрозумілу та непотрібну. І вони вирішили, що всі традиції пов’язані з патріотизмом та служінням своєму народові є фальшивими та застарілими. А Толкієн, перетнувши цю межу, перейшов до світосприйняття Другої світової війни – війни проти нацизму та війни як ідеї війни. Приведу такий приклад: війна, яку розв’язали повсталі ельфи Нолдору з метою кровної помсти чи привласнення певних цінностей, вилилася в союз людей та ельфів, якими рухають вже інші мотиви. І такий безнадійний, на перший погляд, союз приходить до перемоги над силами зла. Щось подібне ми можемо бачити у «Володарі кілець» де головну перемогу отримала найневойовничіша особа. Яка, тим не менш, йшла битися з ворогом та перемогла майже непереможну силу. Вона не відступила перед нею і йшла до кінця.
