Лідія Стародубцева: «Страх – це стан людини, яка ще не зробила свій вибір»
Як виникла ідея створення цього фільму? Чому ви обрали саме жанр кіноесе щоб розповісти про ті події?
Почну здалеку: у лютому місяці цього року, під час ескалації суспільного конфлікту, до Харкова завітала Ірина Данилова, відома арт-куратор з Нью-Йорку. У нашому місті вона презентувала виставку під назвою «Флюксус: революційне мистецтво у революційному Харкові». На відкритті експозиції було мало людей. Адже всі хто мав бути зацікавленим революційним мистецтвом, у той час були на майдані і площі Свободи, де відбувалися головні події – протистояння між двома силами. Коли ми з Іриною після відкриття виставки прийшли до площі, ми сказали одна одній, що справжнє сучасне мистецтво зараз відбувається саме тут. Це мистецтво буття. Тоді саме виникла ідея зняти цей фільм не як хронікально-документальне кіно, а як твір мистецтва, який віддзеркалює внутрішній стан людини, що знаходиться всередині цих подій. Це такий авангардний жанр кіноесе – фільм-розміркування про метафізику страху і безстрашшя.
Що ви в першу чергу хотіли донести до глядача? Над чим він може замислитися після перегляду цього фільму?
Разом з нашим відеооператором і режисером Дмитром Коноваловим ми знімали відеохроніку та записували інтерв’ю з таким відчуттям, що це все мусить зачепити серце кожного громадянина, який живе в нашому місті. Який мусить замислитися над тим, по який бік барикад він знаходиться. Заглибитися в археологічні виміри тих глибин в собі, де відбувається вибір. Цей фільм – про екзистенційний вибір всередині кожного із нас. Наше місто межове. Свідомість розколота надвоє. У цьому середовищі воль та політичних ідей існують різні позиції. І кожен має визначитися для себе, де він знаходиться. І подолати у собі страх, який виникає в людей, які ще не визначилися. Адже страх – це стан людини, яка ще не зробила свій вибір. А наші герої не бояться, адже вони свій вибір зробили.
Герої вашого фільму – священик, поет, журналіст та прокурор. Чому ви вирішили розповісти саме про цих людей?
У нас була ідея показати людей різних професій та різних шарів нашого суспільства, яким частіше за всіх доводиться стикатися з охопленими страхом людьми. Спочатку ми думали ввести в фільм фігуру філософа, але потім її виключили. Її у фільмі, якоюсь мірою, заміщують цитати з творів про страх датського філософа Серена Кьєркегора. Також в нас була ідея запросити до участі у фільмі психолога. Але коли ми почали з ним розмовляти, він все зводив до медичних термінів: «Страх – це шизофренія. Потрібно пити антидепресанти». То не були якісь екзистенційні, філософські роздуми. Це не той страх, який нас цікавить. Також в нас був ще один нереалізований проект. Ми хотіли запросити взяти участь у фільмі якогось бандита. Але до того, як цей фільм був відзнятий, ми дали інтерв’ю Олені Фанайловій з «Радіо Свободи», де було описано задум майбутнього проекту. Так сталося, що цей матеріал побачив той самий «бандит», до якого ми хотіли звернутися з проханням взяти участь у фільмі «Дні страху». Він сказав, що прочитав той матеріал і відмовляється бути «бандитом»: він трошечки образився на нас і тому в фільм не потрапив.
І так в нашому фільмі залишились чотири персонажі замість запланованих семи. І в кожному з чотирьох сфокусувалися ключові ідеї фільму. Подолання страху завдяки вірі і прагненню свободи – це священик, настоятель храму Іоанна Богослова, отець Віктор Маринчак. Подолання страху через творчість – це поет Сергій Жадан. Прокурор Василь Синчук –перш за все, людина влади, від якої багато в чому залежить соціально-політична ситуація в нашому місті. Прокурор не має права на страх, відчай і сумніви. Його шлях подолання страху – через відповідальне виконання своєї суспільної місії. І журналіст… В нас була ідея запросити журналіста, який працює в центрі цих подій. Коли ми вже почали знімати фільм, наше інтерв’ю з Оленою Фанайловою прочитав відомий у нашому місті радіожурналіст Володимир Носков. Під час нашої зустрічі він розповів, що ознайомився з задумом фільму і йому здається, що він відчуває те ж саме, що і ми: «коли я засинаю, бачу танки у нашому місті. Я також відчуваю цей страх. Але я долаю його. Подолання страху – це дуже важлива проблема для мене», – розповів він. Незрячий журналіст відчуває страх як пустоту і темряву, а шляхи подолання страху знаходить не всупереч, а завдяки своєї ризикованій і небезпечній професії. Чотири персонажі фільму – чотири різних способи стати безстрашним.
В цьому фільмі багато говорять про страх. А що він означає особисто для вас? Як, на вашу думку, його можна позбавитися?
У цьому фільмі моя присутність означена закадровим голосом. Я не висловлюю власного рецепту подолання страху і не говорю, що він означає особисто для мене. Я є автором, який говорить одразу чотирма голосами і прислухається до кожного з чотирьох рецептів-стратегій подолання страху.
Для мене цей фільм став персональним уроком. Я-то нічого не боюсь. І це не лицемірство. Не боюсь висловлювати свою позицію, ризикувати, діяти всупереч усталеним нормам, йти напролом та крушити стіни. Я цілком безстрашна людина. Але в мене страх виникає в півсвідомому, він з’являється у снах. Коли я засинала в лютому та березні, найстрашніші для нашого міста місяці, то кожної ночі я бачила щось страшне. Такий хорор – то танки в нашому місті, то літаки його бомбардують, то адміністрацію знову захопили і над нею висить російський прапор. Це я бачила у снах. Але тільки прокидаюся – вже нічого не боюся. Адже страх для мене – це порок, це відсутність свободи. На мій погляд, єдиний спосіб позбутися страхів – знайти себе і зробити власний вибір.
Чи демонструвався фільм десь іще? Коли він стане доступним для широкого загалу?
Це питання нам задають дуже часто. Але зараз я включилася в новий проект зі зйомки українсько-чеського фільму. Це трошки відволікає мене від дистрибуції фільму «Дні страху». Ми планували реалізувати його в трьох напрямках: на телебаченні, міжнародних фестивалях, адже інтерес до України у світі зараз дуже великий, та в Інтернеті. Але скажу відверто – ще жодних кроків по дистрибуції цього фільму ми не зробили. Нас зараз дуже сильно гальмує відсутність англійських субтитрів. Як тільки ми їх зробимо, фільм стане доступним. Це буде восени. А в серпні ми будемо робити його англійську версію.
