Поранений десантник: «Луганський аеропорт терористам – кістка в горлі»
Цей хлопець – Олег Грубий, сам він із Дніпропетровська. Він – військовий, старший солдат, механік-водій БМП із 25 окремої повітряно-десантної бригади. В цій самій бригаді служить і мати Олега. Військовим був і батько, згадує чоловік.
Зараз Олег знаходиться в Харківськовому військовому шпиталі. Коли він разом із іншими десантниками обороняли Луганський аеропорт, хлопця поранили.
«Сталося дуже страшно, якщо чесно. Ми їхали колоною. Колона була з понтонних мостів , там техніка їхала, танки і все таке. Мали зустріти. В цей момент, коли ми доїхали до точки збору, нас обстріляли з "Градів", потім мінометний обстріл був, арт-обстріл був. Я дістав поранення після того, як вилазив на БМД на свій, і туди прилетів снаряд протитанковий. Відповідно мене накрило осколками, мене відкинуло звідти одразу, каска злетіла, осколок залетів в голову, в шию потрапило».
Від важчих пошкожень, а може навіть і від смерті Олега врятував бронежилет. Каже, увесь був в уламках від снарядів.
«Я коли отримав поранення, мій командир відразу мене з Костіком (бойовий товариш і друг Олега – прим. авт) відтягнули до медбрата-санітара. Вони мене перев'язали, вкололи "Буторфанол". Була проблема із транспортуванням. Три дні чекали, потім нас вивозили, під час виїзду нас обстріляли три рази з «Граду». Їхав Камаз. Доїхали - не знаю, куди ми доїхали. Нас звідти пересадили до гвинтокрила. І ми дісталися до Харкова. А в Харкові нас уже на «карети» посадили і привезли до шпиталю».
- Які думки були у голові? Було «виживу чи не виживу»? ..
«Так, було разів зо два або три. Я вже тоді просто попрощався з усіма, ліг. І все. У мене тоді щось типу припадку сталося. Думав, уже все. Але ще живий, з вами тут з вами спілкуюся».
Проте своє 40-денне перебування в аеропорті Олег марним не вважає.
«Аеропорт утримують, щоб російські літаки не сідали. І аеропорт - це просто їм (терористам – ред.) як кістка в горлі».
- Як там узагалі обстановка у цьому районі?
«Там реально страшно. Для того, щоб вийти прогулятися як тут шпиталем - там такого немає. Там щоразу обстрілюють «Градами», мінометний обстріл. У нас був такий випадок - снаряд прилетів точнісінько в будівлю Добре, що в цей момент на другому поверсі нікого не було, і просто мінус одна кімната. Прямо до кімнати залетів (у будівлю аеропорту). Слава богу, що всі живі».
За два дні лікарі вже випишуть Олега. на це сподівається сам десантник. Каже, повернеться одразу на службу.
- Що б Ви хотіли сказати тим, кого мобілізують до армії?
«Нехай подивляться на мене і самі вирішать, треба їм туди їхати чи не треба за великим рахунком».
- А ти шкодуєш, що до армії пішов?
«Чого шкодувати? Живемо ж лише раз. Я не вважаю, що це погано, нерозумно. У кожного свої моральні принципи. Я пішов захищати свою батьківщину. Я був у Криму, у Слов'янську, коли техніку у нас відібрали. І зараз крайня моя поїздка була - це в Луганський аеропорт. Доля мене покликала».
