Василь Рябко: «Військові для нас зараз – це головні люди. Вони нас захищають»
Чим для вас був харківський Майдан? Як він відбився на вашому житті та творчості?
Це, напевне, найбільша пригода в моєму житті. Тут я зустрів дуже багато класних людей. Для деяких з них просто вийти на Майдан – то вже вчинок. Але якщо ти можеш щось окрім цього зробити – то це просто чудово. Наприклад, коли ти в Києві виступаєш перед п'ятидесятитисячною аудиторією. Чи коли збиваєш лід з мікрофону в двадцятип’ятиградусний мороз, який намерзає від дихання виступальників. Це класно, коли ти можеш не тільки грати, а й робити щось корисне. А що стосується творчості, то про ті події я написав тільки одну пісню. Далі ще буде.
Як ви поєднуєте творчість і громадську діяльність? Що для вас зараз важливіше?
Я не розумію що таке «громадська діяльність». Адже все своє життя намагаюся займатися музикою. Я або викладав музику, або намагався займатися арендою обладнання. Зараз для мене громадське життя – це також заняття музикою. Я розумію, що мене люди сприймають як громадського діяча, але все одно все це пов’язано з музикою. Навіть на коордраду я ходів тільки тоді, коли там піднімали якісь музичні питання або мене запрошували туди як експерта.
Чим ви займаєтесь на даний момент? Які у вас подальші творчі плани?
Я буду займатися музикою. Це мої подальші плани. Якраз я втратив дуже класну роботу арт-директора. В принципі, такими речами також займаюсь. Я двічі прогорілий бізнесмен. Свого часу намагався створити свою музичну студію, репетиційну базу. Мабуть, в третій раз спробую щось зробити. А так я буду грати сам і буду влаштовувати друзям концерти, на яких спробую заробляти. В принципі, так було і так буде. Тобто, я постійно буду займатися музикою.
Зараз ви будете брати участь в концертах для військових. Не могли б ви розповісти про це більш детально?
В цьому є дуже велика потреба. Ми вже грали для військових, але це були локальні концерти для невеличкої кількості слухачів. Я думав, що для нас з Майданом вже покінчено. Ну в тому сенсі, що військові для нас зараз – це головні люди. Вони нас захищають. І коли вони просять – то не можна їм відмовити. Тут ініціатива йде не від нас і в цьому нема жодного піару. Вони дуже щиро сприймають наші концерти.
Проте ми повинні дотримуватися мір перестороги. Наприклад, вимикати мобільні телефони або взагалі їх здавати. Крім того, ми не можемо сказати куди ми їдемо. Це для того, щоб не дати людям з іншої сторони – нашим сепарам, інформацію про те, де саме буде відбуватися той концерт. Тому можу запевнити, що я ніколи не буду давати оголошення на зразок: «от такого-то числа ми їдемо в таку-то військову частину, яка базується там-то і там-то». Цього ми робити точно не будемо.
Як військові реагують на ваші візити?
Вони нам дуже вдячні. Я знаю, що люди, які співають пісні про війну, вони іноді думають, що перед військовими потрібно виступати саме такими піснями. Я вважаю, що навпаки. Пісні, які відволікають від війни – це для них це неначе ковток свіжого повітря. Звичайно, там також потрібна і агітація. З нами якраз буде їздити Борис Севастьянов. Такі пісні, як його «Это, детка, рашизм» також потрібні. Проте їм також потрібний заряд позитиву, який ми їм несемо. Для того, щоб відволіктись від суворої буденності. Це дуже важливо. В принципі, з Майданом в цьому плані нічого не змінилося. Ми виступали в Києві та в Харкові. Тоді ми просто виходили і грали в мороз чи навіть на непристосованих для цього майданчиках. А тут нічого не змінилося. І концерти на військових частинах я сприймаю так само, як концерти на Майдані.
Беручи участь в подібних акціях, людина наражається на небезпеку. Як ви до цього ставитесь?
Я не хочу вмикати героя, але з цією небезпекою можна жити. Я розумію, як живуть солдати. Вони зараз стали героями. Адже як ми до цих подій сприймали нашу армію? В мене було декілька знайомих офіцерів, яких не можна було назвати героями. Так само як солдат. Адже солдати сприймалися як люди, які будують дачі генералам, а офіцери – як чуваки, які працюють виключно для того, щоб заробити для себе. А зараз все змінилося. Вони тепер герої. А нас, музикантів, дуже бережуть. На нас одягають бронежилети. До нас дуже добре ставляться.
Що може зробити кожен, щоб в цій ситуації принести якусь користь країні?
Кожен може щось зробити і кожен робить це в залежності від своїх можливостей. Для деяких людей просто вийти і взяти участь в якісь акції – то є велика потреба. А для інших – це вже великий героїзм. Вони потім будуть розповідати, що також брали в цьому участь. Це також добре. Я знаю людей, які один чи два рази виходили на Майдан. Але вони цим пишаються. Я це розумію, хоча знаю людей, які робили набагато героїчніші вчинки.
