«ВІЙНА і МИР»,або «Русскій мір» та «Царство Боже»

 Отже, ми живемо в дні, коли на теренах Україні йде неоголошена війна. Під час цих кількох місяців бойових дій світ відзначив дві дуже сумні річниці. 1 серпня сповнилось 100 років початку першої світової війни. А сьогодні, 1 вересня, – 75 років від початку другої світової війни.

Напрошується питання: «Чи буде в нас мир чи й далі буде війна? А можливо, це буде третя світова? Які причини війн взагалі? Які можливі шляхи примирення? Яким чином при цьому мають бути враховані мовні та територіальні питання?» І нарешті навіть затяті скептики та агностики задаються питанням: «А де ж той Бог? Чому Він допускає братовбивчу війну? А може, це кінець світу?» Часом питання агностиків ставляться навіть особисто до Бога: «Якщо Ти є, то що Ти про все це думаєш?»

І. Значення слова «МИР» у Біблії та східнослов’янських мовах

Пригадується назва відомого роману «Війна і мир». Якщо ми прагнемо миру, якщо навіть ті, хто не були упевнені в існуванні Бога, задають Йому питання про «мир», то нам потрібно буде розібратися із значеннями слова в споріднених українській та російській мовах та в мовах Біблії (грецькій і гебрейській).

Очевидно, що кожна мова багата по-своєму. Але через ці унікальні багатства різних мов виникають проблеми із перекладами та із розумінням однієї культури іншою. Очевидно, що ідеальний художній переклад – це мрія, якої неможливо досягнути. Це стосується і перекладу творів світського красного письменства, це стосується й перекладу філософської літератури та розуміння самих філософських термінів, це стосується й перекладу Біблії. Хрестоматійний приклад, з яким стикаються перекладачі Нового Заповіту та проповідники: як перекласти чи пояснити слова «любов» та «любити» в контексті? Бо в грецькій є три різних слова (два із них використовуються в Новому Заповіті, а третє – в грецькому перекладі Старого Заповіту Септуагінті). В українській же це тільки 2 слова. Це «любити» і «кохати», хоча, на думку автора, за їхніми лексичними значеннями вони не є абсолютно буквальними відповідниками грецьких слів «агапао» («любити відданою, жертовною, християнською любов’ю») та «філео» («любити дружньою любов’ю»). А в російській та англійській взагалі є тільки по одному слову: «любить» та «to love» відповідно. Тому в філософській літературі є традиція запозичувати головні поняття та філософські терміни із тієї мови, в якій вони були запропоновані (чи то давньогрецька, чи німецька,чи ще якась інша) та пояснювати їх уже мовою, якою ведеться дискусія (по суті, даючи тлумачення цього іншомовного слова). Інакше неможливо зрозуміти певну філософську систему.

Подібні труднощі спостерігаємо й щодо розуміння поняття «мир» у тому вигляді, як воно засвоєно в російській культурі чи, можливо, в сучасній російській масовій свідомості, яка стала жертвою пропаганди. У російській мові «мир» – це слово із двома головними значеннями. Українська ж мова має два окремих слова для кожного із цих значень. Тому часом перекладати «мир» у контексті з російської можна українською як «світ». У свою чергу, в українській слово «світ» може мати (знову ж, у контексті) або значення «всесвіт» (зазвичай, у секуляризованому контексті), або християнське значення «не Боже», «те що належить світу цьому», тобто «світське» (аналог російського слова «мирское»). Греки, як і українці, також мають окреме слово для цього українського «світ-всесвіт». Це добре відоме нам запозичене грецьке слово «космос». Саме у такий «не-Божий» (бо перебуває у стані гріхопадіння) «світ-космос» посилає Бог-Отець Свого Сина, щоб Він спас Своїх утрачених людей: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне» (Ів.3:16).

Друге значення російського слова «мир» перекладається українською словом, яке графічно так само і пишеться «мир» (буквально «літера в літеру»), але в українській воно має вужче лексичне значення. Коротке і буквальне світське значення це – «відсутність війни», а християнське – «мир людини із Богом, відсутність конфлікту чи війни із Богом». «Війна людини з Богом» – цей вираз  звучить дивно, зухвало та безнадійно. І за Біблію, і навіть відповідно до природного розуму (якщо він визнає що Бог є Творцем, а людина від Нього в усьому залежна), твориво Боже (яким є людство) не може «перемогти» Творця всесвіту чи «досягти з Ним припинення вогню» «на умовах людини». Слово Боже показує, що примирення з Богом можливе тільки тоді, коли сильна сторона (Сам Бог) іде на це примирення. І Бог дарував «мир» із Собою на Голгофі, де за все людство помер втілений Бог – Ісус Христос. «Усе ж від Бога, що нас примирив із Собою Ісусом Христом і дав нам служіння примирення,  бо Бог у Христі примирив світ [тут: космос] із Собою Самим, не зважавши на їхні провини, і поклав у нас слово примирення.» (2Кор.5:18-19). Саме такому значенню українського слова «примирити» (у даному разі «світ-космос, який не має миру») відповідає давньогрецьке «каталассо» ( ). Це слово буквально перекладається «установити дружбу з Богом» (інший контекст: «примирити чоловіка і дружину»). А стан примирення або гармонійних стосунків із Богом та ближнім (а відповідно, і відчуття спокою та миру в душі віруючого) описується іншим словом багатої грецької мови – «іреней» ( ) (відповідає давньоєврейському слову «шалом» (  ) із Старого Заповіту). Ми також подаємо тут цей вираз у контексті: «мир Божий» ( ). До речі, популярне в Україні та Росії жіноче ім’я Ірина походить саме від цього грецького слова, а ім’я одного із отців Церкви Іренея Ліонського є прямим використанням цього слова (подібно до популярних слов’янських імен Віра, Надія, Любов чи англійського Grace-Благодать).

ІІ. Біблія про «МИР» у три різних стани існування світу

(після створення світу, після гріхопадіння та після Другого Приходу Христа)

Отже, християн у першу чергу цікавить не те, що про значення слів «Війна і Мир» думає Л.Толстой чи будь-яка інша видатна людина, хоча використання цих слів із певним значенням відомими людьми впливає на сприйняття цих понять суспільством. Але християн у першу чергу цікавить, що про ці поняття та слова каже Сам Бог у Писаннях. Ми це освітили вище. Нижче йтиметься про початок воєн у цьому світі, про той час, в якому живемо, та про той прийдешній час, коли вже не буде ані воєн, ані сліз.

Біблія показує, що Бог створив світ Своїм Словом. У Бутті 1: весь час читаємо: «І сказав Бог…». Наприкінці творіння підсумовується: «побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!» Таким був стан творива і людства як його частини до гріхопадіння: «Вельми добре». Тоді не було ненависті та війн, а твориво перебувало в гармонійному мирі з Богом.

Після того, як зло ввійшло у світ, він перестав бути «вельми добрим». І «Сказав Бог» Адаму: «Проклята через тебе земля! Ти в скорботі будеш їсти від неї всі дні твого життя.» (Бут.3:17). Унаслідок гріха, який став причиною цього прокляття, у світ прийшли хвороби і бідність, ворожнеча і смерть. Отже, люди втратили «мир-гармонію» із Творцем. Люди стали ворогувати і воювати одне з одним. Біблія показує, що воюють між собою найближчі за кров’ю люди. Так Буття 4: показує, як Каїн вбив свого брата Авеля. Цікаво, що Писання не показує на той час ніяких інших людей, крім Адама, Єви і цих двох братів. Але вже тоді відбулося підступне брутальне вбивство старшим братом Каїном молодшого та вірного Богу Авеля (Бут.4:4, Євр.11:4). І хоча Каїн також звертався до Бога (Бут.4:3), і хоча він вважав себе віруючим, але в очах Господа він не був справжньою Божою дитиною по вірі (Бут.4:5-11). Автор цієї статті належить до віросповідання, яке сповідує непомильність Біблії, зокрема, й історію про створення світу читає буквально. Але якщо хтось не може прийняти такого «буквалізму», то все одно ці аналогії історії про Каїна й Авеля (незалежно від віри людини в реальність чи міфологічність історії) добре працюють на рівні архетипів, належачи, з погляду культурологів, до так званих «вічних сюжетів».

Отже, прочитавши ранню історію людства в книзі Буття, нам не треба дивуватися, що коли людей на землі збільшилося, вони, будучи об’єднані в племена й народи, стали воювати одне з одним (навіть так звані «братські» народи). А загострення такої ворожнечі, за словами Ісуса, є ознакою близького Кінця цього світу: «Ви ж про війни почуєте, і про воєнні чутки, глядіть, не лякайтесь, бо статись належить тому. Але це не кінець ще. Бо повстане народ на народ, і царство на царство, і голод, мор та землетруси настануть місцями.» (Мт.24:6-7). Ці слова показують стан, коли гріх панує над людьми, а не людина над гріхом. Звісно, перемогти гріх можна тільки з Божою допомогою. Порівняйте слова Бога до Каїна незадовго до його жахливого вчинку: «І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.» (Бут.4:6-7).

Із трьох станів створеного Богом світу (до гріхопадіння, після гріхопадіння та після Другого Приходу Ісуса) ми живемо в другому та напередодні третього.

І Слово говорить, що в цьому третьому майбутньому стані світ буде поділений на Небеса і пекло. Божі діти перебуватимуть з Ним в Раю, де «не буде більше сліз» (Іс.25:8, Об.21:4). У пеклі ж «буде плач і скрегіт зубів» (Мт.25:30б). Тобто зло буде повністю покаране, а серед інших небесних блаженств проголошується й відсутність війни та досконалий і вічний мир із Богом.

Сконцентруємося ж на нашому часі та на його зв’язку із вічністю.

По-перше, війни між державами й усередині країн будуть до самого приходу Христа (і навіть будуть посилюватися перед ним). Цьому не треба дивуватися, як не слід дивуватися з того, що й у наш час є бідність чи несправедливість. Колись Ісус сказав учням, що вбогих вони завжди будуть мати, але Його Самого – не завжди (Ів.12:8). Цей світ, а з ним бідність і багатство, будівництво і руїна, війни і нетривкий політичний мир, – усе це мине. І всі люди предстануть перед Суддею. І Сам Господь спитає з кожного: «Як ти ставився до Бога? Як ти ставився до ближнього?»

По-друге, головна війна, яку мають християни, це не війна «проти крові і плоті, … але проти піднебесних духів злоби» (Еф.6:12). Тобто проти загального світового зла, яке уособлює диявол. Але диявол спокушує нас через нашу плоть. І його мета відвести людей від віри в Бога, від покладання на Христову перемогу. Так, він хоче посіяти й ворожнечу між людьми. І використовує він для цього й такі наші чутливі почуття, як расові, національні та мовні.

Слово Боже показує, що коли люди живуть без Бога, вони будуть ворогувати одне з одним. У Христі ж Бог об’єднує всіх: «Бо ви всі сини Божі через віру в Христа Ісуса! Бо ви всі, що в Христа охристилися, у Христа зодягнулися! Нема юдея, ні грека, нема раба, ані вільного, нема чоловічої статі, ані жіночої, бо всі ви один у Христі Ісусі!» (Гал.3:26-28).

Це не означає, що всі мають бути однієї статі, чи бути об’єднані під проводом однієї нації чи говоритимуть однією мовою. Слово показує цінність різних мов. Так наш Господь Ісус Христос у Свій смертний час звернувся до Небесного Отця рідною розмовною арамейською мовою (Мт.27:46). А коли Святий Дух зійшов на апостолів у День П’ятидесятниці (Дії 2:1-12), то апостоли силою Божою стали проповідувати різними мовами так, що ті, хто прибув на свято з найвіддаленіших частин Римської імперії почули, що «вони розмовляли їхньою власною мовою» (Дії 2:6). Хоча, реально кажучи, для того, щоб зрозуміти зміст проповіді, для цієї аудиторії було б достатньо кількох мов (ймовірно, грецької, латинської, гебрейської та арамейської). Але кожен чув Слово рідною мовою! Це свідчить, що Бог, об’єднуючи Своїх людей, не нівелює їхню своєрідність, але цінує її! Також Бог поклав і кордони розселення народів: «І ввесь людський рід Він з одного створив, щоб замешкати всю поверхню землі, і призначив окреслені доби й границі замешкання їх, щоб Бога шукали вони…» (Дії 17:26-27а).

Що ж говорить на це Сам Господь? «Шукайте ж найперш Царства Божого й правди Його, а все це вам додасться» (Мт.6:33). І тоді додасться і мир із ближнім свого народу, і мир із ближнім іншого народу! І блаженна вічність на Небесах! «І мир Божий, що вище від всякого розуміння» (Фил.4:7). На цьому місці варто б сказати «Амінь!».

Але миру то нема…

ІІІ. Чи має стосунок «Русскій мір» до «МИРУ Християнського»?

У чому ж проблема, якщо обидві сторони конфлікту на Сході України називають себе християнами, але миру не мають? Очевидно, що одна із сторін (щонайменше одна) не є справді християнською. Або неправильно розуміє, чим є християнський «мир», хоча подібно до Каїна також звертається до Бога.

Кожна мова унікальна по-своєму. І якщо навіть якась може здатися біднішою в певному аспекті, вона обов’язково виграє в іншому. Наприклад, якщо для таких важливих слів як «мир» і «світ» в російській тільки одне слово, то це, при позірній бідності мови, дає можливість для гри слів. Отже, про що говорить назва роману Л.Толстого «Война и мир» мовою оригіналу? Про час війни і про час миру? Чи, можливо, тут є натяк і на протиставлення «духовного» і «світського» в російському значенні «мирське»? Досить імовірно, бо скільки сторінок епопеї займають описи так званого «света» (рос.) чи «світу» (укр.) (салони, бали, інтриги)… Інший приклад. Свого часу в Харкові виходила російськомовна газета «Христианский мир». Мені ніколи й на думку не спадало питати засновника видання, яке значення він вклав у назву. Очевидно, що мався на увазі «мир Божий, що вище всякого розуму» (Фил.4:7). Але чи не закладена в назві й ця гра слів, яка промовисто натякала на висвітлення християнських новин «зі всього світу» (укр.), «со всего мира» (рос.) (тим паче, що пару сторінок кожного числа газети присвячувалось саме таким новинам)? Третій приклад. Російськомовні радянські комуністи, готуючи війну за перемогу комунізму в усьому світі, також полюбляли гратися словами, використовуючи гасло: «Миру мир!»

Гра слів – це дотепно. Але погано, коли зі словами й поняттями «заграються», коли заплутуються важливі значення слова, унаслідок чого сіються хибні людиноненависницькі ідеї, коли внаслідок цього навколо бачимо руїну та смерть.

У назву статті винесено й заявку на аналіз політично-релігійного феномену «Русский мир». Нарешті прийшов час для цього. Ми не будемо намагатися перекладати вислів «Русский мир» українською, але надалі залишимо цей вислів російською, бо він погано підлягає перекладу. Ми не станемо аналізувати виникнення, розвиток чи перспективи цієї суспільно-політичну концепції. Залишимо цю справу фахівцям. Ми навіть не будемо чіпати слово «русский», бо інші публіцисти і поважні вчені попрацювали над поясненням цього слова добре.

Але ми звернемо увагу тільки на те, що зі словом «мир» тут справді загралися. Можливо цим словом намагаються об’єднати такі поняття як «територія», що заселена східнослов’янською людністю, «територія» на якій звучить російська мова, «світ» російської «духовності», зокрема в його Греко-Православній іпостасі. Не знаю, чи концепція «Русского мира» хоча б у теорії говорить про «мир» у значенні «відсутність війни» чи в значенні «християнський мир». Але на практиці ми не бачимо ані того справжнього «миру» як гармонійного співіснування одного народу із іншим, ми не бачимо економічного та інтелектуального процвітання, як ми не бачимо й реальної свободи віросповідання там, куди прийшов «Русский мир» (у першу чергу, в анексованому Криму та на окупованому Донбасі).

Яка причина? Очевидно, одна з них полягає в тому, що сплутується «мир» як стан примирення грішника із Богом та «світ» як територія. Замість «миру із Богом», який панує там, де Бог милостиво править у серцях людей Своїм Словом (таке правління реалізується в Церкві – у зібранні віруючих), пропонується територія, «частина світу цього», на якій живе певна нація, на якій домінує певна мова та яка вважається «канонічною територією» певного патріархату Греко-Православної Церкви. Спостерігаємо подібну ж помилку, яка поширена в масовій свідомості й щодо слова «Церква», бо Біблійне значення «зібрання віруючих» підмінюється знову ж топографією «культової споруди». Таким чином змішується невидиме «Царство Боже» (чи «Царство Небесне») із «царством світу цього» в його російському чи східнослов’янському мовно-територіальному вияві та обов’язковому зовнішньому релігійному обряді й політичній доктрині. І ми не можемо говорити тут навіть про греко-православну доктрину, бо насправді не вона об’єднує «Русский мир», але саме мова і політика. Не кажучи про Римо-Католиків та Протестантів, у приналежності до Християнства відмовлено навіть Східнообрядовим і Греко-Православним за доктринами Церквам, якщо вони допускають використання української мови та мають відмінні погляди на політичне майбутнє народу, якому служать.

Ці помилки призводять до фатальних наслідків, які засвідчують віддаленість сердець ідеологів «Русского мира» від Істинного Люблячого Триєдиного Бога, Який явив Себе у Своєму Слові (Біблії) та в Слові Втіленому (в Ісусі Христі). І справді це є головною проблемою «Русского мира», а не особливості мови чи заплутування в термінах. Але кожен громадянин України має взяти близько до серця Божі слова, що показують не тільки гріх духовних сепаратистів, але й наш гріх багатолітньої байдужості до дотримання заповідей Божих у всіх сферах нашого життя, до нашого часом формально-обрядового християнства, до нашого стану, коли ми є «християнами кількох годин на тиждень» на служінні в неділю чи в свято.

Ісус говорить, як нам розпізнати неправдивих пророків: «Стережіться фальшивих пророків, що приходять до вас ув одежі овечій, а всередині – хижі вовки. По їхніх плодах ви пізнаєте їх. … Так ото родить добрі плоди кожне дерево добре, а зле дерево плоди родить лихі.» (М.7:15,16а,17). У іншому місці Біблія засвідчує, що коли країна потрапляє під суд Божий внаслідок зовнішньої агресії та окупації, то провина лежить не тільки на неправдивих пророках, але й на всьому народі: «Бо Я руку Свою простягну на мешканців цієї землі, говорить Господь. Бо вони від малого свого й до великого, усі пожадливі на зиски, і від пророка та аж до священика роблять неправду... І рани народу Мого легковажно лікують, говорячи: Мир, мир, а миру нема!» (Єр.6:12-14).

Отже, війна на Сході України почалась унаслідок тотальної корупції, яка зруйнувала економіку, армію та роз’їла наші душі. А розв’язали цю війну під гаслами поширення «Русского мира». Замість же миру цей «Русский мир» несе смерть. Але в даному випадку ці люди, що гинуть, є переважно українцями та росіянами по крові, є україномовними та російськомовними (більшість, до речі, останніх). Це справді братовбивча війна. І якщо сучасні ідеологи «Русского мира» (як і їхні історичні попередники) претендують на те, що «русский брат» є «старшим братом українського», то, як сказав один із моїх попутчиків у харківській маршрутці: «Ім’я цьому брату – Каїн». Автор статті не наважився б процитувати прилюдно таку трактовку (яку дехто може вважати неполіткоректною), але сьогодні (5 вересня 2014р.) Патріарх УПЦ КП Філарет також використав саме цей образ «старшого брата» у своїй заяві щодо вторгнення російських військ на територію України, взявши Словом Божим саме вірші із Буття 4:8-9. Очевидно, що це порівняння лежить нині на поверхні для кожного, хто читає Біблію та застосовує її мудрість до поточних подій.

Залишається сподіватися, що в парафіях, які організаційно підпорядковуються патріархату, де впливові позиції мають провідники «Русского мира», усе ж Слово Боже пробиває дорогу до сердець людей через олжу політичної пропаганди. «Бо Слово Боже  живе і діяльне, гостріше від усякого меча обосічного» (Євр.4:12). Свого часу воно подолало спротив фарисеїв, частина яких прийняла Ісуса Спасителем, покинувши юдейство, що загрузло в політичних інтригах та покладанні на діла Закону. Маємо навіть приклади членів синедріону, які стали християнами, наприклад, Никодим та Йосип Ариматейський (Ів.19:38-39), маємо приклад багатьох священиків Єрусалимського храму, які після дня П’ятидесятниці «були слухняні вірі» (Дії 6:7).

А для того, щоб не потрапляти в сіті диявольські, потрібно реформування богослов’я за Біблійним зразком, зокрема, приділивши увагу оригінальним мовам Старого та Нового Заповітів.

Хоча справа не тільки в граматиці чи певних мовних аспектах. Заповіді Божі в будь-якому адекватному перекладі чітко зрозумілі. Історія про Каїна і Авеля також не залишає двозначностей. «І сказав Господь Каїнові: Чого ти розгнівався, і чого похилилось обличчя твоє? Отож, коли ти добре робитимеш, то підіймеш обличчя своє, а коли недобре, то в дверях гріх підстерігає. І до тебе його пожадання, а ти мусиш над ним панувати.» (Бут.4:6-7). Просімо в Господа дати нам сил панувати над нашим гріхом і не йдімо за власними пожадливостями.

І «мир, що вище від всякого розуміння, нехай береже ваші думки у Христі Ісусі» (Фил.4:7). «Амінь!».

1  вересня  2014 р. (75-та річниця початку другої світової війни) – 5 вересня  2014 р. (спроба проголошення політичного миру на Сході України).

Пастир Віктор Хаустов, Харків, Громада «ВСІХ СВЯТИХ» Української Лютеранської Церкви