У столиці Слобожанщини фізикам розповіли про лірику
Після презентації видання Максим Стріха прочитав лекцію на тему «Данте у світовому та українському контексті». Аби виклад, насичений багатьма літературознавчими термінами, сприймався якомога легше, організатори заходу залучили музичну програму.
Після кожної частини лекції в аудиторії звучали романси від харківської шансоньє Люцини Хворост.
Від літературно-музичного вечора «Лірика для фізиків» в учасників заходу залишилося чимало вражень.
Гендиректор «Інституту монокристалів» Борис Гриньов говорить, подібні заходи є невід’ємною частиною життя закладу.
– Заходи між фізиками та ліриками були популярні в нашому закладі ще в 60-і роки минулого століття. Нині такі вечори ми проводимо щороку восени в рамках семінарів для науковців. На лекції ми запрошуємо фахівців з різних регіонів України та Європи. Особливою частиною семінарів є мистецька частина, в якій беруть участь представники культури, літератури та мистецтва. Без цього ми не можемо. Це наше життя. Молоді науковці повинні бути збалансованими, у них повинен бути не тільки професійний пошук, але й особисте, що реалізується крізь лірику, поезію, мистецтво, картини, музику. Візит Максима Стріхи до нас – це особлива подія, оскільки, крім того, що він є відомим фізиком, він є заступником міністра освіти України, видатним громадським , політичним діячем, письменником та перекладачем, тому всім дуже цікаво було поспілкуватися з ним. А ще було – особисто мені – цікаво поспілкуватися та послухати сьогодні харківську шансоньє Люцину Хворост. Це для мене відкриття, вона дуже талановита особистість, ми будемо завжди її запрошувати в гості на вечори.
– Я думаю, що Данте потрібен усім, а не лише фізикам, – зізнається харківська шансоньє Люцина Хворост. – Крім того, пан Максим слушно вважає, що це один з його найвизначніших перекладацьких здобутків, тож і вирішив поділитися цим з аудиторією, яка йому найближча, – це його колеги, науковці. Це люди, які знають його в іпостасі фізика, – а тепер вони знають його ще й в іншій іпостасі. Для мене велика честь, що пан Максим запросив саме мене. Я ще ніколи не співала в цій залі. Трошечки з розголосом не вийшло – хотілося, щоб було більше людей; очевидно, не до всіх своєчасно надійшла інформація про цей захід. Я сподіваюся, що такі заходи стануть доброю традицією.
Після літературно-музичного вечора заступник міністра освіти і науки Максим Стріха поспілкувався із журналістами. Кореспонденту «Справжньої варти» він розповів про те, навіщо все ж таки фізикам потрібна лірика, а також про те, чому він обрав для перекладу саме «Божественну комедію» Данте.
– Пане Максиме, скажіть, будь ласка, чому Ви завітали в гості до представників природничої науки – фізики? Як Ви вважаєте, чи потрібна все ж таки лірика фізикам?
– Лірика фізикам дуже потрібна, оскільки всі цікаві фізики, з якими я зустрічався, обов’язково цієї лірики потребували. Між іншим, і ті, з якими я не зустрічався, але читав про них, так само цікавилися або літературою, або мистецтвом. Наприклад, Шредінґер був фахівцем з давньоіндійської філософії та мав фахову монографію на цю тему. Німецький основоположник квантової фізики Макс Планк був блискучим піаністом, Ейнштейн теж був добрим музикантом.
– Пане Максиме, розкажіть, чому Ви обрали саме Данте?
– Данте – це, так би мовити, особисте. Я ніколи – окрім скрутних 90-х років, коли треба було заробляти на шматок хліба, – ніколи не працював з огляду на необхідність заробітку. Я перекладав завжди те, що мені хотілося перекладати. Я перекладав Данте, зовсім не думаючи про те, хто і як це видасть. Коли з’явився переклад, я лише тоді почав про це думати. Це моє щастя. Здебільшого люди, беручись за роботу такого обсягу, мусять розуміти, хто це видасть і хто за це заплатить гроші. Мені, ще раз повторю, не доводилося про це думати, тому що у мене є моя фізика, яка мене годувала і, сподіваюся, годуватиме надалі. Відтак, Данте – це був мій вибір, вибір екзистенційний, скажімо, бо це поет – насправді – для всіх часів. Він дуже глибокий, в ньому можна прочитати буквально про все, він дуже цікавий. Його читає моя мама, яка є біохіміком, вона любить поезію. Зараз вона читає «Чистилище» і каже, що це добрий літературний текст. Це безумовно непростий текст, це не книга для читання в метро чи маршрутці, але кожна інтеліґентна людина мусить його хоча б раз за життя прочитати, бо вище поезія ніколи ще в світі не підіймалася.
Мені дуже цікаво було позмагатися з цим текстом. Я не перший, хто його перекладав в Україні. До мене була низка людей, дуже шанованих. Є переклад Дроб’язка, дуже академічний, як на мене, але, звичайно, грамотний. Однак мені хотілося зробити свій переклад, і якомога кращий.
– Що Вам дали попередники у Вашій роботі? Чи вони Вам заважали, чи допомагали? У чому Ваше новаторство, проґресивність Вашого перекладу?
– Я читав перекладів попередників, однак читав їх не під час роботи, щоб не повторити їх ненароком. У німців, наприклад, навпаки – заведено перекладати, наслідуючи попередників та вдосконалюючи їх. У того ж перекладача «Божественної комедії» Дроб’язка є цікаві речі в перекладі, які я не міг запозичувати, оскільки це знахідка Дроб’язка. У кожного перекладача, я вважаю, повинен бути свій стиль. Візьмімо того ж таки Чакко в Данте, який карається в третьому колі пекла – колі ненажер: італійською мовою це ім’я означає «свиня». Дроб’язко його дуже добре переклав – Чвакало. Я вже, звісно, не міг цього запозичити, бо це вже до мене зробив перекладач Дроб’язко. Подібні речі я намагався не перекладати, також я не чіпав й іншомовних вставок, яких в Данте дуже багато.
Підштовхнула мене до моєї роботи праця російського перекладача Ілюшина, який був зовсім не схожий на канонічний переклад Лозинського. Це була спроба дати «Божественну комедію» силабічним віршем, з абсолютно «варварською» лексикою, яка справді мусила б ближче відповідати рівневі італійської мови часів Данте.
У мене ж вийшов переклад усе-таки силабо-тонічний.
Цікаво, що в багатьох країнах світу Данте взялися зараз перекладати прозою, а не віршем.
– А з чим це пов’язано?
– Наприклад, французи здавна перекладали вірші прозою, це абсолютно не є для них новацією. Для британської традиції – так, це новина. Британці тривалий час перекладали поезію поезією, але в середині ХХ століття відбувся злам. У нас, на щастя, традиція перекладати вірш віршем досі жива, і, сподіваюся, на мій вік її вистачить.
– Пане Максиме, скажіть, яке видавництво видало ваші книги, де їх можна придбати, в яких крамницях, в яких реґіонах України?
– Придбати книги можна скрізь, де є книгарня «Є», – здається, і поза цією крамницею вона є. У Харкові книгарня «Є» розташована на Сумській. Видавництво – «Астролябія», львівське підприємство, яке очолює Олег Фешовець. Це видавництво мені порадила літературний редактор, без якої цієї книжки не було б, – Олена О’Лір. Вона блискуча, як на мене, поетка, учениця видатного українського поета, прозаїка та перекладача Ігора Качуровського.
Довідка
Максим Віталійович Стріха (24 червня 1961, Київ) — український науковець, громадський та політичний діяч, перекладач,письменник; доктор фізико-математичних наук (1997). Син Віталія Іларіоновича Стріхи.
Головний науковець Інституту фізики напівпровідників НАН України (з 2010), президент Українського фізичного товариства; професор кафедри перекладу Гуманітарного інституту Київського університету імені Бориса Грінченка (з 2012), віце-президент АН вищої школи України (з 2010), віце-президент Асоціації українських письменників (з 2009), голова Громадської ради при Державному агентстві з питань науки, інновацій та інформатизації України (з 2011). Член редакційних колегій «Українського фізичного журналу» (з 2010), журналу «Сенсорна електроніка і мікросистемні технології» (з 2009). Член редколегії журналу«Всесвіт» (з 2006). Головний редактор журналу «Наукові обрії» (з 2010).
