«Йогансенівські читання-2014». Без фестивалю, але вдало
Три роки поспіль у Харкові проводився фестиваль «Йогансен-Fest», присвячений письменнику, поету, перекладачу, літературознавцю і представнику «Розстріляного відродження» Майку Йогансену. Цього року коштів на фестиваль не знайшли. Проте наукові читання все ж відбулися.
«На жаль, цього року фінансових можливостей для його проведення на знайшлося. Але от, скромними зусиллями Літературного музею і Університету Каразіна – скажемо прямо, що більше ніхто із заявлених організаторів не доклався до проведення, – ми проводимо ці «Йогансенівські читання». І, поклавши руку на серце, зізнаємось із Яриною Володимирівною, що цього року вони найбільш багатолюдні. І справді, приїхали, прийшли учасники, з якими буде цікаво поспілкуватися», – розповідає заступник директора Літмузею Тетяна Трофименко.
Серед учасників конференції – доценти кафедри української мови ХНУ імені Каразіна Микола Філон, Інна Літвінова, Галина Губарева та Юлія Калашник, доцент кафедри історії російської літератури КНУ імені Шевченка Михайло Назаренко та інші.
«Йогансен щиро посміявся би, дізнавшись про існування йогансенознавства. Тим часом, сьогодні ми маємо всі підстави говорити про формування ще одного персонального розділу в науці про літературу, присвяченого дослідженню життя і творчості Майка Йогансена. Відколи з початком «перебудови» і далі після здобуття Україною незалежності в історії української літератури не залишилося прострибуваних сюжетів і заборонених тем, а двері спецхранів відчинилися для дослідників, Йогансен не залишався поза увагою літературознавців», – говорить Ярина Цимбал, модератор конференції і співробітник Шевченківського інституту літератури.
За її словами, за останні 15 років про Йогансена захистили три кандидатські, а рахунок наукових і популярних статей про нього йде на десятки. Інтерес дослідників підігріває неординарна особистість письменника. Енциклопедично освічений, Йогансен був непідробним інтелігентом, мисливцем, «королем більярду», мандрівником і романтиком. В автобіографії він іронічно писав: «Отже, я Майк Йогансен, умру в 1942 році, і оселившися в Царстві тіней, буду вести розумну бесіду з Гезіодом, Гайне і Мігелем Саваедрою Сервантесом. Але я буду з ними говорити українською мовою, бо вірю, що наша квітчаста Батьківщина є діамант у гроні вільних народів світу. І ще я скажу там у Царстві тіней, що, я Майк Йогансен, був при житті і залишусь по смерті одним із кращих поетів української оновленої землі».
У передбаченні своєї смерті він помилився на п’ять років. Йогансена арештували в серпні 1937 року. Підстава: «з 1932 р. був учасником антирадянської націоналістичної організації, яка ставила своєю метою повалення Радянської влади методами терору й збройного повстання; завербував 4 особи для участі в повстанні; погодився особисто взяти участь у виконанні теракції проти керівників Компартії і Радянського уряду». 27 жовтня у Києві його розстріляли.
Літературознавець Юрій Лавріненко у книзі «Розстріляне відродження» називає Йогансена «ювеліром слова». А от харківський поет Ігор Муратов у своїх спогадах пише про нього таке: «Майк – штукар, Майк – оригінал, Майк – позер, Майк увесь час когось грає». Треба сказати, що «звання» штукаря, тобто жартівника, Йогансен заслужив.
«На творчому шляху Йогансена було чимало літературних містифікацій. В одних, як-от роман Віллі Вецеліуса «Пригоди Мак-Лейстона, Гаррі Руперта та інших» 1925 року, Йогансен зізнався сам. Інші ще вимагають дослідницької уваги, як-от «Диспут про зелену кобилу», надрукований у другій книзі «Літературного ярмарку». Автор тексту досі невідоми. Мало того, дослідники не впевнені, скільки в нього взагалі авторів, і вагаються назвати причетних до містифікації», – розказує модератор конференції.
Іншою «штукою» Йогансена було розповідати молодим поетам, що він завжди пише вірші начисто. Насправді це не так: збереглися чернетки з купою закреслень.
«Це навіть не тільки у його власних текстах є, що він завжди пише начисто, а й у спогадах Петра Дорошка, який був молодим початківцем. А всі молоді початківці дуже любили Йогансена. Муратов пише, що він його обожнював. І Дорошко з цієї когорти. У нього теж у спогаді є, що «Йогансен нам казав, молодим поетам, що не треба свої вірші правити, а отак, як лягло на душу, зразу писати». І мені цікаво, а якби такі, як Дорошко, хто чув це з уст Йогансена, побачили його чернетки, як би вони це сприймали», – говорить Ярина Цимбал.
Михайло Йогансен народився у Харкові. Був одним із організаторів ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарських письменників), а пізніше – «Техно-мистецької групи А». У 30-х роках жив у будинку «Слово» (вулиця Культури, 9) поряд із іншими українськими письменниками. У 1937 році Йогансен був арештований і розстріляний. Реабілітували його лише в кінці 50-х років.
