«Кривава Юля», або Як бути страусом і не помічати цього

Стаття Денисенка тут:
http://www.dsnews.ua/politics/timoshenko-vimagae-krovi-22092014102100

Далі йде шпаргалка: що треба робити.

1) Багатократне посилення обороноздатності країни.

Недостатня обороноздатність країни наочно демонструється в статтях, наприклад, Юрія Бутусова:
http://gazeta.zn.ua/internal/podvig-i-tragediya-ilovayska-_.html
http://gazeta.zn.ua/internal/nagrazhdaetsya-imennoy-otvetstvennostyu-_.html
https://www.facebook.com/butusov.yuriy/posts/838733629500268

Джерела підвищення обороноздатності:

а) повне задіяння потужностей Харківського заводу імені Малишева;

б) включення до виконання замовлень і завдань Міноборони інших заводів, як-от заводу "Артем" (виробництво ракетної зброї), 7-го бронетанкового ремонтного заводу (ремонт несправної розконсервованої техніки), Конструкторського бюро "Арсенал" (виробництво оптичного та оптико-електронного устаткування), Базового центру критичних технологій "Мікротек" (оснащення та модернізація бронетехніки);

в) включення до бюджетного фінансування планів, викладених в аналітичній записці Національного інституту стратегічних досліджень при Президентові України (моя ремарка: ця записка висить на офіційному сайті – я зроду не повірю, що штабні аналітики її не читали, а якщо не читали - їх необхідно гнати втришия);
г) оптимізація тендерних процедур із військових закупівель: ліквідація непрозорих процедур та відкритості там, де це шкодить військам;

д) зняття для волонтерів обмежень щодо роду діяльності (нині для них можлива тільки благодійність). Іще краще – скасувати чинний закон про волонтерський рух і прийняти той варіант, який пропонувала Юлія Тимошенко в 2009 році.
http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=34990

Це - тільки очевидні речі. Будь-який військовий аналітик знайде іще варіанти, тому питання підвищення обороноздатності повинно обговорюватись не тільки на РНБО, а й на профільних конференціях, які необхідно проводити в цілодобовому режимі.

2) Посилення дипломатичного представництва України в ЄС та США.

На сьогодні наш дипломатичний корпус веде себе вкрай слабко. Це можна продемонструвати хоча б на тому, що досі не призначено послів у таких країнах, як Німеччина, Польща, Великобританія, Франція. На сьогодні це ключові країни, їхня позиція (зокрема – позиція щодо України) має вагу в геополітиці.
http://ukr.lb.ua/news/2014/09/13/279258_timoshenko_prosit_poroshenko_poskoree.html

Тут необхідно дати пояснення: посол – це не просто чиновник, який очолює амбасаду. Це – людина, яка веде свою частину інформаційного фронту, працюючи в цілодобовому режимі, доносячи позицію уряду України та налагоджуючи зв'язки з іноземними організаціями та фірмами. Так, наприклад, візит С. Семенченка в США по реманент і тренування для солдат був би непотрібний, якби там працювало посольство. Повний список можливостей, якими може скористатись посол, викладено в ст. 4 та 5 Закону про Дипломатичну Службу.
http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2728-14

3) Мінський формат переговорів – неприпустимий.

Ось тут необхідне радше концептуальне, ніж чисто фактологічне обґрунтування. Вадим Денисенко твердить, що мінський формат був нав'язаний Україні Європою. На практиці це не так.

Розгляньмо хронологію подій.

Спочатку була відставка Дещиці, якої вимагала Російська Федерація (15 червня)
http://tyzhden.ua/News/112268

Уже 19 червня Дещиця був відставлений, а на його місце був поставлений "більш лояльний до Кремля" П. Клімкін (це формулювання BBC, не моє) із завданням "не дратувати Росію".
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2014/06/140619_russia_klimkin_reax_it.shtml

Саме після цих подій Женевський формат було тихо «злито» і виник формат ОБСЄ-Росія-Україна-ДНР. Ось перше засідання так званої "контактної групи" (27 червня):
http://galinfo.com.ua/news/165900.html

Зауважмо, що на першому засіданні був присутній Віктор Медведчук, який і був архітектором даного формату (24 червня).
http://www.pravda.com.ua/news/2014/06/24/7029915/

Оскільки нам відомо, що Медведчук представляє Кремль, а не Європу, звідси випливає тільки один висновок: формат ОБСЄ-Росія-Україна-ДНР був нав'язаний не Європою і не США, а Росією. Додатковим доказом цієї тези є слова Р. Сікорського, який чітко сказав, що відмова від женевського формату була ініціативою саме української влади:
http://www.unian.ua/politics/956886-golova-mzs-polschi-vvajae-pomilkoyu-vidmovu-ukrajini-vid-jenevskogo-formatu-peregovoriv.html

Таким чином, переведення перемовин назад до "женевського формату" не є проблемою: Європа сприйме цей вибір, так само як сприйняла вона вибір України вести перемовини з терористами про "припинення вогню".

Друга частина аргументації пана Денисенка полягає в тому, що вихід з Мінських угод буде автоматично передбачати повномасштабну війну. Цей постулат базується на припущенні, що на даний момент війни немає, а є "хитке перемир'я", яке також розпливчасто іменується "шансом на примирення". Таке припущення попросту не відповідає істині. "Перемир'я", що було встановлене завдяки мінському протоколу, насправді уже є повномасштабною війною.

Докази:
- російські війська не виконують пункту про відведення бронетехніки, навпаки, вони підходять все ближче і ближче до українських позицій:
http://tsn.ua/politika/rosiyski-gradi-pid-mariupolem-cherez-peremir-ya-pid-yizhdzhayut-na-5-7-km-do-ukrayinskih-poziciy-369777.html
- в Маріуполь та інші прифронтові міста, які мають бути частиною буферної зони, засилаються терористичні загони
http://argumentua.com/novosti/sbu-i-mvd-likvidirovali-v-mariupole-diversionnuyu-gruppu-batalona-vostok
- окремі ватажки ДНР і ЛНР прямо кажуть про те, що підуть у наступ. Слід розуміти, що ніяких "розколів" між ними не існує: весь східний терористичний рух жорстко керується ГРУ ГШ РФ, відповідно, подібні заяви необхідно розцінювати максимально серйозно.
http://gazetavv.com/news/policy/128073-glavar-stahanovskih-separatistov-nikakogo-peremiriya-ne-budet-video.html
http://politrada.com/news/material/id/37977
- інформацію про майбутній наступ потверджують також джерела військового аналітика Д. Тимчука;
http://www.pravda.com.ua/news/2014/09/22/7038477/
- "третій гуманітарний конвой" привіз терористам устаткування для здійснення глибокої розвідки;
http://www.pravda.com.ua/news/2014/09/22/7038480/
- завозиться важка техніка, яку за умовами "мінських угод" мають відвести;
http://galka.if.ua/v-ukrayinu-zayshli-dvi-rosiyski-rotni-taktichni-grupi-ta-spetspidrozdili-gru/
- з Росії прибувають фахівці з контрартилерійської тактики (що може свідчити тільки про підготовку штурму – примітка моя);
http://dyvys.info/polityka/vijska-rf-prodovzhuyut-obstrily-styahuyut-tyulpany-hotuyut-bojovykiv-tymchuk.html
- щодня відбуваються обстріли позицій української армії.
http://www.pravda.com.ua/news/2014/09/22/7038518/

Усе це свідчить про те, що жоден пункт перемир'я уже не виконується. Відповідно, протокол, який виконується тільки однією стороною (Україною) і не вважається за документ іншою стороною (ДНР), не тільки не є запорукою "мирного процесу" – він взагалі не є договором. Це просто "декларація про наміри", яка не має жодної реальної сили. Аналогічну оцінку дає "перемир'ю" генерал НАТО Філіп Брідлав:
http://www.miamiherald.com/news/nation-world/article2181272.html

Таким чином, вихід із мінських домовленостей означає не повномасштабну війну, а всього тільки визнання того факту, що перемовини в форматі ЄС-Україна-Росія-ДНР не є продуктивними і не мають реального результату, крім дедалі більшого просування російських військ углиб території України завдяки "мирному" відступу українських військ.

У тому, що українські війська відступають, а терористи наступають, можна пересвідчитись, наприклад, ось тут (відео зняття українського прапора і вивішування прапора ДНР):
https://www.youtube.com/watch?v=GaCepJthuSc

З цього ми робимо такі висновки:

а) "мінські домовленості" є фікцією, яка зв'язує руки українським військовим і дозволяє російським військам дедалі більше накопичувати сили для вирішального удару та займати плацдарми без утрат;

б) війна буде продовжена в будь-якому випадку, незалежно від того, на які саме поступки іще піде український президент;

в) "хиткого миру" не існує;

г) Україна має створити спеціальну систему інформполітики в ЄС.

Лишилося зробити зауваження щодо ще однієї репліки п. Денисенка: мовляв, як тільки буде створена Ставка Головнокомандувача, Тимошенко тут-таки звинуватить Петра Порошенка в узурпації влади. Подібне припущення базується виключно на власних суб’єктивних уявленнях пана аналітика.

Ось перша заява Юлії Тимошенко, датована 28 серпня 2014 року.
http://tsn.ua/politika/timoshenko-rozpovila-pro-tri-kroki-yaki-negayno-treba-zrobiti-ukrayini-365309.html

Цитую:
«Наша команда буде стояти разом з Президентом України, з усією українською владою задля того, щоб захистити українську державу. Але ми мусимо твердо знати, що наша справа праведна: ми захищаємо свою землю і перемога буде за нами».

Таким чином, Юлія Тимошенко уже заявила, що підтримуватиме Петра Порошенка у справі захисту української держави.

Переваги єдиної структури керування можна подивитись тут (стаття іще від 13 червня):
http://gazeta.dt.ua/internal/scho-maye-znati-verhovniy-golovnokomanduvach-_.html

5) Необхідно проводити реформи, навіть в умовах війни.

Класичний приклад з історії: глибинні реформи у Франції протягом ста днів провів Наполеон, одночасно воюючи на два фронти. Звідси й пішла цифра "100 днів реформ".

Таким чином, Юлія Тимошенко нітрохи не "кривава" – вона просто пропонує перестати бути страусом, який засунув голову в пісок і надав свій зад у суспільне користування.