Лист до українського солдата

  Я запитав би про те, як там у тебе на передовій, та не лукавитиму, оскільки багато чого про це знаю. Моя родина бере активну участь у захисті нашої Батьківщини, у безпосередній допомозі таким відданим синам її, як ти. Мама та я – волонтери громадської організації «КОМПАС», діяльність якої спрямована на щоденну допомогу солдатам, що воюють у зоні АТО, пораненим у шпиталях та біженцям із зони бойових дій. І ми не з чуток знаємо про усі потреби та справи своїх захисників.

  У роботу організації входять такі функції:

1) збір коштів на потреби армії та добровольчих батальйонів ;

2) передача гуманітарної допомоги від харків’ян постраждалим;

3) збір коштів та ліків на допомогу і реабілітацію військових, що отримали поранення в зоні АТО.

  Чоловік моєї мами – Радченко Роман – боєць національної гвардії української діючої армії, що бере безпосередню участь у боях в зоні АТО.

Таким чином, моя мама, мій вітчим та я сам – небайдужі, а  можна навіть сказати ,  - активні громадяни України, що не можуть стояти осторонь у важку для неї хвилину.

  І наскільки я розумію, ти та твої побратими – це також справжні українці, що у своєму серці мають, як писала Леся Українка, «те, що не вмирає». І я сподіваюся, що в нашій армії немає байдужих, немає людей, які не знають ціни життя та ціни справжнім перемогам.

  Деякі люди навіть не усвідомлюють , що насправді відбувається в нашій  країні. Для багатьох ця війна – просто далекий відгук, що не зачіпає звичного перебігу подій їхнього життя. Але ж ми з тобою знаємо, що реально війна не просто тут, на землі України, вона триває, і вона справжня! Вони не розуміють, що якби не ви, то бої точилися б уже в наших містах, на наших вулицях, в наших домівках!

  Я дуже вдячний тобі, мужній воїне, за захист від терористів, які ховають Україну, які твердять про неіснуючу Новоросію та намагаються переконати українців у тому, що насправді їх (тобто нас з тобою) немає!!! Не можу не згадати з цього приводу слова Воланда ( з твору М. Булгакова «Майстер і Маргарита») про те, як на Патріарших прудах двоє літераторів переконували його в тому, що Сатани (тобто його ж) не існує.

  Ми живі, ми діємо…і ми переможемо! Українці – є, були й будуть! І як твердив геніальний син та патріот нашої матері – України Тарас Шевченко:

Смійся, лютий враже!
Та не дуже, бо все гине,—
Слава не поляже;
Не поляже, а розкаже,
Що діялось в світі,
Чия правда, чия кривда
І чиї ми діти.
Наша дума, наша пісня
Не вмре, не загине...
От де, люди, наша слава,
Слава України!

І ті,  хто думає інакше , хто завдає шкоди, руйнації та  болю нашій землі, нашим людям , нашій єдності чи нашій славі – вороги, що будуть відкинуті геть та подолані назавжди! Солдате, я вірю! Я вірю в нашу перемогу і прошу лише про одне – повертайся живим!

З повагою до тебе Ярослав Желтухін,

учень 9 класу  Харківської загальноосвітньої школи І – ІІІ ступенів № 7