Станіслав Ніколенко: "Наша ж мінімальна мета на фронті – закріпитися на займаних рубежах і не дати зсунути себе ні на крок"
Як довго, на вашу думку, частина Донецької та Луганської областей буде залишатися окупованою?
Ситуація, що склалася, довго не протримається. Бо такий статус-кво не влаштовує жодну із сторін. Для Путіна вкрай необхідно, як мінімум, «прорубати коридор» до Криму. Залишатись на зиму в регіоні із зруйнованою інфраструктурою та необхідністю годувати багатомільйонне населення окупованих територій йому явно не з руки. Президент Порошенко це розуміє і хоче на якійсь час, скажемо, до весни зачекати, утримуючи росіян на тих позиціях, які вони вже захопили.
Як ви оцінюєте це «перемир’я»?Як ви думаєте, в цьому плані Україна скоріше приграла чи перемогла?
Перемир’я насправді немає. Воно існує лише на папері. Після того, як 24 серпня російська армія завдала ударів і оточила наших військових в декількох місцях, утримувати її наступ стало проблематично. Українські війська за час обстрілів з російської території і в наслідку дій під Іловайськом втратили велику кількість важкої зброї. А частини, які понесли втрати в живій силі, потребували негайної ротації. Росіяни, скориставшись цим, могли швидко вирватись на стратегічний простір і розгортати наступ у будь-яких напрямках. Тому Президент України змушений був піти на перемовини. Але при цьому з’ясувалось, що російські війська також понесли величезні втрати, як в живій силі, так і в техніці. Всі елітні боєздатні підрозділи російської армії були знекровлені. Хоча Росія має багаточисельну армію, але її боєздатність украй низька. У неї немає мотивації окрім грошей для продовження бойових дій. Тому Путін пішов на переговори. Він використовує їх для проведення ротації своїх військ. Судячи з усього, вести наступ вздовж всієї лінії протистояння він зараз не може, тому концентрує удари на найбільш важливих напрямках: Маріуполь, Дебальцеве, Щастя та район Донецького аеропорту. Кадрові російські війська на головних напрямках знову замінюються найманцями, які мають хоч трішечки, але кращу мотивацію. Тому говорити, хто програв чи виграв від перемир’я ще зарано.
Як ви оцінюєте стан безпеки Харківської області? До чого потрібно бути готовими харків’янам?
Беручі до уваги ті події, які зараз відбуваються на Донбасі, Харківська область поки перебуває поза прямою загрозою. Хоча потенційна небезпека зберігається на доволі високому рівні. Харківська область має велике стратегічне значення. Тому на її теренах, скоріше за все, буде вестися активна диверсійна війна. Ворог намагатиметься також розхитувати ситуацію в місті через частину проросійські налаштованих городян та деяких місцевих чиновників. Тут важливо проводити контрдії на упередження, не даючи можливості ворогу диктувати свої умови. Гадаю, що рано чи пізно, але Закон Про воєнний стан все ж таки буде прийнятий і Харківська область зможе нарешті отримати статус прифронтової зони. Все ж таки в нашому місті сконцентрована не тільки левова частка оборонної промисловості, але й велика науково-дослідна база, тут зосереджено й багато медичних установ. В Харкові зібрана і значна кількість військових навчальних закладів. До того ж він є найбільшим транспортним вузол на сході країни. Все це робить його найважливішим прифронтовим містом. Тому збільшення військового гарнізону Харкова і проведення відповідних фортифікаційних робіт навколо нього скоро будуть на часі.
Які підсумки цієї чергової україно-російської війни? Якими ви бачите її подальші перспективи?
Враховуючи те, про що я говорив вище, підсумки підбивати зарано. Активізація бойових дій скоріше розпочнеться після двосторонньої зустрічі президентів Путіна та Порошенка, а можливо, навіть після проведення виборів в Український парламент. У Путіна може з’явитись можливість активніше впливати на українську політику коли в раду пройде велика кількість проросійських депутатів і таким чином він зможе досягнути своєї мети простішими засобами. Тому потрібно робити все, щоб проросійські сили в парламент не пройшли. Особливу небезпеку при цьому складають мажоритарні округи Сходу і Півдня. Наша ж мінімальна мета на фронті – закріпитися на займаних рубежах і не дати зсунути себе ні на крок. Те, що зветься керівництвом «ЛНР» та «ДНР», скоро остаточно дискредитує себе і у безвиході почне «кусати» й своїх російських господарів, що, здається вже й розпочалось.
Як ви оцінюєте економічний стан України в цілому та Харківської області зокрема у зв’язку з війною?
Економічний стан країни мені оцінити важко, бо я не спеціаліст в галузі економіки. Безперечно, країна буде змушена перерозподілити бюджетні кошти і направити їх левову долю не на соціальні програми, а на військові витрати. Крім того, продовжуватимуть згортатися виробництва, орієнтовані на Росією. І навпаки, розвиватимуться галузі оборонного напрямку. Це безперечно зачепить Харків, який є безумовним лідером важкої індустрії України. Заводи важкої індустрії потребуватимуть нових робочих рук. До того ж, на складну фінансову ситуацію буде сильно впливати потік біженців, який з заступленням холодів ще збільшиться. Широкі верстви населення повинні нарешті зрозуміти, що швидко ця ситуація не мине. Ми, можливо, лише на початку важкого шляху. Тому затягуємо паски і всіляко допомагаємо війську…
Яка, на вашу думку, буде подальша доля Криму? Чи буде він колись повернений до України?
Остаточна доля Криму зможе вирішитися у фінальній стадії конфлікту. При цьому важливо який буде настрій самих кримчан. Взагалі, найкращій вихід – це коли люди, які не сприймають Україну і живуть за принципом «мой адрес не дом и не улица. Мой адрес Советский Союз» і не хочуть миритись з існуванням незалежної України виїдуть в ту країну, яку вони вважають своєю Батьківщиною. І нарешті перестануть паплюжити Батьківщину українців, кримських татар і тих росіян, для яких і Україна, і Крим є не просто «местом проживання», а дійсно Батьківщиною з великої літери. Взагалі, в остаточному підсумку я сподіваюсь на краще і Вам всім бажаю того ж.
