Де вона, правдива Україна?

Микола Шатилов  |  Неділя, 16 листопада 2014, 11:01
МОСКОВСЬКИЙ МІСЯЦЬ УКРАЇНСЬКОГО КАЛЕНДАРЯ. Умостившися в кріслі президента України, Петро Порошенко запевнив, що покладе край війні через тиждень. Тиждень виявився московським місяцем, як називають українці невизначений час, а красива обіцянка – цяцянкою.
Де вона, правдива Україна?

Українське військо не спромоглося на виконання двох засадничих завдань: не закрило кордонів з Росією і не перетнуло шляхів сполучення між Луганськом і Донецьком. Та лихо не без добра: не знати ким зістрелено малазійський літак. Льокальний російсько-український конфлікт міг стати інтернаціональним, але не став. Захід відповів Москві не «залізним кулаком», а санкціями, які, всупереч сподіванням, пішли на збитки і Києву.

 

Саме після санкцій число багнетів у донецько-луганських росіян збільшилося до двадцяти п’яти тисяч, саме після санкцій Росія обділила їх величезною кількістю військової техніки та зброї і саме після санкцій українці почали зазнавати жахливих поразок.

 

Українці воюють з росіянами голіруч. Майже ввесь їхнй арсенал давно і запівдурно збуто африканцям. Чи ж то міністр економіки в бандитському уряді Януковича на прізвище Порошенко того не знав, коли присягався виграти війну за тиждень? А може, він, теперішній головнокомандувач, знає, що підпорядковані йому війська точать африканізовану війну?

 

На командних посадах не фахівці, а лояльні політики;  керуванню військами бракує найголовнішої складової воєнної тактики – скоординованости, а тим більше – скоординованости між штатними військовими підрозділами та військовими охотниками; курені останніх кидають в разі небезпеки позиції і подаються «додому, до хати».

 

Південносхідня Україна? Ні, екваторіяльна Африка.

 

Армія донецько-луганських росіян цілком складається з охотників, що являє із себе велику перешкоду на шляху до всіма очікуваного миру. Згадаймо останні кавказькі війни, в яких на російському боці також билося чимало охотників. Згадаймо, що вони аж ніяк не гналися за перемогою, якої вимагали від них московські хлібодавці, бо війна правила їм за джерело існування, і вони не мали бажання його втратити. Донецько-луганські охотники нічим не відрізняються від охотників «кавказьких», а тож війна на сході України неґативно відрізняється від воєн у колишній Югославії, де воювали переважно національні армії.

 

Югославія, як відомо, зникла з мапи. А яку долю роковано Україні? Виглядає, не югославську, а афганську. Україна на мапі залишиться, але...

 

Уже кілька десятиліть Афганістан занепадає як держава: на його теренах постають на етнічній, віросповідній або реґіональній основі незалежні анклави. Кожне з тих утворень має свою владу і своє військо. У такий само спосіб – на основі етнічно-віросповідній – постане й нова правдива (без росіян!) Україна. Україна з єдиною мовою, з єдиною Церквою, з єдиною культурою. Вона поменшає кількісно, ущільниться територіяльно, але українці залишаться Нацією. Така Україна, може, й стане колись членкинею Европейської Унії, яку правдиві українські політики не називатимуть, мавпуючи росіян, Европейським Союзом.

 

ГУЛЯЙ ДУША БЕЗ КУНТУША! А Порошенко знов з обіцянками: «За шість років ми в ЕС!», себто в Европейському Союзі. (Пан президент гадає, що «унія» і «союз» то є синоніми?). Палка промова, а в ній анітелень за те, що Україна стоїть обома ногами у борговій ямі, видістатися з якої коштуватиме 250-300 мільярдів евро, що дальші сотні мільярдів потрібні на побудову дієвої інфраструктури, на модернізацію промисловости та національної господарки як такої. А промовець не абихто, а «заслужений економіст України»...

 

Ані Порошенко-президент, ані Порошенко-економіст, ані Порошенко-скоробагатько геть не бере в увагу, що, заки пхатися до европейської хати, він мусить дати лад у хаті власній. У тій хаті, політика якої підлягає олігархам та їхнім клянам, що їх зав’язано на політичні партії. Кляни, авжеж, намагаються впливати на всяку політичну ухвалу таким чином, щоб вона несла золоті яйця їм, а не Україні.

Чехія, виборсавшися з московських обіймів, економічно виглядала набагато краще, ніж Україна виглядає ниньки, мала не до порівняння більш розвинений людський потенціял, позитивно сприймала і приймала всі демократичні зміни, але обтоптувала брюссельські пороги аж п’ятнадцять років.

Той, хто запевняє, що Україна здатна подолати їх за шість, або бреше, як то кажуть, у живії очі, або є геть некомпетентний. У випадку з Порошенком можливе і те, і те.

comments powered by HyperComments