РУЙНУВАННЯ ІЛЮЗІЙ
У розмові з письменником Юрієм Щербаком я колись запитав: «У реальному житті люди зазвичай не актуалізують екзистенційних страхів (голод, війна, втрати, смерть), про які достатньо знають з книжок. Не актуалізують, допоки не стикнуться з ними в дійсності. Серйозні випробування загострюють людське розуміння і можуть стати тією раптовою межею, за якою індивід опиняється тет-а-тет – зі самим собою, сам-на-сам – із Богом. За тією межею миттєво розсіюються оманливі ілюзії на довге й безхмарне життя і приходить ясне розуміння: в кожного з нас не так вже й багато часу, щоб змінитися, стати мудрішим… Як Ви сприймаєте те, що сьогодні відбувається в Україні – як громадянин, як людина?» Юрій Миколайович відповів так: «Зазвичай, людина живе у світі ілюзій: вона безсмертна, все буде добре, нещасть не буде. І це правильно – бо в іншому випадку життя перетворилося б на постійний кошмар, параною. Але має бути Хтось чи Щось – голос Бога чи твір Митця – який нагадуватиме людині про існування вічних істин, про покаяння і Друге Пришестя. Це розуміння не повинно поневолювати людину, а навпаки – зробити її вільною у своїй відповідальності перед самою собою і перед історією».
Нас роками заколисувало ілюзією миру, який, здавалося, триватиме вічно. Тому і двобарвність опозицій (життя – смерть, світло – пітьма, добро – зло, батьківщина – чужина) тьмяніла, припадала пилом, а принциповість відмінностей нівелювалась. Повернення істинного сенсу фундаментальним поняттям сьогодні відбувається у пришвидшеному темпі, даючись українцям надто дорогою ціною – смертями героїв Небесної сотні на вулиці Інститутській, смертями солдатів Збройних сил та бійців добровольчих батальйонів у зоні бойових дій.
Ми воюємо не з якимись привидами. А з конкретним ворогом – путінськими орками й гоблінами. Тому не слід занадто перейматися тим, що ми не в змозі зараз нічого пояснити колишнім «братам», які нас вбивають: прозріння настигне їх обов’язково – як скажений заслинений пес, який наздоганяє безпорадну жертву. І вони вже ніколи не засмутять нас невіглаством своїх «загадкових», опоетизованих російських душ, що затягуються трясовинням перманентного імперського Мордору.
Ми живемо в трагічний і пафосний час. У час воістину епічний. Про українських героїв уже складають пісні, про них пишуть гарні й щемливі вірші. Їх ще оспівуватимуть у легендах і канонізуватимуть. Без сумніву. От тільки ми ще не знаємо на якому етапі протистояння з російським агресором перебуваємо нині. Не знаємо, як довго воно триватиме і скільки гірких сліз доведеться пролити за невинно убієнними. Натомість у нашій звитязі не сумніваємось. З цього приводу Святіший Патріарх Філарет сказав напрочуд переконливо: «Росія – агресор. Бог не може бути на боці неправди. А значить він на боці жертви, тобто України. І ми будемо свідками нашої перемоги. Згадаймо Другу світову війну. Гітлер був агресором, проти якого повстав весь світ і, незважаючи на його військову перевагу, його знищили. Тому Бог – з нами, і перемога – за нами».
листопад, 2014
