Комуністичні міфи та історична правда про освіту в роки німецької окупації

Лесь Ісаїв | Субота, 29 листопада 2014, 10:06

Дехто стверджує, що не було режиму в історії людства жорстокішого від радянського. Це не зовсім так, але брехливішого точно не було. Уся історія «Великої Вітчизняної війни» суцільний комуністичний міф слабо дотичний з реальною дійсністю, який її аспект не візьми. Смертельну небезпеку цього ми сповна відчули сьогодні в Україні в зв’язку з подіями на Донбасі. Усі ті, хто нам увесь час затикав рота, репетуючи «Не дадим переписать историю!», зараз на боці наших ворогів – рашистів.

Комуністичні міфи та історична правда про освіту в роки німецької окупації

У Харківському облдержархіві в так званих фондах окупації зберігається досить значний і цікавий матеріал про освіту часів німецької окупації. Крім фондів політехнічного інституту [26], шкіл [4, 5, 1, 3], училищ [2] та дитсадків [18, 19], представлено фонди трьох районних відділів освіти – Чугуївської [20], Близнюківської [21] та Борівської [7] райуправ. Найповнішим є фонд освіти Борівського району (10 об’ємних справ), тож переважно саме за ним проаналізуємо освіту того періоду.

З 8 липня 1942 р. до початку лютого 1943 р. Борівський район знаходився під німецькою окупацією. Поширюється міф, що в ті часи школи зовсім не працювали й німецькою владою будь-яка українська освіта була суворо заборонена. Насправді діти Борівщини та сусідніх районів не мали змоги ходити до школи ще за рік до окупації – протягом усього 1941/1942 навчального року. Борівський район безпосередньо став прифронтовою зоною. Приміщення більшості шкіл району в цей час займали польові госпіталі Червоної армії, її штаби та численні військові частини. Саме тоді за свідченнями очевидців зазнали найбільшого руйнування будівлі та матеріальна база місцевих шкіл: спалені парти, столи, шафи, книги, знищена наочність, вибиті вікна, зникли двері.

Протягом усієї окупації Борівщина, як і вся Харківщина та Донбас, підлягали фронтовому командуванню Вермахта. Німецька військова адміністрація через свої польові комендатури протягом липня-серпня 1942 р. створила в Борівському районі органи управління з місцевого населення. Саме нова місцева українська влада, а не німці, яких у районі під час окупації практично не було, негайно відновила навчання в школах після однорічної перерви. Радянським школам Борівщини повернули дореволюційну назву «народні школи».

Уже на вересень 1942 р. у складі Борівської райуправи почав активно працювати райвідділ народної освіти з трьох чоловік (завідуючий, інспектор-методист і бухгалтер), який 17 вересня видає наказ усім сільським старостам і завідуючим шкіл «негайно приступити до ремонту шкіл та шкільного обладнання, з таким розрахунком, щоб 1 жовтня розпочати заняття». Наказується взяти на облік усіх дітей, починаючи з тих, що народилися в 1935 р. і до 14 років включно, та відомості про них відразу подати до райвно. «Усім учителям, які живуть на території даного старостату, потрібно зареєструватися в райвно та одержати призначення на роботу» [8, арк.1]. Протягом другої половини вересня ця робота була здебільшого успішно завершена.

Подібний наказ старостам сільуправ у цей час видає й Куп’янська райуправа: «На підставі повідомлення Наросвіти Куп’янська райуправа пропонує Вам протягом одного тижня вжити рішучих заходів по таких міроприємствах: 1. Щоб всі діти, які є на території Вашої сільуправи, відвідували школу, бо навчання є обов’язковим. [Пояснити] батькам, що навчання в школах є безкоштовним. 2. Де ще не закінчено ремонт шкіл, закінчити такий. 3. Забезпечити школи паливом, щоб не довелося в зиму дітям мерзнути» [22, арк.22].

У постанові Борівської районної управи від 2 жовтня 1942 р. зазначається: «У зв’язку з тим, що Борівська та Гороховатська школи найбільше постраждали від військових дій, Райуправа вважає за потрібне дати цим школам всебічну допомогу, а саме: 1. Всі школи району, що мають зайві парти, мусять передати їх в однорічне користування зазначених шкіл. 2. Зазначені школи цілком відповідають за цілісність одержаних парт. 3. Зазначені школи повинні по закінченню навчального року повернути парти тим школам, від яких одержали» [8, арк.15]. Відповідно Н.-Солонянська школа передала Гороховатській школі 14 парт, Климівська й Калинівська – Борівській відповідно 20 і 10 парт і т.д. [8, арк.7, 9, 12]

Інспектор райвно в своєму наказі суворо вимагав від управляючого громадським господарством «Профінтерн» (колишній колгосп): «Відділ освіти пропонує Вам негайно закінчити ремонт школи і перевезти з Калинової 10 штук парт, оскільки зробити свої Ви виявилися неспроможними. Це розпорядження мусить бути виконано в 3-денний термін, в іншому випадку Ви будете поштрафовані» [8, арк.44].

Як бачимо, сільуправи безпосередньо відповідали за школи на своїй території та навчання й виховання місцевих дітей. На загальних зборах, скликаних Піско-Радьківською сільуправою 9 серпня 1942 р., де були присутніми 538 чоловік, прийняте рішення: «Довести до відома населення, щоб вони вели виховну роботу зі своїми дітьми, аби останні не робили шкоди населенню. Навести порядок у дворах, чистоту в хатах. Припинити всякі самовольства» [25, арк.5зв.-6]. Можемо тільки здогадуватися, що стоїть за цією постановою. Мабуть, пустощі, бешкетування, крадіжки та хуліганство місцевих підлітків, зумовлені воєнним хаосом, вийшли за будь-які прийнятні для місцевого населення межі, що й зумовило винесення цього питання на широкий загал.

5 жовтня 1942 р. у приміщенні Борівської сільуправи пройшла учительська райконференція. Учителі прибули на неї з підручниками, кожен з папером та олівцем. Навчання розпочалося 10 жовтня 1942 р. У частині шкіл заняття відбувалися в дві зміни: з 8.00 до 11.50 і з 12.30 до 17.00. За інформацією райвно, «в усіх школах було знищено віконне скло, парти, навчальне приладдя і т.д. Проведено по всіх школах капітальний ремонт» [8, арк.6].

На кінець жовтня 1942 р. у 28 початкових школах тогочасного Борівського району нараховувалося 2520 учнів [13, арк.1]. Усього ж на території сучасного Борівського району в німецьку окупацію функціонували 32 початкові школи (I-IV класи), де навчалося близько 2800 учнів від 7 до 12-14 років [11-13]. Для порівняння: сьогодні (на 1.09.2014 р.) на Борівщині поки що є 14 шкіл (1-11 класи), де всього навчається 1527 учнів віком від 6 до 17-18 років. Це враховуючи декілька сот дітей-біженців з Донбасу [27].

У наказі райвно звертається увага на те, що «початок занять по школах Борівського району виявив антисанітарний стан шкільних приміщень, а також і самих учнів у більшості шкіл». Отож, «щоб запобігти епідемічних захворювань і прищеплювати дітям навички культури та охайності, Відділ Освіти зобов’язує завідуючих шкіл слідкувати за станом шкільних приміщень (періодично мити підлогу, провітрювати кімнати), слідкувати за відповідною температурою в класах, привести в порядок шкільні двори та вбиральні. Провести поголовну стрижку всіх хлопців і тих дівчат, що не тримають волосся в відповідній чистоті. Оглянути всіх дітей і в разі виявлення вошивості, перевірити домашні умови дитини та вжити заходів до знищення вошей вдома. Слідкувати за зовнішнім виглядом дитини, охайністю одягу. За невиконання цього наказу завшколою, де буде виявлений антисанітарний стан приміщення та вошивість дітей, буде поштрафований» [8, арк.17].

Завшколами наказувалося подавати щосуботи у райвно відомості про відвідування учнями школи, причини їх відсутності, про підвезення сільуправами палива школам, захворювання учнів тифом та іншими хворобами. В архіві зберігаються чисельні повідомлення шкіл з цих питань [8, арк.19].

Широко велися підготовчі роботи, щоб у січні 1943 р. в Боровій відкрити ремісничу школу (себто професійно-технічне училище) з декількох відділів, які б готували спеціалістів різних професій [8, арк.3]. До цього й пізніше подібної школи тут ніколи не було.

На початку січня 1943 р. усі сільуправи Куп’янського, Борівського та сусідніх районів отримали повідомлення, що в Куп’янську відкрито агрошколу (технікум), яка набирає учнів на I курс з освітою 7-8 класів та на II курс з освітою 9-10 класів середньої школи. Термін навчання на агротехніка – 4 роки. Учні агрошколи забезпечувалися гуртожитком та їдальнею. Плата за навчання 200 крб. за рік. Вступні іспити з математики та української мови. Пропонувалося терміново оголосити всім бажаючим, які мають відповідну освіту, аби вони з’явилися 11 січня до агрошколи, яка знаходиться в колишньому с/г технікумі [24, арк.2-3].

У листопаді 1942 р. Борівське райвно наказувало школам: «Розпочніть збір художньої літератури серед населення. Літературу зі штампами будь-якої бібліотеки відібрати, а художню літературу, що є власністю тієї чи іншої особи – купувати» [8, арк.42].

На жовтневу учительську конференцію 1942 р. в Боровій учителів не випадково запрошували зі всіма шкільними підручниками. Там їм докладно повідомили, як користуватися старими радянськими підручниками, допоки в район не надійдуть нові. В інструкції Харківської міської управи, яка була розіслана в усі райони області й яка була оголошена всім учителям Борівщини на педагогічній конференції, роз’яснювалося: «Навчальний процес у Народній школі нового типу повинен стояти на значно вищому рівні, ніж раніше. Учні повинні засвоїти точні і повні знання, потрібні для практичного життя та для продовження освіти. Перебудова роботи школи вимагає від учителів перегляду багатьох питань програмового матеріалу і висвітлення його з нової точки зору. Учням тимчасово доведеться користуватися колишнім стабільним підручником з аритметики Н.С.Попової та задачником Попової для I, II і III кляс… [далі перераховуються інші підручники]. В цих книжках є багато більшовицької термінольогії та агітаційного матеріалу, який повинен бути рішуче вилучений з курсу аритметики. Шкільний відділ пропонує пильно переглянути вказані книжки, викресливши окремі місця з тексту і замінивши їх новими реченнями, згідно з прикладеними до цього зауваженнями. На протязі перших трьох днів навчання вчитель повинен зібрати в учнів підручники і задачники з аритметики і в кожній книжці власноручно зробити відповідні виправлення, ні в якому разі не доручаючи це учням» [9, арк.6-10].

Про шкільні підручники йшлося й на кущовій нараді шефів районів (керівників окупаційних райадміністрацій) в м.Балаклія 3 листопада 1942 р. У виписці з протоколу цієї наради зазначається: «Навчання в школах проводити без підручників. Коректовані підручники, згідно вказівкам Харківського шкільного інспекторату вчителі можуть використовувати для себе як основу. Отже, учні поки що не мають підручників і вчитель використовує коректований більшовицький підручник як основу. Головне тут – дух викладання учителя. Головне, щоб діти навчилися відчувати себе членами великого європейського культурного суспільства і знати, що більшовизм хоче знищити все християнське людство всіх національностей, щоб досягти світового панування над усіма для жидів. Таке може статися тільки тоді, коли буде знищений внутрішній світ людини. Через знищення більшовизму всі люди будуть вільні й щасливі». Протокол цієї наради був розісланий у всі школи Борівщини [10, арк.32].

Згідно з інструкцією, в підручниках слід було зробити такі заміни: УРСР замінити на Україна, СРСР – на Росія, піонери – школярі, комсомольці – учні, сільрада – управа, піонерзагін – група учнів, колгоспники – селяни, колгосп і радгосп – господарства, червоноармієць – солдат, піонертабір – дитсадок, Москва – Київ, Ленінград – Петербург, з Ленінграда до Москви – з Києва до Полтави, Ульянівськ – Симбірськ, Калінін – Тверь, Горький – Нижній Новгород, папанінці – зимовці і т.д. [9, арк.6-15]

В інструкції зазначається: «Весь більшовицько-пропагандистський та антирелігійний матеріял повинен бути рішуче вилучений». Повністю слід було викреслити з підручників такі слова: Перше травня, комунар, Ленін, Сталін, товариш, «в так званій біблії» та інші. Викреслити цілі статті та розділи: «Церква проти науки», «Розгром негритянського села», «Як живуть ненці», «Боротьба за виконання завдань товариша Сталіна», «Що робить радянська влада для поліпшення тваринництва», «Про походження людини» та інші. Вимагалося закреслити всі математичні задачі, «що мають агітаційний характер». Усі ці задачі докладно перераховувалися [9, арк.11-15].

Якщо спочатку радянськими підручниками взагалі не дозволялося користуватися, то дуже швидко життєві реалії змусили Борівське райвно дещо пом’якшити свою позицію: «Відділ освіти все ж таки дозволяє користуватися відомими Вам підручниками як учителям, так і учням, [але] лише під час клясних занять. Але ні в якому разі не можна користуватися тим підручником, який не буде ретельно перевірений та виправлений, як учням так і вчителям» – так вимагав своїм наказом райвідділ освіти [8, арк.46].

Борівський райвно мусив неодноразово застерігати завшколами: «Ще раз нагадуємо, що всі підручники, які є в учнів, повинні бути зібрані і виправлені згідно вказівок, даних на вчительській конференції. Одержано рецензії на підручник з природознавства та географії. Ви повинні прибути до відділу освіти з підручниками і виправити їх за даними рецензіями. За користування на уроках невиправленими підручниками вчителі будуть відповідати» [8, арк.42].

Кардинально мінялася шкільна навчальна програма порівняно з радянською програмою 1939-1941 р. Різко, в декілька разів, збільшувалася кількість годин на вивчення української мови: в I і II класах – 12 годин на тиждень, III і IV класах – відповідно 7 і 8 годин. Викладання російської мови заборонялося, зате в III і IV класах вводилася німецька мова – по 6 годин на тиждень. Математика в усіх класах – 6-9 годин, каліграфія – 2-1, фізкультура – 1, співи – 1. У III і IV класах додавалося ще по 2 години природознавства, 2 години географії, одній годині малювання й креслення [10, арк.28].

Практично повністю оновлювалися навчальні програми з усіх предметів. Наприклад, програма з української літератури в IV класі передбачала вивчення раніше заборонених творів та письменників. Діти знайомилися з творами раніше затаврованих комуністами «буржуазних націоналістів»: В.Винниченко («Федько-халамидник», «Бабусин подарунок»), О.Олесь («Яка краса», «Рідний край», «О слово рідне»), П.Куліш («Чорна рада», «Хмарище», «У Київ», «Двобій», «Тур на хуторі»), М.Костомаров («Чернігівка»), М.Грушевський («Грицько Неробуш», «Кривий»), С.Воробкевич, М.Вороний, Б.Грінченко, Г.Чупринка, Б.Лепкий та ін. [9, арк.23зв.-24зв.]

Зі спадщини Тараса Шевченка, крім загальновідомих, вивчалися твори, заборонені в радянський час або замовчувані: «Гайдамаки», «Суботів», «До Основ’яненка», «Сліпий», «Іван Підкова», «Гамалія», «Чернець», «Швачка», народні пісні про Нечая й Морозенка[9, арк.23зв.-24зв.]

З творів Лесі Українки вивчалася заборонена драма «Бояриня» та ін. Ще в програму для IV класу входили І.Франко («Захар Беркут» та ін.), П.Мирний («Хіба ревуть воли, як ясла повні»), М.Вовчок, С.Васильченко, В.Стефаник («Сини»), М.Старицький, М.Коцюбинський («Фата Моргана», «Ялинка», «Осінь»), заборонена перед війною З.Тулуб («Людолови») та інші автори [9, арк.23зв.-24зв.]. Як це не дивно, підокупаційна програма з української літератури в IV класі дуже нагадує сьогоднішню, але тільки в 6-10 класах.

З 15 вересня 1942 р. на Борівщині розпочалася регулярна виплата зарплати завшколами, учителям та прибиральницям. З жовтня Борівський райфінвідділ щомісячно став виділяти відповідні кошти пенсіонерам та інвалідам, які раніше працювали в освіті. Райвно неодноразово зверталося до коменданта Борівського району Гофмана (до речі, за документами не німця, а росіянина 35 років) з проханням «надати допомогу вчителям шкіл, які потерпіли від військових дій. Видати їм по можливості картоплі згідно приложеного списку». [8, арк. 6, 41]. Як видно з документів, така допомога щомісячно надавалася, як картоплею, так і хлібом через райспоживспілку [9, арк. 4].

Крім того, 2 листопада 1942 р. райвно звернулося до завідуючого Борівської райземуправою Удєєва Л.П.: «Більшість вчителів, які працюють в нашому районі, не мали [за радянської влади] городів і не забезпечені городиною, а тому відділ освіти просить вас дати розпорядження управляючим громадськими господарствами [колишніми колгоспами] про продаж по державним цінам городини для вчителів» [8, арк.45]. Тож у більшості сіл району вчителям виписували за низькою ціною продукти харчування. Хоча, як завжди, в окремих сільуправах поставилися до цього нехлюйськи, що й зумовило наказ керівника РЗУ Удєєва старості Пісок-Радьківських: «У Райземуправу надходять скарги від учителів, що громадські господарства не постачають їх продуктами харчування. Пропоную провірити і забезпечити таких продуктами харчування за існуючими нормами» [24, арк. 115].

Куп’янський райбургомістр 19 жовтня 1942 р. теж суворо вимагав від сільських старост: «Не дивлячись на неодноразові вказівки з боку Районової управи про видачу постачання учителям, агрономам, лікарям, фельдшерам та іншим категоріям службовців з села, старости сільуправ затримують видачу пайків. Наприклад, у Кислівській сільуправі староста п.Кривич видав пайок учителям лише за вересень, а на 20 жовтня нічого не дав. Не краще стоїть справа видачі і в інших сільуправах. Слід відмітити, що пайок видається часто після багаторазових прохань службовців. Такий стан абсолютно неприпустимий. Районова управа пропонує Вам під Вашу особисту відповідальність своєчасно забезпечувати всіх службовців пайком» [22, арк.24].

З вересня 1942 р. систематично й щомісячно кожній школі Борівського району надавалися кошти для ремонту приміщень та придбання необхідного інвентаря. Десятки фінансових звітів завшколами Борівщини на отримання й витрати цих коштів зберігаються в облархіві. Райвно суворо вимагало вчасно й у повному обсязі витрачати виділені кошти. Так, зокрема, 23 грудня 1942 р. наказом Борівського райвно всім завшколами повідомлялося, що вони «можуть витрачати на організацію ялинки стільки коштів, скільки буде необхідно». Таким чином, Климівська, Новомирівська (с.Новий Мир) та інші школи 28 грудня отримали по 400 крб. на ялинкові прикраси [8, арк. 27, 34].

Згідно з кошторисом Борівського відділу освіти з 15 вересня до 31 грудня 1942р. на зарплату кожна школа отримувала від 14,7 тис.крб. до 1550 крб. Ще фінансувалося кожній школі опалення (500-3000 крб.), освітлення (всім школам однаково по 300 крб.), канцелярські витрати (200-1000 крб.), придбання книжок та навчального приладдя (200-1000 крб.), придбання реманенту та його ремонт (500-5000 крб.), капітальний ремонт (500-2000 крб.), інші видатки, що не передбачені кошторисом (300-1700 крб.). Крім того, райбібліотека, що входила до системи освіти, та райвно отримали 1900 крб. на відрядження та роз’їзди [15, арк.1]. Райвно в цей час витратило на канцприладдя 4830 крб.: папір простий – 1200 крб., папір копірувальний – 120 крб., олівці прості – 150 крб., олівці «хемічні» – 300 крб., передплата газет, на папки – 300 крб., класні журнали – 2500 крб. [17, арк.133-143]. Всього на освіту Борівщини за цей період (4½ місяця) було витрачено 251403 крб. [15, арк.1].

Як бачимо, школи мали можливість робити найнеобхідніші витрати за рахунок районного бюджету. Так, наприклад, у цей час Борівська школа закупила 150 зошитів, 6 пер, 2 чорнил, 12 олівців, 6 віників, 6 ганчірок для миття підлоги, 1 лопату, 1 годинник за 300 крб. та придбала будматеріалів на 3000 крб. Андріївська школа купляла щомісячно один віник і одну ганчірку, а також відра, тазики, кружки, годинник за 250 крб. та інше [16, арк.12, 33-41]. І так практично всі школи району [23, арк.1-495]

Борівський райвно 20 жовтня розіслав усім завідуючим повідомлення, що для шкіл одержано канцприладдя (олівці, пера, гумки, чорнильниці та ін.) за рахунок бюджету та папір для зошитів за готівку. Є підручники для 1 класу по 12 карбованців за штуку. Все це потрібно було негайно забрати в школи [8, арк. 43].

Ще окремо кожна школа оплачувала роботу найнятих столярів, що ремонтували й виготовляли парти, вікна й двері, та чоботарів, які ремонтували взуття школярів. Численні квитанції, накладні, розписки та акти на ці покупки й виконані роботи зберігаються дотепер в облархіві [16, арк. 1-41].

Завшколами Борівщини отримували щомісячну зарплату 500-600 крб., вчителі – 300-450 крб., шкільний секретар – 300 крб., техроб (технічний робітник, прибиральниця) – 100-200 крб. Ці гроші виплачувалися по-німецьки пунктуально. Податок на зарплату становив 10%. В архіві є повні відомості на зарплату за вересень-січень з підписами всіх працівників шкіл про її отримання. Отже, на кінець січня 1943 р. німецька окупаційна влада вчасно розрахувалася по зарплаті зі всіма школами Борівського району [15, арк.3-95]. А вже через декілька днів, на початку лютого 1943 р., на Борівщину знову повернулася Червона армія, тобто й радянська влада разом з нею.

Відвідування за перше півріччя становило в середньому по школах Борівщини 70-80%. Завідуючий Піско-Радьківською народною школою у звіті зазначав: «Для того, щоб виявити причини невідвідування учнями школи, кожний класний керівник класу по два, а дехто й по три рази відвідали учнів і батьків. Мною всіх учнів було теж відвідано, але позитивних наслідків домогтися не вдалося, бо все ж основна причина – відсутність взуття й одягу, а дістати нема де, а в декого нема й за що… Немає взуття та одягу у великої кількості учнів через бідність, злидні і без батьківство. 25.XII.1942.» [10, арк.35].

При школі було організовано «три примітивні майстерні, що мали своїм обов’язком шити й ремонтувати взуття для учнів. Але такої роботи для цих майстерень було мало, бо в батьків учнів відсутній товар», себто матеріал для взуття. Батькам дітей, що не ходили в школу, Піско-Радьківська сільуправа вручала під розписку повідомлення, що їх «визиває пан Комендант. Явка обов’язкова» [10, арк.35].

У с.Калинове до батьків учнів, що не ходили в школу, поставилися суворіше: «Списки батьків… після попередження були передані в сільуправу, і всі ці батьки були визвані старостою в сільуправу. Після видання постанови про штраф, трьох батьків учнів оштрафовано. На останніх шістьох батьків, які злісно зривають навчання в школі, був переданий акт в райвно, а потім до Комендатури» [11, арк. 29-31].

Н.-Солонянську школу відвідували 85,7% учнів. Не ходили в школу 29 учнів, з них по хворобі – 6, за відсутністю взуття – 19, за відсутністю одягу – 4 учні. Батьків через це викликали до старости й писаря сільуправи. Вчителі ходили до прогульників разом з поліцейським [11, арк. 36-38].

На відвідування учнями шкіл впливали катастрофічна бідність населення, яка була зумовлена ще попереднім радянським періодом, поранення дітей внаслідок бомбардувань та підриву на чисельних мінах, залишених Червоною армією, хвороби, викликані воєнними діями та антисанітарією, малоавторитетність та слабкість місцевої влади в деяких сільуправах тощо [11, арк. 1-65].

Ще однією проблемою функціонування шкіл Борівщини було забезпечення їх паливом, себто дровами. Районна влада суворо наказувала місцевим сільуправам, щоб паливом у достатній кількості та заздалегідь постачалися не лише школи, а й учителі. Незважаючи на умови воєнного часу, це завдання, як бачимо з документів, у більшості сіл було успішно виконане. Хоча, безумовно, місцевій владі й завідуючим шкіл при цьому доводилося долати величезні труднощі. Усі школи Борівщини в час окупації були забезпечені відповідними кадрами: крім вчителів, у кожній школі були ще техроби (прибиральниці) [11, арк. 1-65].

Отже, в період німецької окупації 1942-1943 рр. місцевою українською владою в стислі строки і в надзвичайно складних умовах було відновлено (після річної перерви) навчання практично в усіх початкових школах. У них були проведені капітальні ремонти, регулярно виплачувалася зарплата, фінансувалися необхідні видатки, вживалися суворі заходи щодо відвідування учнями занять. Усі школи перейшли на нові програми, розширилося вивчення української мови, замість російської вводилася німецька мова.

Список джерел: