Іра Швайдак: «Я великий прихильник творчості, яка промовляє не від людини, а через людину»

Оскільки наше інтерв’ю присвячено поняттю "творчості", логічно би було почати його таким питанням: Іро, що для Вас творчість (праця, ремесло, хобі, гра, відпочинок, служіння, самореалізація…)?

 

— Поняття "творчості" для мене змінювалось поетапно: спочатку це була гра, яка згодом переросла в захоплення, а воно, в свою чергу – в ремесло. Тим не менш, самореалізація та відпочинок присутні на всіх цих етапах.

 

— Як Ви вважаєте – яке першоджерело творчості: людське, природне, божественне?

 

— Якщо ми говоримо про справжню, чисту творчість - то це божественне начало, безумовно. Але без "людськості" не обходиться. Автор завжди додає щось від себе, інколи сам того не усвідомлюючи. Тому кінцевий твір - це завжди такий собі "мікс" божественного і людського, і з цим нічого не поробиш. Важливо лише, щоб першого було трохи більше.

 

— Чи можете описати що саме додаєте до божественного в своїй творчості Ви?

 

— Це щось дуже суб'єктивне: власні емоції, переживання, досвід. Часто воно згубно впливає на твір, ставить його в якісь рамки. Я великий прихильник творчості, яка промовляє не від людини, а через людину. Але мені не так часто вдається досягнути цього, швидше я тільки вчусь, тільки шукаю. 

 

— А давно почали творити?

 

— Потяг до творчості у мене був із самого малечку. Це були дитячі наївні віршики. Знайомство з чимось іншим, серйознішим, у мене почалось дуже пізно, вже в університеті.

 

— Ви вчилися на філологічному факультеті?

 

— Так. Філолог з мене нікудишній. Тим не менш, я дуже багато взяла для себе з того часу. Середовище, розмови, зацікавлення – усе тільки сприяло тому, щоб зростати у творчості. Я з великим теплом згадую університетські роки. Досі не можу пройти повз стіни універу, мушу зайти, пройтись коридорами, заглянути в гості до знайомих, які там працюють :)

 

— Які чинники найбільшою мірою визначили Вашу обдарованість – спадковість, родинна атмосфера, освіта, власна воля до самоствердження чи щось інше?

 

— Мені важко відповісти, які саме найбільшою мірою вплинули. Точно спадковість (мама у мене творча), і точно – освіта (університетська).

 

— На Вашу думку, які риси особистості є важливими для творчого розвитку?

 

— Мабуть, кожен, хто творить, має свій індивідуальний перелік того, що йому потрібно для розвитку, тому дати якийсь універсальний рецеп я не зможу. Особисто мені потрібен новий досвід, цікаві думки, люди, а потім - тиша, щоб переосмислити все те, що відбулось, і час "нічогонеробіння". 

 

— Звідки народжуються Ваші пісні: з тиші або шуму?

 

— Можна сказати так: з шуму, але в тиші.

 

— Маєте якісь особливі вимоги до місця й часу творчості, обстановки тощо? Де й коли Вам найкраще твориться?

 

— Ні, немає ні часу, ні місця. Бажання щось творити застає зненацька. Мені здається, в цьому також проявляється божественність будь-якої творчості. Тепличні умови – це завжди трохи фальш.

 

— А є чинники, які стимулюють, спонукають до творчості, або навпаки, гальмують, стримують, перешкоджають?

 

— Колись могла б сказати, що є: це брак часу, ненависна робота, побут, зайнятість… Та тепер я не впевнена в цьому, бо бачу, що все, що ми маємо - це досвід. І який би він не був, як би він нам не заважав, якщо глянути на нього по-філософськи і вміти переосмислити - виходить досить непоганий твір.

 

— Як я зрозуміла, творите Ви переважно експромтом, і каталізатором творчості є натхнення. А що таке для Вас це натхнення? Коли і за яких обставин воно до Вас приходить (або не приходить)?

 

— Це в ідеалі так відбувається. Насправді ж експромт та імпровізація завжди перебувають у відсотковому (рядковому) співвідношенні із самоконтролем. 

 

— Відтак, яка роль волі у Вашій творчості? Чи можете змусити себе до творчої праці?

 

— Змусити – ні, схилити – так :)

 

— Яким саме способом?

 

— Бажання. Велике сильне бажання щось створити може пробудити натхнення. А може і не пробудити. В будь якому разі, варто спробувати.

 

— Які психологічні механізми відіграють більшу роль у Вашому творчому процесі – свідомі чи несвідомі, раціональні чи ірраціональні, логічні чи інтуїтивні?

 

— У моєму творчому процесі це завжди боротьба. Як я вже казала, важливо, щоб божественного (а це якраз і є усе несвідоме та ірраціональне, інтуїтивне) було більше. Але не завжди так вдається. Часто сама ставлю собі рамки, не дозволяю повністю висловитись, боюсь видатись незрозумілою та дивною. Тим не менш, рушійною силою завжди є несвідомі чинники.

 

— Незрозумілою і дивною для себе чи для аудиторії? Для кого Ви творите?

 

— Хотілося б сказати, що для себе. Але тоді буду не до кінця правдивою. У мене встигло виробитись почуття відповідальності перед аудиторією, тому я часто задумуюсь перед тим, як заспівати пісню, чи приймуть мене такою? В тому бачу певну свою залежність від суспільної думки. Борюсь з цим, як можу.

 

— У процесі творчості усвідомлюєте її мотиви й цілі?

 

— В процесі творчості я більш вільна, аніж перед тим моментом, як вперше показати твір аудиторії. Але інколи і під час творення присутнє почуття відповідальності. Воно і є тими рамками, в які сама себе заганяю.

 

— З якими емоціями, переживаннями пов’язуєте свій творчий акт? Які почуття домінують під час творчості – позитивні чи негативні?

 

— В силу того, що я, здебільшого, меланхолійна натура, почуття суму та задуми для мене набагато ближче. Та мій сум часто дуже світлий, це почуття не є чимось негативним, чи виснажливим. 

 

— Окрім страху видатися дивною і незрозумілою, чи маєте ще якісь фобії, пов’язані з творчістю?

 

— Так. Думаю, цей страх притаманний багатьом творчим людям: а що, якщо я більше не зможу нічого написати? Інколи таке питання виникає, коли довгий час нічого не твориться. Не можу назвати ці страхи фобіями, бо це буде надто голосно. Мої страхи більш філософські і тихі, з ними можна жити :)

 

— Хвилюєтеся перед виступами? Як даєте собі раду?

 

— Хвилювання є, але воно контрольоване. Зазвичай після перших акордів-слів страх зникає. На сцені я почуваюсь досить впевнено, бо знаю, що є на своєму місці.

 

— Чи змінюється текст після його «оприлюднення»? Відчуваєте його відчуження від себе після виконання перед аудиторією?

 

— Коли текст перестає бути тільки моїм і я ділюсь ним з аудиторією, то відчуваю від цього велику радість. Мені завжди приємно чути так багато інтерпретацій, про які я навіть не підозрювала, коли творила. Ніхто від того не програє. Текст не перестає бути моїм, а лише стає не тільки моїм. 

 

— На що звертаєте більшу увагу – на зміст творів чи їхню форму?

 

— Зміст, однозначно.

 

— Чи виникає у Вас критичне ставлення до своїх попередніх творів? Чи любите згодом їх прослуховувати/перечитувати тощо?

 

— Так, дуже часто виникає. Практично завжди. Я розумію, наскільки недосконалою є в своїй творчості, як би мені хотілося писати, але якою є моя реальність. Прослуховувати записи не люблю, дуже рідко роблю це, бо в такі моменти самокритика досягає надто високого рівня.

 

— Автором текстів і музики пісень гурту «Один в каное» є Ви. А Ваші музика/тексти Вам належить, як вважаєте?

 

— Це дуже неоднозначне питання. Якщо приймати божественну природу твору, то, звичайно, в цьому контексті не можна повністю присвоювати твір собі. Мені подобається ця думка. Це що стосується тексту. 
З музикою ще складніше, бо в деяких піснях співавторами і натхненниками є ще й наші музиканти, гітарист і барабанщиця.

 

— Спільна творчість від індивідуальної відчутно відрізняється? Чим саме?

 

— Так. Вона інша. Багато в чому ми дуже різнимося між собою, в кожного свій внутрішній світ, своя манера вираження емоцій. Тому часто це "спільне" виходить навіть цікавіше, аніж щось своє. Це як схрестити якусь квітку, чи фрукт - результат може виявитися найнепередбачуванішим.

 

— Чи дорога для Вас думка публіки? Як ставитеся до критичних чи, навпаки, компліментарних відгуків на власну творчість?

 

— Так, мені важлива думка публіки. Зазвичай вона позитивна. Ми звикли, що нас хвалять. І інколи нам бракує конструктивної критики. Я думаю, це пов'язано з тим, що серед якісної української музики практично немає ніякої конкуренції (бо дуже мало самої якісної української музики) немає з чим порівнювати, з чого почерпнути, від чого відштовхнутись. Я говорю про здорову конкуренцію, яка є рушієм прогресу, а не заздрості. Навіть у творчості вона потрібна.

 

— Чи існують для Вас проблеми початку й завершення твору? Як вирішуєте їх, якщо вони виникають?

 

— Частіше стикаюсь із проблемою завершення. Не завжди вдається написати твір на одному подиху, натхнення вистачає, наприклад, до середини, а музичний твір все ж вимагає певної форми. Доводиться або відкласти його, або спробувати стимулювати творчі сили, щоб довести почате до кінця. 

 

— Як Ви ставитесь до засобів штучного стимулювання творчого процесу (алкоголю, тютюну, наркотиків тощо)?

 

— У мене ніколи не було потягу до такого типу речовин. Усе, що стимулює мене до творчості, є у мені, я не потребую шукати цих стимуляторів назовні.

 

— Чи відчуваєте Ви себе на своєму місці в цьому житті і зокрема на сцені? Чи часто у Вас виникають відчуття/думки "все так, як має бути", "я там, де треба"?

 

— Так, загалом так. Не можу сказати, що це відчуття супроводжує мене постійно, але в визначальні моменти я завжди повертаюсь до цієї думки, вона мені дуже допомагає.

 

— Як вважаєте, творчість може бути професією, яка приносить матеріальну винагороду? Чи творчість – це призначення, яке може приносити хіба духовну насолоду?

 

— Кожен обирає для себе сам. Може бути і так, і так. Для мене музика - це і моя духовна ніша, і моя професія. Дуже тішусь з того, бо відчуття реалізованості в тому, що по-справжньому люблю - прекрасне відчуття.

 

— І на завершення питання, що переслідує всіх творчих людей, які наважуються давати інтерв'ю: чи можете стисло сформулювати секрети своєї творчої майстерності і творчого успіху?

 

— Ні, ніякого секрету немає. Якщо людина відчуває творчий потенціал в собі, то повинна шукати шляхів його реалізації. А як вона це робитиме – це вже її особиста історія. Головне, не повторювати чиюсь, а творити свою, власну.

 

 

 

Спілкувалася Катерина Андрєєва