Summa Politica (продовження)
Це було б правильно, якби політики були машинами і працювали однаково в кожен момент свого життя. І якби суспільство жило за такими самими строгими законами, як, наприклад, Закон Ома. Підставив одні й ті самі параметри - отримав той самий результат.
Але це не так. Політиків не збирають на фабриках, і вони не прилітають з Марса. Вони - такі самі люди, як і ми, а отже, втомлюються, втрачають увагу та концентрацію, у них відбуваються професійні деформації, і, нарешті, в якийсь момент вони можуть себе уявити непогрішимими і почати ухвалювати неадекватні рішення. Крім того, суспільство теж змінюється, і якщо ви підставлятимете в суспільну "формулу" одні й ті самі параметри з інтервалом у рік, у вас можуть вийти зовсім різні результати.
Тому політиків необхідно міняти. Якщо політик перестав ухвалювати адекватні рішення - його необхідно замінити. Якщо у нього відбулась професійна деформація (адже політика - це невидима війна, і чим вища посада, тим вищий стрес) - його необхідно замінити. Якщо він перестав відчувати тренди в суспільстві і правильно визначати, які проблеми є найнагальнішими в державі, - його необхідно замінити. Якщо мета держави для нього стала важити менше, ніж власне збереження на посаді, - його необхідно замінити.
Є й інші причини міняти політиків, але ці - ключові. Рано чи пізно навіть у найкращих політиків, які надто довго перебувають на одній посаді, як мінімум починаються проблеми. Це як з очима: якщо довго сидіти перед контрастним монітором, рано чи пізно зір сяде.
Спеціалісти щороку проходять медогляд, щоб упевнитись, що у них від постійної роботи не виникло проблем із здоров'ям. А політики проходять через вибори, які повинні показати, що політик не втратив здатності відчувати тренди і настрої в суспільстві. Тому політик не повинен боятись виборів більше, ніж студент боїться екзамену, а відвідувач лікарні - аналізу крові. Суспільство теж не повинно боятись виборів, адже воно хоче, аби ним керували здорові та адекватні люди, а не тиранчики, які увірували у власне месіанство.
Як і екзамени, вибори треба проводити не надто часто. Але й не надто рідко. За більш як вісімсот років функціонування різних варіантів виборчих систем (рахуємо від монастирів бенедиктинського уставу, де було заведено обирати капітул, та університетського самоврядування) емпірично визначено: середній "термін офісу" - 4-5 років. Можна, як у Сан-Марино, міняти політиків раз на півроку, а можна, як в Ізраїлі, - раз на сім років. Залежить усе від того, наскільки якісні політики обертаються в системі. Якщо якість висока - міняти можна рідше. Якщо низька - якомога частіше.
Вибори проводяться різними способами. В одних країнах для цього передбачена окрема владна інституція - так звана "виборча комісія", яка формально входить до судової чи виконавчої гілки. В інших така комісія є політично незалежним органом, який належить до громадянського суспільства. В третіх вибори здійснює виконавча гілка влади під наглядом незалежного "виборчого суду" чи "виборчої наглядової комісії", до яких увіходять фахівці з конституційного права та представники політичних сил. В четвертих виборча інституція є окремою незалежною гілкою державного устрою, нарівні з судами, парламентом та урядом.
Але як поганий студент намагається списати на екзамені і отримати свою "п'ятірку" надурняк, так і поганий політик буде намагатись виграти вибори за допомогою маніпуляцій та шахрайства. Гірше за все, якщо такий політик уже при владі, а виборча система є її частиною. Тоді він буде намагатись поставити виборчу комісію під свій контроль, аби гарантовано вигравати будь-які вибори. Тоді важливо не як голосують, а як рахують.
Тому необхідні механізми дострокового відсторонення такого політика від влади та призначення нових виборів, які виконують роль балансу. Якщо свою владу надуживає президент, вибори призначає парламент (це називається імпічмент). Якщо владу надуживає парламент - вибори призначає президент (це називається розпуск парламенту). Подібні запобіжники, які унеможливлюють узурпацію, називаються "перевірками і противагами", або балансом влади. Якщо влада незбалансована, небезпека завжди близько, за рогом.
Ще гірше, якщо президент і голова уряду в долях, а парламент недієздатний. Тоді відбувається революція, і вибори призначають Установчі Збори. Як правило, це означає вибори не лише очільників держави, а й взагалі всіх органів влади. Тому краще чесно і вчасно складати екзамени, ніж доводити ситуацію до приходу інспекторів чи батьківського комітету і повної атестації всієї школи з перевіркою дипломів.
(Далі буде)
