ПАРЛАМЕНТСЬКІ ВИБОРИ-2014: НОВІ ВИКЛИКИ І НОВІ РИЗИКИ

Цьогорічні парламентські вибори започаткували радикальне оновлення покоління політиків. Колишніх «важковаговиків», які прийшли у Верховну Раду ще за часів колишнього СРСР у 1990 році, а також стали депутатами на перших у незалежній Україні виборах 1994 року, замінили представники молодого покоління, частина якого не жила зовсім (або у свідомому віці) у колишній «імперії зла».

Ще однією особливістю нинішньої виборчої кампанії стало те, що з п’яти партій, які за результатами парламентських виборів 2012 року сформували свої фракції, три не потрапили у нову Верховну Раду, а четверта поглинута новоствореною партією. Мова про Партію регіонів, Комуністичну партію України, Всеукраїнське об’єднання «Свобода» та Партію «УДАР» Віталія Кличка, яка увійшла у список партії «Блок Петра Порошенка». Ба більше – переможець попередніх виборів, Партія регіонів, навіть не взяла участі у перегонах 2014 року.

Уперше новообраний парламент України недобрав кілька десятків депутатів – з огляду на окупований Росією Крим і на російсько-українську війну на частині території Донбасу.

Основу Верховної Ради України VIII скликання склали шість партій, які створили окремі фракції: «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», «Опозиційний блок», «Об’єднання «Самопоміч», «Радикальна партія»  і  «Батьківщина». Вже у процесі коаліціади створено дві депутатські групи «Воля народу» та «Економічний розвиток», які на самому початку своєї роботи «вмили руки» і 2 грудня ц. р. не проголосували за новий уряд. «Всеукраїнському об’єднанню «Свобода» не вистачило 0,29% для подолання виборчого бар’єру, тому ця партія буде представлена тільки сімома депутатами (один із них балотувався як самовисуванець), які перемогли у мажоритарних округах.

«Блок Петра Порошенка», програвши пропорційну складову виборів «Народному фронтові» (21,82% проти 22,14% голосів), вже має на 64 депутати більше від своїх «запеклих друзів». Мажоритарна складова виборів допомогла не лише БПП, але й дозволила «Опозиційному блоку», складеному з колишніх регіоналів, збільшити своє «народне» представництво майже на 40%. І це, очевидно, не остаточний підсумок. Чимало самовисуванців поповнять склади тієї чи іншої парламентської фракції, групи або створять нову. Як показує практика, зазвичай вони «перетікають» до переможців виборів. І поки що мало ознак того, що політична кон’юнктура зникне зі стін найвищого законодавчого органу України.

Згадаймо: у попередніх скликаннях нарощування політичної ваги відбувалося за рахунок «мажоритарних дріжджів» і «волевиявлення» самовисуванців, що суттєво збільшувало фракції Партії регіонів чи, наприклад, партії «За єдину Україну!», одначе це не допомогло останній – і впродовж однієї парламентської каденції оте штучне суто передвиборче політичне утворення зійшло з політичної сцени.   

До речі, не лише члени ВО «Свобода», але й частина суспільства з підозрою ставляться до незаперечності підсумкового результату, адже всі як один екзит-поли, проведені у день виборів, зафіксували подолання п’ятивідсоткового бар’єру цією політичною силою. Нагадаємо, що  Національний екзит-пол (три соціологічні служби: Фонд «Демократичні ініціативи ім. І.Кучеріва», Київський міжнародний інститут соціології та Український центр економічних і політичних досліджень ім. О.Разумкова) прогнозував цій партії 6,3%, екзит-пол «Україна. Парламентські вибори-2014» (Центр «Соцмоніторинг» та Український інститут соцдосліджень ім. Яременка) – 5,8%, Міжнародний екзит-пол – 5,8%,  екзит-пол «Студії Савіка Шустера» – 5,8%, Телевізійний екзит-пол ICTV (TNS) – 6,03%. Така невідповідність між одностайністю екзит-полів та офіційно зафіксованим Центральною виборчою комісією результатом колись буде, можливо, прояснена. Але це не знімає відповідальності з ВО «Свобода», що, уперше ставши парламентською партією у 2012 році з несподівано переконливим результатом, вона не займалася розширенням електорального поля. А для цього в українському суспільстві склалася була вельми сприятлива ситуація.

Незважаючи на те, що новий склад Верховної Ради України оновлено більше ніж на половину, нові правила гри навряд чи домінуватимуть у роботі парламенту VIII скликання. Підстави так вважати дає побіжний аналіз виборчої кампанії і початок діяльності новообраних депутатів.

Відомо, що «Блок Петра Порошенка» розчарований результатом пропорційної складової. Здається, все було зроблено для переконливої перемоги – і виграш Петром Порошенком президентських виборів, і квапливо створена партія, у назві якої фактичний антонім «блок» (партій), і запрошення у прохідну частину списку таких відомих журналістів і громадських діячів, як Світлана Заліщук, Сергій Лещенко, Мустафа Наєм, і, зрештою, досі не чужий лідерові партії-блоку 5 канал. Однак низка фактів, які чітко виявили різницю між правильною риторикою і старою практикою, кумівство, а також політичне лукавство не дали розвинути успіх, одержаний Петром Порошенком на президентських виборах у травні цього року.

Зокрема, висунення першим номером виборчого списку «Блоку Петра Порошенка» лідера партії «УДАР», мера Києва Віталія Кличка та його недолугі коментарі на цю тему не додали, а, навпаки, забрали відсотки у партії за пропорційною складовою. Крім того, постійно виникали скандали щодо колишніх «регіоналів» та інших депутатів з неоднозначною репутацією, які конче прагнули потрапити у новий парламент під брендом Президента України. Дійшло до того, що кілька новообраних за списком депутатів цієї партії-блоку намагалися завадити проходженню у Верховну Раду України колишнього члена команди Черновецького Олеся Довгого, фактично звинувачуючи «Блок Петра Порошенка» у «зливанні» того мажоритарного округу. Й округ таки було «злито».

На відміну від президентського блоку, «Народний фронт», незважаючи на складнощі переговорів із вже колишніми союзниками і партнерами, може бути задоволений результатом парламентської кампанії. Вдало і вчасно вибране речення (мовляв, ви обираєте не Верховну Раду, а Прем’єр-міністра України), різка антипутінська й антиросійська риторика першого номера списку Арсенія Яценюка, якої собі не дозволяв Петро Порошенко, забезпечила неочікувану для останнього невелику перемогу «фронтовиків» за пропорційною складовою. 

Однією з найбільших несподіванок парламентських виборів 2014 року став результат «Об’єднання «Самопоміч». Це єдина політична партія з-поміж перших шести, яка не мала досі депутатів у найвищому законодавчому органі України. До її списку ввійшло чимало молодих реформаторів, членів  громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ», а також командир батальйону «Донбас», директор Української правничої фундації та інші професіонали. Крім того, «Об’єднання «Самопоміч» прийняло у своє лоно партію «Воля», єдиний мажоритарник від якої Юрій Дерев’янко виграв Надвірнянський виборчий округ Івано-Франківської області. Тож шоком для багатьох стали новини про перші тертя у майбутній парламентській фракції задовго до відкриття першої сесії Верховної Ради України VIII скликання. Конфлікт спровокували, власне, однопартійці «Волі» Єгор Соболєв та Юрій Дерев’янко (один із них уже покинув партію). Саме останній висловив незадоволення співпрацею із «Об’єднанням «Самопоміч» та ініціював окреме політичне життя «Волі».

Та це не єдине розчарування у партії  львівського мера Андрія Садового. «Об’єднання «Самопоміч» також «грішила» на політичне лукавство. Лідер партії, що є якоюсь мірою нонсенсом, поставив себе на непрохідне п’ятдесяте місце, заявивши при цьому, що він і не збирається у парламент, а залишається працювати міським головою столиці українського П’ємонту. І навіть у цій ролі перші коаліційні переговори з Петром Порошенком й Арсенієм Яценюком проводив він, а не перший номер списку Ганна Гопко. Але швидко зрозумівши, що це не дуже гарно пахне, коаліційні переговори доручили четвертому номерові у списку Оксані Сироїд, яка виконувала цю місію вправно і кваліфіковано.

 «Об’єднання «Самопоміч» досягло значного успіху не в останню чергу завдяки міфові Львова як найкращого, найбільш патріотичного і прозахідного тощо – зокрема, у столиці України. Тож для того, щоб не стати партією-одноденкою, її членам, передусім, новообраним народним депутатам України, доведеться докладати багато зусиль для виправдання цього міфу.

«Опозиційний блок» зібрав представників колишньої влади, близьких соратників Віктора Януковича, які зі зрозумілих причин не могли балотуватися від Партії регіонів, членами якої багато з них є, інакше могли б разом із партією піти у політичне небуття. Яким буде політичне майбутнє цього блоку, поки що незрозуміло. Попри їхні бажання очолити низку комітетів, що стало вже традицією для парламентської опозиції, чимало новообраних депутатів виступають категорично проти цього – з огляду на їхню відповідальність за події в Україні після схвалення ними законів про диктатуру (закони 16 січня 2014 року).

Ще за місяць-другий до виборів «Радикальна партія» мала всі шанси бути на місці «Об’єднання «Самопоміч», але сьогодні телебачення – це велика сила. Один з олігархічних телеканалів за досить короткий час опустив «Радикальну партію» та її лідера Олега Ляшка з неба на землю. Не пройшла даремно й інформація, яка колись була таємною, а потім стала явною – у часи режиму Януковича Олег Ляшко ходив на ефіри у «Студію Савіка Шустера» за квотою Партії регіонів. Це підтвердили і «регіонал» Нестор Шуфрич, і телеведучий Савік Шустер. Не піде також на користь «радикалові з вилами» поява у день відкриття нової сесії – не з вилами, а в норковій шубі і з іншими дорогими речами – новоспеченої 24-річної соратниці Ляшка Олени Кошелєвої з підозрілим політичним корінням. 

Несподівано низьким виявився результат, одержаний «Батьківщиною». Не допомогло залучення у список під першим номером відважної жінки Надії Савченко, викраденої і незаконно утримуваної владою Російської Федерації. Це досить гучний дзвіночок для Юлії Тимошенко. Виявилося, народ не повірив у її післятюремну риторику.

Вибори до Верховної Ради України 2014 року – це очевидний крок уперед в історії українського парламентаризму. По-перше, український народ відправив Комуністичну партію України у нокаут і невідомо, чи ця політична сила зможе колись оговтатися. По-друге, закінчилася гегемонія Партії регіонів, що тривала з 2006 року. По-третє, Україна одержала шанс позбутися євразійського гальма і почати втілювати слова Миколи Хвильового «Геть від Москви!» і «Даєш Європу!».

Постреволюційна Україна, яка до того ж перебуває фактично у стані війни з Росією, постала перед серйозними викликами. А що більші виклики, тим більші ризики – у разі невміння, неможливості чи небажання знайти відповіді на них. Заяви новообраних депутатів про те, що нова коаліція має конституційну більшість, схожі на виданий самим собі аванс, який, між іншим, треба буде відпрацювати. І немає впевненості, що ця поки що імовірна конституційна більшість буде монолітною у низці важливих голосувань у сесійній залі (до речі, під час голосування за уряд – 288 голосів – це відразу проявилося), адже попередній склад парламенту не зумів чи не захотів ухвалити нове виборче законодавство, внаслідок чого у Верховну Раду України VIII скликання внесено «бацилу мажоритарки», яка обов’язково підриватиме стабільність найвищого законодавчого органу України. Тож навряд чи це скликання проіснує довше, ніж парламент, обраний у жовтні 2012 року.

         http://cun.org.ua/nid/576--04--12--2014--49.pdf