Summa Politica (продовження)

Вячеслав Ільченко  |  Субота, 6 грудня 2014, 20:53
QUADRIUM 2. Навіщо існують політичні партії? Якщо держава маленька, політиків потрібно мало, і можна обійтись прямими виборами кожного з них. Так, наприклад, у Швейцарії. Якщо ж держава велика, то і політиків необхідно багато, а вибирати кожного з них - голова лусне не лише у виборця, а й у членів виборчої комісії. Має існувати спосіб вибрати велику кількість політиків одним махом.
Summa Politica (продовження)

Партія представляє собою частину політикуму, звідси і назва - "партія", від латинського "pars". Вираз "audiatur et altera pars" якраз про це. У Римській Республіці сенатори, які мали спільні погляди, об'єднувались у "частини", щоб не було необхідності вислуховувати кожного. Достатньо зібратись окремо, обговорити, дійти згоди - і виставити одного представника від всієї групи.

Так само просто й обрати. Партія оголошує свою ідеологію, своє бачення розвитку суспільства тощо, а політикові досить оголосити, що він входить до неї.

Або ще простіше: разом з ідеологією партія оголошує перелік своїх членів, і тоді достатньо проголосувати за назву партії, яка після виборів сформує свою частину посад в політичній системі.

 

Партії утворюються завжди. Навіть якщо всі політики обираються за особистим принципом і партій у суспільстві нема, вони все одно виникнуть, але уже після виборів, безпосередньо в парламенті чи виконавчій структурі влади. Як правило, одна чи дві - залежно від того, як структуровано суспільство і чи структуроване воно взагалі. Це називається законом Дюверже.

 

Одним із наслідків цього закону є неможливість утворення нових партій і утворення замкненої на себе політичної системи. Бо коли партія формується після виборів, то виграти наступні матимуть шанси тільки кандидати, афільовані з однією із них. Адже при виборах за особистим принципом самовисуванець за визначенням має значно менше ресурсів, ніж член партії, і навіть якщо він якимсь дивом виграє вибори, то матиме вибір: залишитись "одним у полі воїном" або приєднатись до однієї з існуючих партій. Так буває всюди, винятків нема.

 

Тому краще створювати партію одразу, до виборів, і "знизу". Це простіше, ефективніше, і небезпека менша.

 

Простіше за все розглядати партію як різновид громадської організації, яка об'єднує людей із спільними поглядами на політику, із спільними інтересами, ідеалами, цілями та планами.

А можна як професійне об'єднання людей, які бажають займатись політикою і присвятити своє життя розв'язанню суспільних проблем.

Можна і як клуб за інтересами чи навіть дивізіон фінансово-промислової групи.

Визначень стільки ж, скільки видів партій. Однак справжню партію від бутафорської відрізняють п'ять основних задач, які вона виконує:

 

- аналіз настроїв населення і донесення їх до широкого загалу;

- політична освіта громадян та участь у формуванні суспільної думки;

- представництво громадян у розв'язанні проблем суспільного та державного значення;

- вироблення спільного бачення та стратегії розвитку суспільства;

- висування своїх кандидатів на посади в політичній системі країни.

 

Якщо партія існує тільки в телевізійному ефірі - це не партія.

Якщо партія не має місцевих осередків, аби люди могли звернутись туди по допомогу, - це не партія.

Якщо партія існує тільки протягом одного виборчого сезону - це не партія.

Якщо партія ніяк не представлена на нижчих рівнях політичної системи - вона як мінімум неповноцінна.

 

Всезагальну партію можна спробувати створити, але на виході буде завжди комуністична партія.

Можна створити партію тільки з представників еліти, але така партія буде варитись у власному соку і неминуче відстане від суспільства.

Можна створити партію виключно з представників певного етносу, і все скінчиться чварами, хто правильного походження, а хто неправильного, і завжди знайдеться Ґерінґ, який скаже: "тут я визначаю, хто арієць, а хто єврей".

 

У всякму разі партійні політики повинні будь-що працювати з виборцями, інакше їхній партії не довірятимуть, а значить, і вони не матимуть шансу на обрання. Спочатку авторитетний політик працює на довірчість партії, потім партія працює на авторитет нових політиків, які свого часу почнуть і самі викликати довіру - і коло замикається. Якщо воно успішно замкнене - така партія стає народною і системною.

 

Якщо політик стрибає з партії в партію, це проблема не партії, а відсутності у нього поглядів.

 

Якщо політик залишається в партії у скрутні часи, але виходить з неї, коли обіймає посаду, - його мета полягала виключно в досягненні цієї посади.

 

Якщо політик приходить у партію в часи її тріумфу і тікає в часи невдачі - його мета полягала у здобутті частини не ним заробленого авторитету.

 

Це не значить, що партійний політик повинен бути як кріпак. Це значить, що якщо перейшов з партії в партію - починай від самого початку.

(Далі буде)

comments powered by HyperComments