Summa Politica (продовження)
Партія представляє собою частину політикуму, звідси і назва - "партія", від латинського "pars". Вираз "audiatur et altera pars" якраз про це. У Римській Республіці сенатори, які мали спільні погляди, об'єднувались у "частини", щоб не було необхідності вислуховувати кожного. Достатньо зібратись окремо, обговорити, дійти згоди - і виставити одного представника від всієї групи.
Так само просто й обрати. Партія оголошує свою ідеологію, своє бачення розвитку суспільства тощо, а політикові досить оголосити, що він входить до неї.
Або ще простіше: разом з ідеологією партія оголошує перелік своїх членів, і тоді достатньо проголосувати за назву партії, яка після виборів сформує свою частину посад в політичній системі.
Партії утворюються завжди. Навіть якщо всі політики обираються за особистим принципом і партій у суспільстві нема, вони все одно виникнуть, але уже після виборів, безпосередньо в парламенті чи виконавчій структурі влади. Як правило, одна чи дві - залежно від того, як структуровано суспільство і чи структуроване воно взагалі. Це називається законом Дюверже.
Одним із наслідків цього закону є неможливість утворення нових партій і утворення замкненої на себе політичної системи. Бо коли партія формується після виборів, то виграти наступні матимуть шанси тільки кандидати, афільовані з однією із них. Адже при виборах за особистим принципом самовисуванець за визначенням має значно менше ресурсів, ніж член партії, і навіть якщо він якимсь дивом виграє вибори, то матиме вибір: залишитись "одним у полі воїном" або приєднатись до однієї з існуючих партій. Так буває всюди, винятків нема.
Тому краще створювати партію одразу, до виборів, і "знизу". Це простіше, ефективніше, і небезпека менша.
Простіше за все розглядати партію як різновид громадської організації, яка об'єднує людей із спільними поглядами на політику, із спільними інтересами, ідеалами, цілями та планами.
А можна як професійне об'єднання людей, які бажають займатись політикою і присвятити своє життя розв'язанню суспільних проблем.
Можна і як клуб за інтересами чи навіть дивізіон фінансово-промислової групи.
Визначень стільки ж, скільки видів партій. Однак справжню партію від бутафорської відрізняють п'ять основних задач, які вона виконує:
- аналіз настроїв населення і донесення їх до широкого загалу;
- політична освіта громадян та участь у формуванні суспільної думки;
- представництво громадян у розв'язанні проблем суспільного та державного значення;
- вироблення спільного бачення та стратегії розвитку суспільства;
- висування своїх кандидатів на посади в політичній системі країни.
Якщо партія існує тільки в телевізійному ефірі - це не партія.
Якщо партія не має місцевих осередків, аби люди могли звернутись туди по допомогу, - це не партія.
Якщо партія існує тільки протягом одного виборчого сезону - це не партія.
Якщо партія ніяк не представлена на нижчих рівнях політичної системи - вона як мінімум неповноцінна.
Всезагальну партію можна спробувати створити, але на виході буде завжди комуністична партія.
Можна створити партію тільки з представників еліти, але така партія буде варитись у власному соку і неминуче відстане від суспільства.
Можна створити партію виключно з представників певного етносу, і все скінчиться чварами, хто правильного походження, а хто неправильного, і завжди знайдеться Ґерінґ, який скаже: "тут я визначаю, хто арієць, а хто єврей".
У всякму разі партійні політики повинні будь-що працювати з виборцями, інакше їхній партії не довірятимуть, а значить, і вони не матимуть шансу на обрання. Спочатку авторитетний політик працює на довірчість партії, потім партія працює на авторитет нових політиків, які свого часу почнуть і самі викликати довіру - і коло замикається. Якщо воно успішно замкнене - така партія стає народною і системною.
Якщо політик стрибає з партії в партію, це проблема не партії, а відсутності у нього поглядів.
Якщо політик залишається в партії у скрутні часи, але виходить з неї, коли обіймає посаду, - його мета полягала виключно в досягненні цієї посади.
Якщо політик приходить у партію в часи її тріумфу і тікає в часи невдачі - його мета полягала у здобутті частини не ним заробленого авторитету.
Це не значить, що партійний політик повинен бути як кріпак. Це значить, що якщо перейшов з партії в партію - починай від самого початку.
(Далі буде)
