Роман Черемський: «У полоні мені допомагала молитва!»
На війні правил немає
З приводу полону у мене та у моїх колег першим було питання: як сталося, що журналістів 112 та Романа полонили? Але ж вони поїхали на небезпечну територію за маршрутом, який надав штаб АТО! Жодних спонтанностей не передбачалося. Були домовленості та гарантії. Усе виглядало непосвяченому досить надійним. Але поки що журналісти не знали, що усі слова нанівець руйнуються перед людиною зі зброєю. Їх узяли на першому лнрівському блок-пості.
«Все було домовлено. Штаб АТО узгодив маршрут. Ми їхали через Лутугіне. Навіть мали позивний з тієї сторони, та номер телефону на випадок чого. Але на першому блокпості ЛНР у нас відібрали усі засоби зв'язку. Названий позивний та наш номер машини їм ні про що не говорив. Для них ми — товар, і тому, як тільки ми потрапили на блок-пост, у них відразу «загорілися» очі», - згадує Роман.
Усі закони, правила, норми діють на землі, де немає війни. Там, на окупованій території, все інакше. Розпорядження керівників на рівні рядових не завжди виконуються. Роман розповів нам про те, що незважаючи на наказ комбата батальйону, де він утримувався, не бити місцевих затриманих, все одно це відбувалося:
«Намагався поводитися спокійно, не говорити того, що може викликати роздратування, негативну реакцію. Вони звинуватили нас у тому, що ми приїхали збирати інформацію для української армії. Проводили допити. Для цього є спеціально навчені «особісти», росіяни. Моїх колег зі 112 каналу навіть возили до Ростова. Їх цікавила інформація щодо розташування українських блок-постів, військової техніки тощо. Але коли зрозуміли, що ми не володіємо такою інформацією і тим часом лінія фронту відсунулась далеко за Лутугіне, їх інтерес до нас, як до джерела інформації, пропав. Хоча мене все одно називали військовополоненим».
Журналісти — вороги
Інтуіція, завдяки якій деякі журналісти сухими виходили з води, вже не спрацює. Роман вважає, що ситуація за півроку кардинально змінилася, там вже інші люди, аніж були влітку: на території так званої ЛНР працює розвідка, система вербовки, функціонують тренувально-навчальні бази. Йде постійне навчання та підвищення кваліфікації збройних формувань. Журналістам тепер там особливо небезпечно!
«У них є певний алгоритм, згідно з яким вони діють. Навіть якщо є невелика підозра, вони затримають людину! Для перестраховки. І потім, коли вона потрапить «на підвал», будуть довго з'ясовувати обставини. На тому боці українських журналістів сприймають як ворогів. І вони мають підстави, оскільки українська журналістика так чи інакше налаштовує людей проти сепаратизму. Люди, котрі взяли там зброю, ідейні, хоч і за гроші служать. Вони розуміють, що «укропські» журналісти, як вони нас називають, працюють проти них. Якщо Ви є журналістом з України, будь-якого видання, ви є представником ворога.
Взагалі, підставою для затримання може бути не місцева реєстрація в паспорті, автомобіль, котрий комусь виявився потрібним, підозра у співпраці з українською армією чи в диверсійній діяльності.
У полоні журналістам краще позбутися професійної звички — ставити питання та з'ясовувати! Аби дізнатися щось, достатньо лише слухати. І не виявляти зовні, що вам це цікаво». - розповідає Роман.
Найпоширеніший жарт - «розстріляємо». До нього за деякий час затримані звикають і не сприймають загрозливо. «Взагалі вони з ненавистю ставляться до України, як до державного утворення. Бажають, щоб вона чимскоріш розвалилася. Але у приватному спілкуванні більшість досить адекватні та ставилися до мене по-людськи. Хоча були і такі, що з ненавистю спілкувалися. Таких менше. Треба розуміти, що якщо полоненого поб'ють, навіть уб'ють, «ополченцям» за це нічого не буде!»
Тих, хто потрапив «на підвал», примушували працювати. Годували тим, що й самі їли. Видали одяг полоненим, коли стало холодно.
Їхав по гучний матеріал
Роман зізнається, що їхав до окупованої території, аби зробити унікальний матеріал з «того» боку. Туди лише одиниці потрапляли. Зіграли професійні амбіції і в Романа.
«Жоден матеріал не вартий того, аби потрапити в полон, - говорить Роман. - Жодна сенсація не варта життя та здоров’я людини. Я їхав туди, бо хотів відзняти матеріал, який би був однозначно популярний. Але це невиправданий ризик. Українському журналісту однозначно небезпечно туди їхати! Через те, що недостатньо інформації про те, що там відбувається насправді, деякі журналісти не розуміють, наскільки там небезпечно. Зі мною так само сталося. Тим паче, я до того пережив багато подій. Був на Майдані у Києві, потім напередодні референдуму у Криму знімав. Тоді мені щастило, бо нічого злого зі мною не сталося. Думав, тут вийде так само. Зараз я чітко розумію, що ми практично не могли не потрапити у полон, узявши участь у такій поїздці.
Досить важким моментом у полоні була невизначеність. Коли і що буде далі і чи буде визволення врешті? Хоча я чітко розумів, що за мене вболівають досить багато людей, рідні, друзі, колеги. Я розумів, що вони роблять усе, щоб мене «витягнути». Якби не активні дії з української сторони, я б точно залишився там невідомо на скільки і в яких умовах».
За декілька днів до Нового року Романа Черемського звільнили з полону. Тепер він у Харкові і збирається продовжувати громадську та журналістську діяльність.
«На волі стільки можливостей! Тут працюєш — і тобі за це сплачують!» - жартує Роман.
P.S. Під час нашої зустрічі Роман був у чудовому настрої, спокійний, врівноважений. Ніяково, але ж питаю: як не зламався? Романові допомагала молитва.
