Турки, шлунок, що розмовляє, «братні» мєнти, або чого замало на вітчизняному ТБ
Звісно, сам він себе Рабом не називає. Гордо йменується Валіде ібн Балуєв-Персен. Таке чудернацьке «ім’я» він склав зі всього того улюбленого, що дивиться по телевізору.
Але насправді він — Телевізійний Раб. На щастя, ще може говорити, я навіть дещо записав з нервового бурмотіння цієї істоти, яка колись була людиною.
«Якщо хочеш добре «как», не забудь про свій друшляк… Свято наближається, наближається. Я дурак, бросай оружиє! Блін, у мене справжня проблема… ніяк не можу запам’ятати те, що я подивився по телевізору. Ще якийсь місяць пам’ятав усіх героїв серіалів «Бандітская Тюмень-13», «У чому вина мого заде?», «Храбриє десантники і нехрабриє чєчєни»… Якщо хочеш свій друшляк, не забудь про добре «как»… «Как» у друшляк… От… Навіть слова з реклами плутаю.
Деградую? Втрачаю пам’ять? Не може бути цього, але я вже замовив собі новий «Мізковправин». У рекламі говорилось, що він збереже мою пам’ять на сотні років. Мене не буде, а от «Мізковправін» — існуватиме. Як і реклама…
А все через ось що: реклами треба показувати більше. Більше російських серіалів. Турецьких також замало. Більше шоу про те, як прибити поличку, засолити полуничку, пережити зраду, стати зіркою за два з половиною дні. Цього всього на нашому вітчизняному ТБ — замало, тому в житті все так погано. Добре, що я в клітці.
Нова горілка «Синюшка» окриляє! О, згадав єдину цитату про рекламу за цілий день правильно. Фух … А, взагалі, реклами треба більше. Чому вона перериває нікому непотрібні фільми всього на п’ятнадцять хвилин чотири рази? Треба більше, замало. Узагалі реклама цікавіша, ніж кіно. Де ще б я дізнався про нову присипку для немовлят, жуйку, від подиху якої заморожується ліфт, прокладки, що думають за нас? Тільки в рекламі.
Інколи, щоправда, стає страшно. Якщо в рекламі все реальне (а саме так стверджують там, жодних підробок, стовідсоткова бавовна і перевіреність у таємній підземній лабораторії Анни Сураль), то мені не хочеться виходити зі своєї клітки.
Згідно з рекламою, той, хто помиє голову новий шампунем «Голова і Волосся», опиниться під водоспадом і стане молодою, сексапільною жінкою, голою по пояс. Люди, що спробують нове печиво «Смачнюшки», почують на кухні голос Джамали і почнуть танцювати.
Страшнувато чути голоси … Але я змирився, знаю, що в реальному світі по пляжу ходять нігті, які ще й розмовляють, я знаю, що животи можуть говорити «дякую», я знаю, що якщо не куплю новий феромонний дезодорант «Супермен», жінки в мене ніколи не буде, а без порошку з інноваційними гранулами взагалі кабздець.
Але для чого мені жінка? У мене є телевізор, де окрім реклами йдуть різноманітні шоу та серіали. Шоу мені подобаються, бо вони часто (на жаль, недостатньо часто) перериваються рекламою, також дуже подобається, коли ведучий тримає тривалу паузу перед оголошенням результатів. Просто супер.
Ви бачили рекламу, в якій показують голі дитячі зади? Так цікаво дивитися це кілька разів на годину. Та зараз не про це… Так от, шоу мені не дуже, оскільки вони занадто інтелігентні, високоморальні, і присутні (особливо ведучі) говорять українською мовою. Усі учасники, наприклад, «Кухні на виживання» недостатньо багато матюкаються і чубляться, а «Співай і виживай» — перегризли замало горлянок. До речі, всі переможці співочих шоу стали зірками? Просто так запитав. Не знаю, як щодо зірок, але учасниками таких шоу хочуть стати чимало дітей, і для цього вони вже вимкнули співчуття і приготувались йти по головам заради омріяної перемоги. На жаль, по телевізору про це не говорять.
Проте серіали — головна тема мого життя. Люблю турецькі і російські. Перші подобаються, бо там костюми і красиві турчанки (якби я був жінкою, то дивився б заради турків, усіх тих пашів і гіреїв). Я не слухаю, що вони несуть, лише переживаю. Є такий канал, як «Бігуді», так там сітка мовлення складається з кількох турецьких серіалів і ще чогось. Цікаво страшенно. Дивишся і думаєш: «Ах, яка глибока турецька любов!». Така любов може бути лише в Туреччині, для неї необхідні кілька турків, щоб один з них був достобіса заможним, мав авто і кілька квартир. Без усього цього про жодну любов не може і йтися.
А ще хтось має навернутись зі сходів і втратити пам’ять. Здається, хтось це вже зробив. Ну і що що такий сюжетний поворот у кожному другому серіалі? Нічого ви не розумієте у високому мистецтві.
На жаль, турецькі серіали занадто короткі. По «1+1» йде один такий, щось про пташку, він почався місяць-два тому і не думає закінчуватись. Я боюсь, що закінчиться. Невже буде всього двісті серій глибоких зітхань і одноманітних, але чаруючих бродінь з кутка в куток? Боюсь і переживаю, плачу і гризу клітку.
Які канали люблю? Ну от «Інтер» подобається. Там високоінтелектуальні серіали, реклама, передачі про ремонт. На Новий Рік його дивився. Що говорите? Там показували ворогів України? Знаєте, не хочу змішувати високе мистецтво «Інтера» та телебачення загалом і якусь політику. Я — поза політикою, я — за мир. Що-що? За цю «політику» гинуть люди? Насрать, чесно. Головне, щоб серіали були.
З турецьких серіалів перемикаю на російські. Чув, що їх хочуть заборонити. Уявіть собі, їх ніхто не забороняв. Такі канали, як «2+2», Інтер, НТН цілий день гонять страшенно цікаві фільми то про російських військових, то про російських ментів. Українське треба знімати? Серіали про українських ментів, військових? А що таке Україна? Її немає в телевізорі».
На цьому Раб замовк, бо почався повтор шестигодинного співочого шоу. На сцені невгаразд тягнув відому пісню огрядний чоловік, зал надривав животи зі сміху, тицяв на «співака» пальцем і плескав у долоні — заохочував. Раб у клітці теж сміявся і аплодував. Він і той, що на сцені, — як дві каплі води. Та і клітки ті самі.
