Трохи стратегії у День Соборності

Отже, що б я зробив УЧОРА. В принципі, дещо з цього не пізно зробити і зараз.

• Мінімізував би економічні зв'язки між мною і агресором, у разі необхідності укладаючи навіть менш вигідні договори, але такі, які дають гарантовані поставки в країну стратегічних товарів у будь-якому випадку.
• Провів би інвентаризацію всіх видів озброєнь, які є в Україні. За підсумками визначив би, які ремонтні потужності необхідні і які можна задіяти прямо зараз. Наприклад, у Києві є танкоремонтний завод, так званий "Сьомий бронетанковий". Такі самі є в Житомирі, Львові та Миколаєві. Належне задіяння їх потужностей унеможливить випадки передачі несправної техніки у війська.
• Здійснив би ревізію всіх підприємств оборонного чи потенційно оборонного профілю в Україні. В них не повинно бути російської долі ані долі бізнесменів, афільованих із російським бізнес-простором. У разі необхідності підприємства треба викуповувати або конфісковувати.
• Запровадив би податкові пільги для підприємств, які виробляють чи імпортують військові технології, як максимум - узагалі цілком би звільнив їх від податків, але запровадив би жорсткий, суворий контроль. Банки, які інвестують у ці виробництва, фінансові пільги - цим убиваються два зайці одразу: і економіка оздоровлюється, і в банку з'являються живі гроші не завдяки рефінансуванню.
• Дав би зелене світло на прямі поставки військової продукції та продукції подвійного значення в Україну. Буквально - у нас повинні вирости філії всіх військових корпорацій світу. Пріоритет необхідно надати заводам, які виробляють боєприпаси. Базою можуть стати цигаркові фабрики радянського зразка: більшість із них - колишні патронні заводи. У разі необхідності конфіскував би і передав би в концесію військовим корпораціям США та Ізраїлю.
• Перевів би держзакупівлі за лінією МО на низовий рівень. Реманент і обладнання й так закуповують волонтери, я б це просто інституціоналізував і скасував би всі тендери МО. Необхідна якомога більш розгалужена мережа волонтерського руху, яка б спиралася не на окремих людей, хай і фантастично креативних і працьовитих, а на організаційну структуру. До речі, партія "Батьківщина" до цього уже додумалась - надала свої офіси під потреби волонтерів. Цікаво, чому не додумались "козирні" волонтери штибу Бірюкова, адже виконавча влада має на балансі куди більше безгоспних приміщень.
• Уклав би контракти з військовими корпораціями щодо тренування диверсійно-розвідувальних груп. Майданчики для таборів в Україні є: як мінімум два є під Дніпропетровськом і кілька - на Західній Україні.
• Провів би кілька диверсійних операцій із зриву так званих "гумконвоїв", при цьому звалив би все на "неконтрольованих кізяко-котряків". Якщо є інформаційний ресурс - "створив би" місцевий рух опору. Взагалі, основою нашого спротиву повинна стати саме диверсійна війна. Тільки так можна перемогти супротивника, який переважає чисельно і контролює опорні пункти.
• Дозволив би відкривати вогонь на знищення з усіх видів зброї у відповідь у випадку атаки. Нам і так посилено створюють імідж "фошистів", незалежно від того, даємо ми привід чи не даємо.

А це треба робити СЬОГОДНІ.

• Необхідно визнати війну війною. Безальтернативно. Будь-які відмазки - мовляв, Путін нападе, якщо ми дамо йому привід, - уже не мають значення. Путін уже напав і веде наступ по всіх фронтах. Ми нічого не втрачаємо, навпаки, здобуваємо можливість легального адміністративного контролю за економікою. МВФ уже заявив про підтримку навіть у випадку введення воєнного стану.
• Необхідно усвідомити: визнання, що у нас війна, а не АТО, не означає необхідності миттєвого наступу на Москву. Дискурс «або не піддаємось на провокації, або мусимо йти в атаку на танки» нав'язується штучно тими, хто про війну знає тільки з кіно. Насправді методів ведення війни існує дуже багато, і наступальна війна - тільки один із них. В наших умовах доцільно застосовувати три можливі тактики: а) «глуха оборона»; б) позиційна війна; в) диверсійна війна.
• У випадку варіанту «глухої оборони» необхідно: а) налагодження логістики прямих поставок на блокпости засобів укріплення позицій. Блокпости мають бути укріплені не мішками з піском, а бетоном і перетворитись на ДАП у мініатюрі. Така штука називається ДВТ - довгочасова вогнева точка; б) налагодження системи польових шпиталів таким чином, щоб з будь-якого блокпоста можна було доставити поранених при будь-яких умовах. У разі необхідності організувати так звані «вогняні коридори» або повітряні дороги за допомогою громадянської авіації; в) організувати негайне виробництво боєприпасів, а поки воно не організоване, укласти контракти на його поставку; г) кожен блокпост має бути пристріляний як точка удару артилерії - щоб у випадку заходу на нього ворога можна було накрити його нищівним вогнем.
• У випадку варіанту позиційної війни: а) основна ударна сила в цьому варіанті - артилерія. Вона повинна бути максимально розосереджена по території і розміщена таким чином, щоб кожна позиція фронту могла бути накрита вогнем в будь-який момент; б) відкривати вогонь необхідно в момент виявлення переміщень сили ворога. Тільки з'явились координати - тут же повинні почати працювати "боги війни"; в) блокпости в цьому варіанті мають піти під землю як інженерні споруди і мають оснащені як мінімум стаціонарними кулеметами та мінометами.
• У випадку диверсійної війни: а) основна ударна сила - диверсійні загони, які діють методом швидких вилазок у тил ворога. Основна мета - шляхи підвезення боєприпасів, склади, постачання електрики, води, тощо; б) організація викрадення офіцерів та посадових осіб з окупаційної адміністрації. Ні в якому разі не передавати їх в «обмінний фонд» до дачі всіх свідчень; в) знищення всіх промислових потужностей, які мають подвійне призначення.
• Будь-якою ціною необхідно добитись проведення донорської конференції з надання Україні фінансової допомоги. Незалежно від того, який вид війни буде обрано... втім, незалежно навіть від того, чи визнаємо ми війну війною, а чи залишимось у підвішеному стані. Україна може вижити і вистояти тільки за умови прямих і масованих вливань із Заходу. МЗС має працювати на це в поті чола, а не думати про збереження зв'язків із СНД.
• Паралельно укладати прямі контракти із: а) західними банками. Вони можуть привести в Україну низьковідсоткове кредитування бізнесу; б) військовими корпораціями. Вони можуть привезти в Україну необхідні потужності для виробництва зброї; в) постачальниками стратегічної сировини. Всім їм мають бути забезпечені тепличні умови і, що важливо, - відкрита біржа для змагань. Будь-які «безальтернативні контракти» неприпустимі.
• Паралельно конфіскувати всю власність російського бізнесу в Україні. Особливо стратегічну - я маю на увазі, наприклад, Бабакова, який досі контролює чільний шмат української енергетики. жодних ніяких причин зберігати для них режим сприяння: Росія відкрито напала, відповідно, вона має за це заплатити.
• Перестати змагатись із Росією в інформаційних вкидах та брехні. В цій галузі ми їм не конкуренти. Необхідно докорінно змінити інформаційну політику і базувати її жорстко на фактах. Тільки фактаж, тільки правда здатні перемогти пропаганду. Також треба перестати повторювати маячню про «другу армію світу», проти якої ми не можемо воювати. Це деморалізує військо і сприяє відмовам від мобілізації. Необхідно орієнтувати інформполітику на підвищення іміджу української армії. Для українців наша армія повинна стати номером першим, а не двадцять першим, інакше перемоги нам не бачити.
• Нарешті визнати просту річ. Нам не потрібен «мир будь-якою ціною», оскільки вже ясно - ця ціна полягає в знищенні України як держави. Нам потрібна перемога. Одна на всіх.

І наостанок. Уроки Донецького Аеропорту.

• Завдяки кіборгам у нас є Легенда з великої літери. Неважливо, яка мета ставилась перед ними початково, - де-факто вони загинули за саме право України існувати і чинити опір загарбникам.
• Після 242 днів героїчної оборони всі казки про «другу армію світу» можна викинути на смітник. Суперпотужна (як нам розказують) армія більш ніж півроку не могла взяти чортів аеропорт, побудований турками за відкати, - і так і не змогла. І це - друга армія, здатна за два дні взяти Варшаву?
• Генералітет необхідно гнати за профнепридатність. Армію повинні очолити люди, які вміють планувати і робити бойові операції. Такі, яким був уже призабутий нині Марк Паславський. Їх повно серед ветеранів Іраку, Афганістану та інших гарячих точок, через які пройшли українські солдати. Їх повно і серед емігрантів. Не вистачає - запросіть варягів, як запросили варягів в уряд.
• Необхідний єдиний центр ухвалення рішень. Називається Ставка. І ніяких командувачів, які прибувають на фронт, щоб очолити і з шаблею вперед на окопи. Генерал має планувати операцію і нести відповідальність за її провал. Головою. Буквально.
• Необхідний постійний контакт із НАТО не на рівні «проведімо ще одну пре суху», а на рівні воєнспеців, які мають право указувати нашим товстопузам і скасовувати операцію, якщо вона наперед провальна.

Наче все. Сподіваюсь, я не видав військових таємниць випадково. Чесно, я це все написав за годину, читаючи вікіпедію та Лідделла Гарта.