Світлана МИРВОДА: «Комплекс страуса» – не для справжнього артиста, художника, музиканта»
Такою мені запам'яталася Світлана Мирвода в той день, коли я її побачила – і почула – вперше. А було це у квітні 2011 року у Львові, на Міжнародному фестивалі українського романсу імені Квітки Цісик: програма для молодих конкурсантів передбачала зокрема й безкоштовний майстер-клас від уже визнаної майстрині романсу.
Збігло кілька років, і ось нещодавно я знов почула ім'я пані Світлани від моєї київської подруги, поетки Олени О'Лір: вони разом із Світланою Мирводою брали участь у мистецькій ініціативі «Зброя культури», покликаній полегшити емоційний стан потерпілих під час Революції Гідності й АТО, а також осиротілих родичів.
Це стало для мене імпульсом розшукати пані Світлану і попросити її про інтерв'ю, на яке вона ласкаво погодилася.
Принагідно з радістю повідомляю, що 2 березня о 18 годині в київському Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57) відбудеться творчий вечір Світлани Мирводи «Я не помітила тих днів…» за участю інших відомих співаків, виконавців романсу.
– Пані Світлано, на початку Вашого творчого шляху Ви вибрали бандуру. Що вплинуло на цей вибір? Кому Ви завдячуєте цим? Взагалі – як формувалася Ваша творча особистість?
– Про професію артистки я мріяла з дитинства, але не уявляла, який саме напрям обрати, хоч і гарненько співала.
Усе вирішив випадок: до сільської школи прийшла вчителька із музичної школи, розташованої у місті Ковелі. Я записалась була на фортепіано: мене вабив цей інструмент, я бачила його в однієї жінки, що мешкала по сусідству.
Вже під час підготовки до вступу викладач класу бандури Надія Григорівна Маслечко зіграла мені на цьому інструменті – і зачарувала на все життя.
Після цього я сама вступила до міської музичної школи і закінчила її з відзнакою.
Далі було Луцьке музичне училище і Львівська державна консерваторія. Вдячна зокрема викладачці Тетяні Петрівні Ткач (Луцьк) і професору Василеві Явтуховичу Герасименку (Львів).
Спочатку у творчості робила більший акцент на інструментальному виконанні. Але згодом прийшла до того, про що мріяла все життя: співати. Отже, мрія дитинства збулась – я стала артисткою.
– У Вашому репертуарі – і народні пісні, і романси на тексти сучасних українських поетів. Як Ви добираєте твори для виконання? Чи є серед них якісь особливі для Вас – ті, які Ви любите найдужче, або ті, які мають для Вас певне символічне значення? Чи є пісня, без якої не обходиться жоден Ваш концерт?
– Люблю співати справжнє – це і народна пісня, і старовинний романс, і пісні сучасних авторів, які для мене пишуть. Головне, щоб була гарна поезія і приємна мелодія.
Є кілька романсів, що для мене як візитівки: «Грона акацій», «О, соловію».
Нині актуальні пісні про події в країні: «Небесна музика – Небесній Сотні», «Пісня водія АТО», «Мій син» тощо.
А загалом репертуар маю вже величезний, чого не могла сказати на початку сольної діяльності. Зазвичай сучасні автори стають мені хорошими друзями.
– Пані Світлано, якщо можна – кілька слів про маленький камерний ансамбль, із яким Ви не раз виступали.
– Кілька років я працювала у квартеті «Благовість-2000»: бандура, скрипка, альт, віолончель. Із цим колективом ми мали цікавий інструментальний репертуар, з яким виступали на презентаціях, виставках. З концертами виїжджали й до інших міст. Нині квартет припинив своє існування: як то кажуть, життєвий цикл завершився.
– Скільки мені відомо, Ви залучили до музики й Вашого сина Тимофія?
– З Тимофієм я почала виступати, коли йому було сім років. З віком він осилював дедалі складніші партії на скрипці, флейті, сопілці, окарині і гармонійно доповнював мої виступи. Був чудовий родинний дует.
Тепер Тимофій виріс і обрав собі іншу професію.
– Скільки альбомів Ви випустили? Я маю Ваш диск «Любові мить…».
– «Любові мить…» – це перший альбом. Далі були «Україно моя», «Любові голоси», «Струни серця». Маю вже достатньо записів для наступного, але… чекаю допомоги меценатів чи спонсорів, щоб народився новий музичний альбом.
– Відтоді, як розпочалася війна, Ви не раз виступали на підтримку наших солдатів. Що дав Вам цей досвід? Із якими почуттями Ви вертаєтеся з таких виступів?
– Неодноразово виступала у шпиталі прикордонників та в Київському центральному шпиталі. Тиждень була в АТО – давали концерти для вояків біля Старобільська, Дебальцевого, Краматорська, Артемівська, в Маріупольському аеропорту. Були й імпровізовані концерти на блокпостах. Також співала на Яворівському полігоні і в навчальному центрі «Десна», що на Чернігівщині...
Після таких виступів маю приплив енергії, хочеться ще щось робити для перемоги. Звісно, дуже турбуюсь за кожного, кого бачила, з ким спілкувалась. А вони, наші хлопці, – просто чудові, дуже милі, а головне – справжні патріоти!
– Пані Світлано, розкажіть трохи про ініціативу «Зброя культури», до якої Ви причетні.
– «Зброя культури» – це організація заходів для підтримки військовиків та сімей постраждалих. Режисером-ініціатором таких заходів є заслужений діяч мистецтв України Сергій Архипчук. Для зустрічей він добирає цікавих людей: артистів, журналістів, істориків, поетів, філософів, акторів тощо. Адже люди потребують живого спілкування і охоче відгукуються і на спів, танці, цікаву інформацію.
– На початок березня у Вас заплановано концерт у столиці. Де він відбудеться, хто ще, крім Вас, братиме в ньому участь?
– Творчий вечір «Я не помітила тих днів…» відбудеться 2 березня о 18 годині в київському Будинку вчителя (вул. Володимирська, 57). Я гратиму на бандурі, гітарі, співатиму естрадні пісні.
Там можна буде почути і відомі твори – серед них «Гуцулка Ксеня», улюблена для багатьох «Пісня про матір» на слова Бориса Олійника, – і нові пісні, породжені українськими реаліями останніх часів: «Пісня водія АТО», «Небесна музика – Небесній сотні».
До участі я запросила відомих музикантів, народних артистів України Мар'яна Гаденка, Олега Дзюбу, Олександра Василенка. Можна буде почути гурт «Шпилясті кобзарі», дует «Росичі», лідера гурту «Тартак» Олександра Положинського, лауреатів всеукраїнських конкурсів та фестивалів Маркіяна Свято й Анатолія Лаврінчука.
Вестимуть концерт актори Анна Полтавець і Віктор Тарарака.
– Чого б Ви могли побажати українським музикантам і всій Україні в нинішній драматичний час?
– Митцям у ці дні нелегко, як і всім іншим. Але на них лежить і відповідальність, адже митець не може бути байдужим до подій у країні. «Комплекс страуса» – не для справжнього артиста, художника, музиканта. Адже ми покликані допомагати людям, надто в цей непростий час; підтримувати і дарувати віру, надію, любов.
Довідка: Світлана Мирвода (нар. 1960 р. на Волині) – українська бандуристка, співачка. Артистка оркестру народної та популярної музики Національної радіокомпанії України Заслужена артистка України (2006).
