Із запуском суспільного мовлення, ми отримаємо продукт, цілком вироблений в Україні
Українці чекають на реформи суспільного мовлення вже багато років. Уперше про зміни в цій сфері по-справжньому заговорили у 1997 році, коли парламентарі ухвалили Закон «Про систему Суспільного телебачення та радіомовлення України». Але тоді через нестачу політичної волі та фінансів більшість ініціатив так і не було виконано.
Революція Гідності знов спонукала до змін в цьому питанні. Як розповів член правління Харківської обласної організації НСЖУ Юрій Чумак, «всі ці роки владники займалися балачками, міцно тримаючи в своїх руках державне та слухняне телерадіомовлення з розгалуженою мережею по всій Україні. І тільки в квітні 2014 р. «народився» Закон України «Про Суспільне телебачення і радіомовлення України», яким визначено, що на базі Національної телекомпанії України утворюється юридична особа публічного права «Національна суспільна телерадіокомпанія України» (НСТУ)».
Нарешті, кажуть експерти, сьогодні склалися найбільш сприятливі умови для суспільного мовлення. «Ухвалений більш детальний закон, на базі якого можна успішно реалізувати ідею суспільного – громадського мовлення. Тепер з’явилася політична воля, якої не було раніше, коли представники влади в ручному режимі прагнули керувати державним мовленням, ігноруючи тим самим необхідність побудови суспільного мовлення в країні»,- впевнений юрист адвокатської компанії «Лихачов і партнери» Роман Лихачов.
У чому ж полягає основна ідея суспільного мовлення, та яким воно має бути?
«Основна ідея суспільного мовлення полягає в тому, щоб не залежати ані від економіки, ані від політики. Подача новин - незалежна і об'єктивна. Головний меседж суспільного мовлення – відстоювати свободу та говорити лише правду», - знає журналістка одного з центральних телеканалів Діана Штепа.
Такої ж точки зору дотримуються і юристи. Вони кажуть, основні риси суспільного або громадського мовлення започатковані Європейською Мовною спілкою (European Broadcasting Union - ЄМС). Як стверджує юрист адвокатської компанії «Лихачов і партнери» Роман Лихачов, «саме ця спілка і визначила основні принципи існування суспільного мовлення. Вони наступні: програмна політика та фінансова діяльність будь-якого суспільного мовлення не повинна залежати ані від державних владників всіх рівнів, ані від релігійних, економічних, політичних та інших груп; суспільне мовлення має задовольняти потреби та смаки усіх верств населення».
Не менш важливий момент у суспільному мовленні – це відмінність його від комерційних засобів масової інформації. Від приватних або комерційних ЗМІ суспільне мовлення мусить відрізнятися тим, що фінансувати його повинні не бізнесмени, олігархи та політичні сили, а громадськість.
«Кошти виділятимуть з бюджету, але контролювати роботу буде лише громадськість. Головним критиком суспільного мовлення повинен бути тільки глядач. Такому мовнику він довірятиме. В комерційних же ЗМІ на редакційну політику впливає їх власник», - впевнена журналістка одного з центральних телеканалів Діана Штепа.
«Якась частина там має бути державного фінансування, а з іншого боку, насамперед треба визначитися, який буде кошторис. І мені видається, що, оскільки це суспільний канал, то кожен українець мусить мати на нього вплив, хоч по десять гривень, але ми повинні дати. І за ці десять гривень ми маємо отримувати те, що нас цікавить, що нас бентежить. Причетність до фінансування має бути всіх громадян», - розповідає кандидат історичних наук, голова історичної секції Харківського історико-філологічного товариства Владислав Яценко.
Одним з джерел фінансування громадського телебачення може бути надходження з абонентської плати. «У спеціальному Протоколі про суспільне мовлення до Амстердамського договору 1997 року можливість фінансування суспільного мовлення за рахунок коштів від абонентської плати було визнано «важливим елементом захисту плюралізму» і дозволено, крім випадків, коли таке фінансування може вплинути на кон’юнктуру ринку і конкуренцію», - розказує юрист адвокатської компанії «Лихачов і партнери» Роман Лихачов.
Виходячи з того, що в суспільному телебаченні основний «спонсор» – це громадськість, тому і реклами в ньому має бути набагато менше або зовсім не бути, впевнені експерти.
Особливий контент – ще одна з головних рис громадського мовлення. Цей контент повинен носити інформаційний, аналітичний, освітній або науковий характер. Повинні з’явитися відповідні наукові, освітні, аналітичні та новинарні програми. І всі вони мають бути виготовлені в Україні та працювати на користь української держави. «Я дуже сподіваюся, що із запуском суспільного мовлення, ми отримаємо продукт, цілком вироблений в Україні»,- впевнений кандидат історичних наук, голова історичної секції Харківського історико-філологічного товариства Владислав Яценко.
А ще суспільне мовлення має впливати на виховання покоління. «Відмінності від комерційних каналів, комерційного телебачення мусять полягати в тому, що нове телебачення має презентувати зваженішу позицію у важливих для українського суспільства питаннях. Суспільне телебачення або мовлення має сприяти зростанню національно свідомого покоління. В Україні є чимало, на жаль, українців, які не є українцями політичними», - вважає кандидат історичних наук, голова історичної секції Харківського історико-філологічного товариства Владислав Яценко.
Наскільки потрібно державному телебаченню (ОДТРК) переходити у формат суспільного мовлення, і чи готові працівники державних медіа до змін?
«Зміни потрібні в будь-якому разі. Звичайно, це буде не просто, бо працівники державних телекомпаній не захочуть залишати свої місця і боротимуться за пенсії, а влада продовжуватиме втручатися в суспільне телебачення», - каже журналістка одного з центральних українських телеканалів Діана Штепа.
Про те, що співробітники державного телебачення не готові до реформ і просто бояться звільнення, впевнені і юристи. Вони стверджують, зараз в Україні склалися такі економічні чинники, згідно з якими держава просто не в змозі утримувати більше десяти тисяч працівників мережі державного мовлення.
Які на сьогодні існують моделі суспільного мовлення в світі?
Говорячи про розвиток суспільного мовлення в європейських країнах, кажуть фахівці, прикладом в цьому плані може бути Німеччина, в якій, завдяки її федеральному устрою та сильному конституційному принципу невтручання держави в мовлення, журналісти мають незалежність від прямого політичного втручання.
У цій державі є два типи мовлення: приватне та суспільно-правове. Комерційні канали в цій країні належать медіахолдінгам та медіамагнатам, а от громадсько-політичним мовленням опікуються суспільно-правові мовники, їх два - ARD (Arbeitsgemeinschaft der öffentlich-rechtlichen Rundfunkanstalten der Bundesrepublik Deutschland) та ZDF (Zweites Deutsches Fernsehen).
Цікавим взірцем є суспільне мовлення таких країн світу, як Японія, Норвегія, Швеція, Данія, Великобританія. В цих державах воно повністю фінансується суспільством: мова йде про ліцензійні збори або абонентську плату, яку люди здійснюють від того моменту, як придбали телеприймач.
Як розповів юрист адвокатської компанії «Лихачов і партнери» Роман Лихачов, «фінансуються ці мовники таким чином. Схема проста: 86% - це плата абонентська (телеподаток), плюс спонсорство, реклама та продаж програм. Німеччина два роки тому змінила фінансування за принципом «за один телевізор - один платіж» на загальний телеподаток, який повинна сплачувати кожна сім’я незалежно від того, чи є в неї телевізор чи нема. Це мотивувалося тим, що зараз теле- та радіопередачі можна сприймати й за допомогою Інтернету. Податок складає 18 євро на місяць».
Отже, для того щоб створити справжнє суспільне мовлення, треба подбати про те, щоб воно було захищеним від політичного та будь-якого іншого втручання. Якщо про це не попіклуватися відразу, каже член правління Харківської обласної організації НСЖУ Юрій Чумак, то буде так, як сталося, наприклад, в Грузії. «Суспільне мовлення там створили, але цей підхід не був дотриманий, оскільки уряд мав велике бажання впливати на мовника. І це, за словами грузинських журналістів, знизило якість суспільного телерадіо. Минулого року в цій країні створили новий орган – Раду попечителів Громадського мовлення, він повинен вирішити, як вийти з цієї ситуації, та забезпечити гарантію незалежності журналістів від втручання влади».
На сьогодні, каже Юрій Чумак, є побоювання того «що реформування Суспільного телебачення і радіомовлення України може перетворитися на декоративну зміну вивіски «НТКУ» на «НСТУ» за збереження контролю уряду над усією новою структурою. І тільки активна громадянська позиція журналістської спільноти та всього громадянського суспільства можуть убезпечити нас від розвитку такого сценарію».
А ще, кажуть експерти, майбуття розвитку суспільного мовлення в будь-якій країні залежить переважно від рівня мудрості та рівня освіти самих людей. Якщо громадяни, які представляють суспільство, недозрілі в цьому плані, то які б закони парламентарі не ухвалювали, є велика ймовірність того, що ці документи так і залишаться тільки на папері, а суспільне мовлення і далі продовжуватиме залежати від впливу якогось олігарха або політика.
