Перспективи частин Донецької та Луганської областей, окупованих терористами: повне розв’язання ситуації чи стан «замороженого конфлікту»?
«Донбас був і є українським, а економіка Росії пролетить в трубу», - таке бачення ситуації ще наприкінці минулого року висловив колишній президент Грузії Михайло Саакашвілі в ефірі однієї з програм «Шустер LIVE». Колишній очільник східної країни зауважив, що «при всіх газових та нафтових можливостях, у Путіна все дуже складно, ніж в Україні. За словами Саакашвілі, Росія сама повинна буде ретируватися з цих регіонів, а всі ці повстанці – це справжнісінькі розбійники, бандити. Для них нема жодної різниці кого грабувати – Таганрог, Донбас чи Москву, коли там будуть лихі часи. Кінець його прийде вже дуже скоро, наступними місяцями».
А ось думки політологів щодо подальшого майбуття Донбасу різняться. Наприклад, доцент кафедри політології філософського факультету ХНУ імені В.Н. Каразіна Юлія Біденко впевнена: «Скоріш за все, повного розв’язання проблеми на Донбасі (так, як воно бачиться хоча б однією зі сторін конфлікту) не відбудеться, і ми зіткнемося з ситуацією «замороженого конфлікту». Теза про непорушність Мінських домовленостей уже не пройшла випробування часом, а в реалістичність Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» не вірять навіть ті депутати, які проголосували за нього». За словами Юлії Біденко, вірогідним може бути такий розвиток подій, як існування цих територій як «сірої» зони, як в політичному, так і правовому плані, тобто атмосфера в цих регіонах постійно буде нестабільною, з періодичними спалахами насилля – «і проти регулярних українських частин і між парамілітарними угрупуваннями Донбасу за контроль над тими чи іншими об’єктами або сферами впливу».
Складність усіх прогнозів погіршується ще і непередбачуваністю зовнішньої поведінки сусідньої держави, очевидно, що Російська Федерація має можливість для подальшої стимуляції конфлікту в регіоні і може його використовувати щоразу, коли їй це буде потрібно. «При цьому, незважаючи на очікування річної давнини прихильників Новоросії, Росія брати участь в стабілізації соціально-економічної ситуації не буде», - розповідає Біденко.
Плани з відновлення Донецької та Луганської областей, пояснила пані Юлія, теж невтішні, «зусилля з відновлення Донбасу слід робити Україні – за допомогою доволі примарної підтримки міжнародних інституцій, довіра яких до українського Уряду стрімко спадає у зв’язку з відсутністю реальних реформ. Навіть в довготривалій перспективі навряд чи варто очікувати масштабного відновлення промисловості Донбасу, для цього нема ані ресурсів, ані зовнішньоекономічного запита, мова піде максимум про виконання мінімуму соціальних зобов’язань перед населенням (за умови відновлення контролю над територіями) і реалізації окремих проектів – наприклад, в енергетичній сфері, створення бізнес-інкубаторів або проектів за підтримки середнього бізнесу».
Звісна річ, каже Біденко, що багато залежить в цьому плані від людських можливостей в цих регіонах, від того, наскільки готові тимчасово переміщені фахівці повертатися «відновлювати» свої області і чи впишеться більшість з них в економіку інших міст та областей (Харкова, Києва, Дніпропетровська, Одеси). «Важко припустити, що затягування конфлікту знижує вірогідність повернення кваліфікованих мешканців Донецька на малу батьківщину», - розказала Юлія Біденко.
Як пояснила пані Біденко, «зараз ані в Донецьку, ані в Києві, здається, нема виразних планів врегулювання конфліктів і бази для компромісу. Крім того, погіршує ситуацію те, що нинішні «еліти» «ДНР» та «ЛНР» позбавлені суб’єктності і самостійності, вони не зовсім здатні домовлятися, а українська еліта стикається з такою чисельністю економічних проблем, внутрішніх запитів та зовнішніх очікувань, що не в силах реалізувати на практиці швидкі успішні стратегії виходу з ситуації, що склалася».
У вінницького політолога В’ячеслава Ільченка – інша точка зору з приводу перспектив Донецької та Луганської областей. Він вважає, що «причина тут цілком очевидна: ні Луганська, ні Донецька області не є самодостатніми економічно. Навіть в кращі свої часи вони забезпечували себе, скажімо, харчуванням, усього на 40%, через перекіс економіки в бік видобувної промисловості, яка займала більше 50% продукції регіонів. Таким чином, на даний момент ці дві області можуть виступати лише чиїмсь сировинним придатком, або транзитним пунктом імпорту - однак для того і для іншого необхідна мирна економіка, а її нема, і не буде, поки регіон буде під контролем Російської Федерації - як це показує досвід Придністров'я, Абхазії та Осетії, які досі живуть у військових умовах». За словами пана Ільченка, відновлювати ці області треба розпочинати із зовнішнього керування, адже місцеві люди не в силах робити адекватний вибір. Керівників треба знаходити з вихідців Донеччини, яких багато по всій державі, і які не є носіями корупційно-кримінальної ментальності. А ще відбудову цих двох регіонів повинні суворо моніторити як міжнародні, так і українські сили.
Подібних поглядів щодо майбутнього Донбасу дотримується і член Конгресу Українських Націоналістів Євген Левін. Він також вважає, що процес стабілізації життя в цих регіонах може затягнутися, «усе залежить від того, яка політика буде в Україні, яка політика буде в Росії, як далеко може зайти Путін, наскільки йому потрібні ці області, чи буде він іти далі. Яка реакція буде на це країн Західного світу, Америки. Проблема в тому, що люди, які живуть на цих територіях, не розуміють простих речей: суверенізація може бути лише за національною, а не за територіальною ознакою. Відокремлюватися можуть лише нації, національні групи. Тому неможлива суверенізація Донецької та Луганської областей, оскільки нема такої нації, як донецька та луганська або донбаська, нема суб’єкта суверенізації». А ще, за словами пана Євгена, одна з причин, чому мешканці Донеччини та Луганщини підтримують «ДНР» та «ЛНР», в тому, що вони не знають та й не хочуть знати української мови. З цього всі біди і розпочалися. Тому відновлення цих регіонів, у першу чергу, треба розпочинати з українізації та роботи в цьому питанні на всіх рівнях з населенням.
У тому, що процесс налагодження всіх сфер життя на цих територіях буде довгим протистоянням, впевнені також і представники четвертої гілки влади. Журналістка, регіональна представниця Інституту масової інформації Анна Прокаєва розповідає: «Думаю, що це довге протистояння. Яке вигідно певним силам. Думаю, що стабілізувати життя в цих регіонах слід вже сьогодні. З населення, роззомбування його. Оскільки і досі у вже звільнених містах люди очікують повернення «наших». Діалог потрібен. Професійний, поступовий, послідовний, виважений. Інакшування відбувається і досі. Як з боку проукраїнськи налаштованих, так і навпаки. Стратегія України серед мирного населення - знищення поляризації поглядів. Можливо, практика поствоєнних років тут доречна: люди з ночі до ранку відновлювали країну. Єдина мета та праця об'єднує та надає цінності тому, що створюєш власними руками. Якщо відновлювати Донбас, то з новими технологіями, які зроблять нову промислову зону, конкурентноздатну. Висока культура праці. Інтелектуальний та спортивно-патріотичний розвиток. Історія показує, після великої депресії наступає розквіт».
Отже, резюмуючи різні точки зори спеціалістів, можна зробити висновок, що більшість фахівців вірять в майбутнє Донецької та Луганської областей, але для цього, кажуть, треба провести чимало роботи на всіх рівнях та в усіх сферах життєдіяльності, звісна річ, в кожного експерта є свій погляд щодо планів відновлення цих регіонів, але всі вони єдині в одному, що Україна переможе і все буде добре!
