Ірина Корольова: «Волонтерство – це можливість організувати наше суспільство більш досконало»

Юлія Гуш  |  Четвер, 30 квітня 2015, 22:10
Ірина Корольова, кандидатка філософських наук, регулярно допомагає військовим в зоні АТО. За весь час своєї волонтерської діяльності Ірина Корольова допомагала різним військовим частинам.
Ірина Корольова: «Волонтерство – це можливість організувати наше суспільство більш досконало»

На даний момент вона регулярно відвозить гуманітарну допомогу П’ятому окремому батальйону ДУК та українськім військовим формуванням, розташованим в районі с. Піски донецької області.  Збір коштів, на які волонтерка купує все необхідне, проходить в церкві св. Іона Богослова (УПЦ КП) за адресою: м. Харків, вул. Котлова 105-А.

Пані Ірино, розкажіть, будь ласка, з чого розпочалася ваша волонтерська діяльність? Що вам з того часу найбільш запам’яталося?

Будучи мамою, в міру своїх сил, я завжди оберігаю свою сім'ю. Як підприємиць, я знаю, якщо хочеш, щоб справа була зроблена добре, за неї треба братись самому. Сидіти склавши руки біля телевізора і з жахом дивитись новини або зробити вигляд, що проблеми не існує, якось само все пройде або не пройде - це не мій шлях.

Кожна поїздка неповторна, але найбільше емоційно пережили перші. Потім попадали під обстріл, ламалась в дорозі машина, але ми вже були досвідченними волонтерами. То було в червні пришлого року. Ми відвідували бійців 2-го батальйону Нацгвардії. Там було багато добровольців, що прийшли з Майдану. Для нас це все було новим. Ми, безумовно, були шоковані. Дуже боляче було дивитися на роздягнених хлопців. Ми від’їжджали рано, наші підопічні були розташовані у Більбасівці та на блокпостах під Слов'яньськом. Коли поверталися назад, то на вулиці було вже темно. Я пам’ятаю один блокпост. Там стояли два молодесеньких хлопчика  років 22 .  Було темно.  Зупиняють кожну машину і дивляться щоб там не було ворогів чи якихось заборонених речей. І то був такий, як то кажуть, передній край, де вони тільки вдвох захищають нашу країну.  Кожну мить їх життя може обірвати ворожа куля, вони можуть попасти в полон. Я на них дивлюся і в мене серце стискається.  У нас в Харкові ще тихо, у нас спокійно завдяки такому молоденькому хлопчику. А він дивиться на мене і каже: «Тетя, вы не бойтесь, у меня здесь граната( вказує на крайню ліву сторону розгрузки). Я взорвусь. Я в плен не дамся». Хоча я ні слова йому не сказала. Думаю, який це подвиг, що він тут вночі стоїть. І готовий вже віддати своє життя.

Які ще існують напрямки волонтерства, пов’язаних з допомогою військовим? Чим ще займаються прихожани вашої церкви?

Волонтерство це не тільки обладнання, яке ми закуповуємо, не тільки їжа, яку ми  купуємо та готуємо. Дуже важлива духовна, моральна підтримка.  Вірні Храму Святого Іоанна Богослова УПЦ КП нашого міста несуть своє служіння: кожного дня щиро і віддано підносять молитви до Бога за перемогу, мир у нашій країні. Наші прихожани відвідують поранених в госпіталі.  Допомагають бійцям, коли вони вже виписуються з госпіталю. Бо хлопцям, буває, потрібен новий одяг, їх потрібно придбати квиток, довести до потяга. Я знаю волонтерів, які підтримують  сім’ї військових, передають подарунки для їх дітей. Бо вони за нас віддають своє життя, свої сили, своє здоров’я, а ми турбуємося про їх сім'ї. Нам, хто в тилу,  треба зараз заробляти гроші. Заробляти і допомагати фронту. І це також волонтерство, коли людина заробляє і віддає.

Розкажіть, будь ласка, як у вас проходить процес збору гуманітарної допомоги?

У нас в церкві є одна скринька для поранених і для АТО. Туди люди здають гроші, я ї мої друзі теж докладаємо свої кошти. Жіночка, що продає свічки, перераховує гроші і по благословенню настоятеля о. Віктора Маринчака або о. Геннадія Рохманійка віддає мені. У мене є банківська картка «Приватбанку» (5168 7423 4617 4588), на яку перераховують кошти мої друзі, які знаходяться за межами Харкова. Про рух коштів на рахунку даю звіт на своїй сторінці у Фейсбуці. Я телефоную нашим хлопцям і питаю що потрібно купити. Тоді я розумію скільки у нас коштів і які у нас основні потреби. Що є першочерговими потребами, а що – другорядними. Потім купуємо  по можливості. При цьому використовую свою синеньку Субару. Ремонт і бензин для моєї машини, оплата телефонних розмов здійснюється  за кошти моєї сім ї. Машину до Пісок надавали представники ДУК у Харкові або допомагали інші волонтери.

Коли я вже зробила закупки, з’їздила до хлопців, тоді я вже пішу звіт і вивішую його на своїй сторінці в мережі "Фейсбук" та у нас в церкві. Я фотографую чеки і придбані речі. Люди бачать, скільки я витратила. Пишу про наявні позиції, їх кількість та ціни. Отаку прозору схему ми напрацювали в нашій церкві. Повна підзвітність. На мій погляд, це така маленька модель, яка має бути організована в суспільстві. Людина має відповідати за кожну копійку. Якщо ми платимо свої податки, то ми маємо точно знати, на що їх було витрачено. Адже це наші гроші, зароблені нами.

Ви неодноразово бували в зоні АТО на блокпостах. Які там є нагальні потреби?

За час перемир’я потрібно забезпечити хлопців продуктами довготривалого терміну зберігання. Це консерви, олія, сухі суміші та сухі супи. Це кава, чай, цукор та мед. Зараз весна. У хлопців авітаміноз. Ми для них робили овочеві салати. Також дуже добре передавати їм квашену капусту. Готуємо борщ, гуляш, котлети. Хоч би один день хлопці змогли поїсти домашню їжу. Завжди потрібен перев"язочний матеріал, жгути, кровоспинні препарати.

Для багатьох підрозділів виїхати та набрати води – це ціла військова операція. В Пісках теж  завжди є проблеми з водою.

Наші захисники дуже потребують приладів нічного бачення. У нас є такі великі організації, як «Народний тил», які якраз займаються такими речами. Дуже потрібні автомобілі з повним приводом та  квадрацикли для військових вилазок на територію, яка контролюється сепаратистами.

Чим є волонтерство особисто для вас? На ваш погляд, що воно може дати суспільству?

Волонтерство – це можливість організувати наше суспільство більш досконало, навчитися більше довіряти один одному. У нас в церкві є пункт збору допомоги. Люди приносять  і віддають те, що їм самим необхідно, в' яжуть шкарпетки, шиють труси. Люди готові жертвувати своїм часом, коштами, організовуватися заради спільної мети. Люди робляться чистішими , добрішими коли вони бачать героїзм, хоробрість  наших бійців на фронті.  Ми у тилу   маємо намагатися дотягнутися до рівня  наших найкращих  патріотів. І це  шанс для кожного з нас: зрозуміти що від тебе залежить існування нашого суспільства і те, як ми будемо в ньому жити.

 

comments powered by HyperComments