Газовий сектор і горе-реформатори

"Нафтогаз" і "Укргазвидобування" всюди фактично оперує поняттям не збитків, а недоотриманого прибутку. Подивімося:
http://economics.unian.ua/…/903213-ukrgazvidobuvannya-hoche…

Розгляньмо, що таке недоотриманий прибуток (упущена вигода).

Уявімо, що у вас є товар кількістю k по ціні c. Ви його продали і отримали прибуток P(k, c). А потім з'ясовується, що ви могли цей товар продати по ціні cX і отримати прибуток P(k, cX) > P(k, c). Ось ця різниця P(k, cX) - P(k, c) і називається недоотриманим прибутком.

Зверніть увагу: повторюю, йдеться не про збиток, а про різницю між реальним прибутком компанії і тим прибутком, який компанія теоретично могла отримати від контракту по іншій ціні.

А тепер головна інтрига.

Вимагати компенсації за недоотриманий прибуток можна (відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України) за двох умов:

- якщо доведено, що укладення кращого контракту було можливим (тобто - компанія реально могла отримати теоретично обрахований нею прибуток);
- якщо при укладанні менш вигідного контракту було порушено права компанії.

Власне, за недоотриманий прибуток і саджали до в'язниці Юлію Тимошенко, тільки суд так і не зміг довести, що: а) укласти кращий контракт взагалі було реально; б) при укладанні "злочинних контрактів" були порушення. Тому й вигадували маячню про "підроблені директиви", інакше довелось би відпустити Тимошенко ще в 2011 році, а то й геть закрити справу.

Тепер же "успішний хід" повторюється, тільки вже в іншому ракурсі.

Фактично "Нафтогаз" заявляє:

- що може продавати газ на споті й отримувати вищий прибуток, ніж отримує в Україні;
- що продаж газу в Україні порушує його права як продавця.

А тому в ціну він, бачте, має право вписати компенсацію за недоотриманий прибуток. Тобто - українці мають йому компенсовувати неможливість продати цей газ на спотовому ринку.

На практиці обидві тези не відповідають істині як мінімум з двох причин.

По-перше, "Нафтогаз" та "Укргазвидобування" є державними компаніями. Тому на них у повній мірі поширюється дія ст. 13 Конституції України, згідно з якою надра України належать її народу.

По-друге, газ є стратегічним товаром. Так називається товар, на продаж якого накладаються обмеження, оскільки він є значущим для національної безпеки, а його експорт може завдати шкоди державі. Газ є на 100% стратегічним товаром, оскільки експорт українського газу автоматично означає значне посилення економічної залежності України від імпортного газу, насамперед російського. Не кажучи вже про те, що від цього газу залежить виживання українських громадян.

Відтак:

- ані "Нафтогаз", ані "Укргазвидобування" не мають права продавати газ на спотовому ринку;
- продаж газу в Україні не порушує ніяких прав продавця, оскільки обидві компанії є всього лишень розпорядниками, а не власниками ресурсу, який належить народові України.

Що цікаво, в Росії є окреме розпорядження уряду, яке визначає перелік стратегічних товарів. Кому цікаво, тут перелік:
http://dic.academic.ru/dic.nsf/lower/18493

У Сполучених Штатах існує термін strategic trade (стратегічна угода) - там регламентується експорт взагалі:
http://www.state.gov/strategictrade/overview/

А в Сингапурі (приклад тамтешніх реформ дуже люблять наводити наші можновладці!) існує окремий Strategic Goods Control Act, який - сюрприз! - регламентує порядок експорту та продажу стратегічних товарів узагалі.
http://statutes.agc.gov.sg/…/view.w3p;page=0;query=DocId%3A…

А в нас такого нема. Мало того - в нас реально пропагується думка про те, що, мовляв, продавати за кордон стратегічні товари - вигідніше і доцільніше, ніж продавати їх вітчизняному споживачеві.

Мені суто для себе цікаво: наші "реформатори" дійсно беруть за взірець Сингапур? Чи все-таки бананові республіки, де все цінне женеться за "живий бакс", а населення має "затягати пояси"?