Соціальний працівник розповіла про проблеми ВІЛ-позитивних людей

Наскільки актуальна проблема ВІЛ-СНІД в Україні? Що про це може сказати статистика?

В Україні зареєстровано 272 323 ВІЛ-інфікованих громадян. І це, я хочу підкреслити, тільки офіційна статистика. Але за даними опитування, ця цифра, нажаль, значно вища. Не знаю, чи доречно її називати, але це близько 400 тисяч чоловік. Але це неофіційні дані. Можете самі судити, наскільки ця проблема актуальна для України.

Наскільки пересічний українець обізнаний в цій проблемі? Наскільки його знання ґрунтуються на реальних фактах, а не на стереотипах?

Я тренер «Корпусу миру» з профілактики ВІЛ-СНІД серед молоді та маю досвід проведення тренінгів. Зараз молодь досить непогано обізнана щодо шляхів інфікування ВІЛ. Але, на жаль, у нашому суспільстві немає відповідального ставлення до збереження свого здоров’я. Переважає думка, що інфікуватися ВІЛ можуть тільки наркомани та повії. Це стереотип, який не пояснює, яким чином інфікуються люди, які не належать до "груп ризику". А вони, на жаль, інфікуються не рідше.

Як зараз живеться ВІЛ-позитивним людям в Україні? Наскільки вони забезпечені необхідними ліками? Чи всі мають доступ до відповідної лікарської допомоги?

До АРТ ( антиретровірусної ) терапії доступ є, але на сьогоднішній не всі препарати доступні. Певна їх частина не була придбана фармацевтичною компанією «Вектор фарма», яка виграла тендер і повинна була купити ліки. Але фактично вона вкрала гроші. Є конкретні особи, які повинні за це відповідати. Але чому державні діячі не проконтролювали і своєчасно не зреагували на ці події? Це питання залишилося без відповіді.

«Мережею людей, які живуть з ВІЛ», було здійснено термінову закупівлю життєво необхідних ліків АРТ на суму майже700 000$ для лікування пацієнтів до I-го кв. 2015 року; на суму 4 300 000$ – для лікування пацієнтів до I-го кв. 2016 року. У той же час за ініціативи «Мережі людей, які живуть з ВІЛ» проведено переговори із постачальниками, які безкоштовно надали АРТ на суму близько 2 400 000$. Це що стосується АРВ-терапії.

Наскільки часто ВІЛ стикаються з дискримінацією?

Доволі часто. Нажаль, наше суспільство мало обізнано в цій проблемі. Саме через це люди роблять неправильні висновки і ускладнюють життя ВІЛ- інфікованим. 

В чому, на вашу думку, коріння цієї дискримінації?

У відсутності знань. На жаль, в Україні немає державних програм щодо профілактики інфікування ВІЛ. Я вважаю, що це перший крок, який слід зробити тим людям, які загалом відповідають за здоров’я нації. Суспільство має розуміти що ВІЛ-інфікована людина не відрізняється від будь-якої умовно здорової. І не обов’язково бігти здавати аналізи, якщо ви пили чай з колегою, а він виявився ВІЛ-інфікованим. Сьогодні, навіть звертаючись до медичного закладу, ВІЛ інфікована людина не може розраховувати на толерантне ставлення. З цим треба щось робити .

Наскільки часто порушуються їх права? Наскільки вони обізнані стосовно своїх прав та обов’язків?

Що вам сказати, наші люди достатньо  обізнані щодо цього. Але, на жаль, є момент самостигматизації, коли людина, дізнавшись про діагноз, заганяє себе в певні рамки. Нерідко ці люди відбирають у себе можливість жити повноцінним життям і користуватися всіма правами, які загалом є у кожної людини. І це знову ж таки через відсутність знань.

Як сильно ВІЛ-інфіковані люди ризикують втратити свої соціальні зв’язки, якщо оточуючі раптом дізнаються про їх статус? Як часто від таких людей відвертається родина, друзі?

Я працюю в організації «Всеукраїнська Мережа людей що живуть з ВІЛ/СНІД». Наша організація взагалі-то і займається цими проблемами. Щоб не втратити соціальні зв’язки, варто грамотно та аргументовано пояснити близьким ту проблему, з якою вони стикнулися. Звичайно, бувають і конфлікти, але якщо все зробити правильно, то ці зв'язки не тільки не будуть втрачені, а навіть стануть ще міцнішими.  

Стигма в суспільстві щодо ВІЛ-інфікованих досить велика. І тому людина, яка дізналась про свій діагноз, не зобов'язана повідомляти всіх про своє захворювання. І це право захищене Конституцією. ВІЛ – це хронічне захворювання. Саме так до цього і потрібно ставитись

Що, на вашу думку, потрібно зробити для того, щоб краще проінформувати суспільство про проблему ВІЛ-СНІД?

Передусім потрібно планомірно і цілеспрямовано виховувати в суспільстві відповідальне ставлення до збереження свого здоров'я. І перш за все потрібно починати з молоді. Вихованці коледжів та училищ раніше своїх однолітків входять у «доросле» життя. Вони повинні бути готові до нього. І це відповідальність всіх, хто причетний до педагогічного процесу. З часом саме через молодь ми прийдемо до цивілізованого і толерантного суспільства.

Півроку тому, коли я була в районній жіночій консультації ,побачила плакат з надписом «СНІД – чума ХХ сторіччя». Це був монолітний витвір, напевне, ще з часів Радянського Союзу. І те, що цей «чудо-плакат» знаходився в жіночій консультації, було за межею здорового глузду. Я не змогла пройти повз цього плакату. Підійшла до головного лікаря і пояснила, що нерозумно щоб цей плакат висів тут. Бо як повинна відчути себе ВІЛ-інфікована жінка, яка прочитає цей плакат? Яка тільки-но дізналась про свій діагноз? Вибачте, вона може прийти до думки, що в неї тільки один «вихід»…  Завідувачка жіночої консультації виявилася чуйною людиною і прибрала цей плакат.