"Нэ трэба": неполіткоректні думки про українську мову

                        Англійська — одна з найвеличніших людських мов,

її неоднозначність, багатоманіття відтінків

та ірраціональна ідіоматична складність

дають змогу говорити англійською речі,

яких не висловиш жодною іншою мовою.

Усе це ледь не звело мене з глузду…

доки я не вивчився думати англійською —

і це поклало нову «карту» світу

поверх тієї, з якою я виріс.

Можливо, кращу… і вже точно докладнішу.

Однак є речі, які можна сказати арабською

і неможливо англійською.

Р. А. Гайнлайн, "Чужий у чужій землі"

Взагалі - питання "потрібна чи не потрібна" ставитись не повинно. Держава (якщо це держава, а не просто нічний сторож, який оберігає статки Поважних Власників Складу) завжди повинна спиратись на культурний фундамент, а він, у свою чергу, неможливий без мови. Втім, можна будувати державу і на базі якоїсь lingua franca, тут ми навіть не піонери. І прикладів для наслідування у нас повнісінько - від Мексики та Індокитаю аж до Білорусі. Достойні приклади, правда?

Більшість тут же прогнозовано нагадає мені, що є Сполучені Штати, Канада, зрештою, всякі там Швейцарії, де по три-чотири державні мови. Але, як завжди, забуде про те, що жодній із державних мов у тих країнах вимирання не загрожує. Навіть такій екзотичній мові, як ретороманська, якою розмовляють лише на маленькій цяточці землі серед Альп (так-так, незважаючи на те, що вона є офіційною у Швейцарії, де-факто розмовляють нею всього 39 тисяч осіб, у кантоні Ґраубюнден, де вона і є автохтонною). Ніщо не загрожує ні англійській, ні французькій у Канаді. Ніщо не загрожує іспанській у США. Прикладів можна наводити безліч.

А от українській мові в Україні небезпека загрожує, і немаленька.

Тому всі ці розмови про "рівність мов" і про необхідність "ринкового підходу", мовляв, якщо українська мова така хороша, то легко витримає конкуренцію з російською, є як мінімум пересмикуванням. Знаєте, як це виглядає? Людину після тривалої боротьби з раком випихають під софіти на ринг, а проти неї виставляють Містера Т., чемпіона з реслінгу. Як думаєте, хто переможе в чесній боротьбі за правилами? Відповідь очевидна: хворому тільки дай щигля - він і відлетить в аут. І все начебто чесно і демократично, правила ж формально не порушені.

І проблема навіть не в державній підтримці, а в тому, що підтримувати українську мову наше суспільство en masse не бажає. О ні, йому подобаються креативні дубляжі мультиків, телесеріалів, кінофільмів... але все це, на його, суспільства, думку, має відбуватись якось само собою. Без активної його участі. Зробили класний переклад "Принца Каспіана" - добре, наші аплодисменти. На вимогу дистриб'ютора знищили записи із дубляжем "Трансформерів" - добре, ми невибагливі, будемо дивитись російською. Все, що вимагає найменшого зусилля над собою, наше суспільство відкидає із таким собі лінькувато-хуторянським "нэ трэба" (саме так, із російським "э"), воліючи натомість обійтись наявними речами.

Ось вам ближча ілюстрація, яка дуже рельєфно ілюструє ступінь "повного гаплика", до якого докотилось українське суспільство.

У 2000-х в український політикум прийшла плеяда тоді ще молодих політиків, журналістів та аналітиків. Практично всі вони розуміли, що український політикум автоматично передбачає українську мову. Тому вони сяк-так, із помилками, із ляпами, почали говорити, засіли за підручники, найняли репетиторів і почали вписувати себе в україномовний простір. А в 2010-х усе з точністю до навпаки. Здавалося б, за 15 років у нас мало б стати більше української мови, натомість стало куди більше російської.

Навіть правило можна вивести: хочеш мати аудиторію, будь підкреслено російськомовним, а ще краще - пиши веселим суржиком.

Люди, альо, "веселий суржик" - це моє далеке дитинство в 90-х. Пародійні суржикові сценки ставили КВН-щики в нашому технічному ліцеї ще в 1996 році. 1996-му, Карле! А Лесь Подерв'янський зовсім не формував нове літературно-культурне явище, а зло і жорстоко знущався над нашою суржикомовною "тілігентщиною", яка через духовну та інтелектуальну вбогість нездатна висловити свої думки без матюччя. Причому, судячи з всього, діагноз виявився куди гіршим, ніж ставлять його "Цікаві Досліди", бо нове покоління з радістю ухопилось за його стиль і зробило його майже новим стандартом. Тому й маємо на сьогодні по факту повернення до ситуації 1991 року, коли російська мова й надалі посідає панівні позиції, а українська знову стає "мовою неграмотних селюків".

Воно й не дивно. На чому виховувати літературні смаки молоді? На класичних творах? Так вони закінчуються соцреалізмом. На сучасній українській літературі? Так вона хвора на хронічний елітизм, коли кожен твір розцінюється швидше не як розмова із читачем про цікаві речі, а як літературний експеримент, який має сподобатись насамперед критикам чи гурманам. Хоча ця стратегія, в принципі, зрозуміла - якщо не можемо завоювати масового читача, завоюємо всі призи на конкурсах.

Виходить такий собі лабіринт: політика російськомовна, телевізор російськомовний, цікаві речі можна подивитись чи почитати тільки російською, коло замкнулось, російською почали, російською скінчили, а потім промукали "нэ трэба" і пішли дивитись черговий серіал про Бєшєного.

Вам іще дивно, що провідні блогери в інтернеті тепер пишуть виключно "общепонятным"? Мені ні.

Державної підтримки, припустімо, ми не дочекаємось ще довго. Така у нас традиція: культуру ми фінансуємо за залишковим принципом, і так буде, на жаль, іще довго. Але відкладати українізацію не можна ніяк, бо й так 23 роки змарнували, а далі буде тільки білорусизація, де від Білорусі тільки адміністративні кордони лишились.

І починається все, як не дивно, з політики.

Українська політика має стати україномовною. Це не лише дасть нам своєрідну дисципліну, а й змусить політиків думати з точки зору українця не лише як мешканця певної території, обмеженої певними кордонами, а й українця як представника певної культурної ідентичності. Формулюючи текст виступу чи промови, він мимоволі буде звертатись не до абстрактної "узагальненої аудиторії" на lingua franca, а саме до українців. А це вже зумовлює зміни у світогляді та політичній платформі.

А далі наступить ланцюгова реакція. Людина так улаштована, що бажає створити для себе цілісний інформаційний простір. Ну не буває так, що в одній сфері ви російськомовний, в іншій - україномовний, а в третій - англомовний. Зрештою, ви якийсь із цих просторів виберете собі за основний і в ньому будете надалі розвиватися. Як правило - той, у якому ви перебуваєте більшу частину часу. Політика - це єдина сфера, яка пронизує всі інші сфери життя людей, і якщо вона стане україномовною, то автоматично саме вона і визначить, який інформаційний простір буде домінуючим у даному суспільстві.

Однак "Вєсті" та численні російськомовні блогери нікуди не подінуться, а директивно вводити українську мову ніхто не буде - по-перше, "нэ трэба", а по-друге, це індустрія, в якій варяться великі тіньові гроші.

Однак і на це є вихід. Запропонуйте українському громадянину, охочому до політики, щось таке, чого нема ні у кого.

Іншими словами, передова політична публіцистика повинна нарешті стати цікавою, а не переливати з пустого в порожнє загальні фразочки про "непопулярні реформи" та "шокові терапії". Розкажіть українцям про те, як улаштована наша економіка. Розкажіть, як виходили із економічних криз інші країни. Розкажіть, як облаштоване життя в інших країнах. Розкажіть, як працюють політичні механізми та структури.

І все це - чистою українською мовою.

І повірте, люди покинуть бульварні "Вєсті" й побіжать читати вас. Тому що ви писатимете про те, про що неможливо дізнатись із іншого джерела. І коли вони захочуть поділитись цим із іншими, на певному етапі виявлять, що зможуть сформулювати це тільки українською мовою.

І не смійте мукати "нэ трэба"!