Борис Захаров: «Ну а що як не мистецтво має вгамовувати фобії?»
Пане Борисе, розкажіть, будь ласка, про сам проект. Які в нього напрямки?
Цей проекти ми започаткували ще 2007 року. Це кампанія проти ксенофобії в Україні. Вона має три напрямки. Перший – це моніторинг ксенофобії і дискримінації в країні. Ми кожен рік видаємо аналітичний звіт злочинів на ґрунті ненависті. Другий – це правова допомога безпосередньо жертвам дискримінації. А третій – мистецький. Ми організували фестиваль, робимо концерти як в Україні, так і за кордоном. На яких виступають представники такої течії як Global Music, яка поєднує різноманітні культурні традиції в музиці, поєднує з класичну, джазову музику, рок. Такі концерти відбувалися і в Києві, і Харкові, і в Львові, і в Криму ще до окупації. В багатьох інших містах. Зараз у нас запланований тур за сприяння посольства Німеччини в Україні «Харків – Полтава – Кременчук». Вже відбувся концерт в Києві, на літо та осінь цього року заплановані концерти в різних регіонах України.
Розкажіть як народився проект. Що стало поштовхом до його створення?
Тут, в принципі, поєднана моя діяльність як правозахисна, так і культурницька. Зараз в ситуації глобалізації і швидкоплинності часу дедалі частіше виникають різноманітні фобії до чужого. Люди постійно стикаються з чужими культурами, що викликає культурний шок. Ну а що як не мистецтво має вгамовувати фобії? Таким чином і виник цей проект. Ми займалися моніторингом, окремою правовою допомогою, окремо організовували концерти. А потім я все це об’єднав в один проект. І це спочатку підтримала програма «Матра» посольства Нідерландів в Україні, потім «Сіда», шведська агенція з міжнародного розвитку, а потім – німецьке посольство. Ми дістали фінансування і активно цей проект втілюємо в життя.
На які види дискримінації ви перш за все звертаєте увагу?
Взагалі, проект присвячений дискримінації за релігійними, етнічними та расовими ознаками. Але в принципі, він поширюється на дискримінацію за іншими ознаками – статі, орієнтації, віку. Насправді, найбільша дискримінація яка є, якщо досліджувати ситуацію ретельно, то це за віком і здоров’ям. Але в сенсі громадських і політичних прав більше дискримінації буває, звичайно, за релігійною ознакою, за ознакою етносу, раси. Так само мова ворожнечі. Ми досліджуємо не всю, а а саме мову ворожнечі з боку чиновників. Побутової мови ворожнечі може бути дуже багато. Також ми досліджуємо злочини на ґрунті ненависті, реакцію держави на такі злочини.
Євромайдан дуже сильно сприяв об’єднанню всіх – представників різних етносів, релігій тощо. І рівень ксенофобії в цьому сенсі значно зменшився. Натомість збільшився рівень нетерпимості щодо політичних поглядів. Це перше. І друге –в Україні вникло абсолютно нове явище як внутрішньо переміщені особи, яких налічується понад 1300 осіб. Зараз ми досліджуємо цю проблему. Ми її виділяємо в окрему доповідь. Це дискримінація внутрішньо переміщених осіб.
Взагалі, яка в Україні ситуація з дискримінацією та ксенофобією?
В Україні ситуація з дискримінацією та ксенофобією одна з найкращих в Європі. За дослідженням Конгресу національних меншин, у нас злочинів на ґрунті ненависті на порядок менше, ніж в країнах західної Європи. Щодо ксенофобії, то вона у нас має доволі печерний вигляд. Їй не властивий релігійний чи політичний характер. Наприклад, в Західній Європі дуже часто виступають проти євреїв як людей, які представляють Ізраїль. А у нас це робиться за етнічною ознакою. Але нападів на представників етнічних меншин, злочинів на ґрунті ненависті у нас значно менше ніж навіть в цивілізованих країнах Європи. Так що ситуація не така вже погана. Але тут треба мати на увазі що в нас немає такої міграції. Ми, зокрема, з цим проектом їздили невеличкими містечками і спостерігали, що у людей є певний культурний шок щодо інших культур. Але вони починають дуже позитивно реагувати на мистецтво, яке вони ще ніколи не бачили і не чули. Тобто, цей бар’єр ми дуже швидко долаємо.
Нещодавно в Харкові відбулися напади на іноземних студентів. Що ви можете сказати з цього приводу?
Це така традиційна ситуація коли праворадикальні неонацистські організації виступають проти міграції, нападають на людей з іншим кольором шкіри або іноземців. Це ганебне явище. А щодо реакції наших органів міліції, зокрема, то вони не порушують справу за статтею 161. А весь час намагаються з цього зробити звичайне хуліганство або ще якійсь злочин побутового характеру. Чому? Щоб не зв’язуватися. І ми з цим боремося. Ми намагаємося змусити міліцію додати пункт, що цей злочин був скоєний на ґрунті ненависті. Що напад відбувся тому у людини інший колір шкіри ..
Як взагалі громадськість сприймає вашу ініціативу?
Ми співпрацюємо з багатьма культурницькими організаціями, фестивалями. У Львові ми співпрацюємо з мистецьким об’єднанням «Дзиґа». Ми не просто організовуємо фестивалі та концертні тури в рамках «Мистецтва толерантності». Ми ще можемо об’єднатися з певними фестивалями, з якими у нас співпадають погляди, ідеологія, цінності. Для того щоб об’єднати інформаційні ресурси, щоб було більше повідомлень в ЗМІ, щоб це була більш потужна реклама і так далі.
