Ворожі голоси
«Порошенко проводить засідання...». Порошенко засідання, звісно ж, не проводить, а провадить, бо засідання не пані, яку, так, можна і проводити.
«...розплутати клубок застарілих проблем, які потребують негайного вирішення...». Проблеми, ясна річ, потребують негайного... але не вирішення, а розв’язання. Клубок (нитки) українці не розплутують, а розмотують. Коли ж ідеться про усталений вислів, удаються до своєї системи образотворення: знайти кінці, розкусити горіх або й розкрити злочин. Переінакшити російське «распутать клубок» на вкраїнський нібито стьон означає – дерти живцем з чужої мови.
А деруть «свободівці» безбожно. Ще не відкотився московський клубочок, а вже й тут інше московське причандалля: «...ми почали затискати гайки». Не знавши, що росіяни мають ідіому «закручивать гайки», не втямиш, які такі гайки і, найголовніше, в чому(?!) їх затискають. Словом, клясична калька, і постала вона наслідком незнання таких питомо українських фразеологізмів, як: не давати попуску, посилювати режим.
«...у Мукачеві (се, мабуть, всоте помосковщили українське Мукачеве – М. Ш.) виникла перестрілка». Простісіньке на перше око речення, а я сушив собі голову не менш, як п’ять хвилин. Ну, хоч ти вбий, не міг зрозуміти, як, як, як... виникає перестрілка. Укінці, дотумкав. А дотумкав, бо спала на пам’ять російська словосполука «произошла перестрелка».
Знаюки, які спромоглися з трьох слів зліпити загадкове речення, мислять так само, як мислив безвічний, виявляється, Шельменко: «Пан – Шпак, а капітан – Скворцов. А шпак у російщині – скворец. Таж вони з капітаном – родичі!». Ні, дорогенькі мої «свободівці» із «свободівками», українське «виникати» аж ніяк не рідня російському «происходить», а тому правдивий українець скаже: в Мукачевому мала місце перестрілка.
Се все стара пісня на нові струни. Давненько, на світанні Незалежности, писав Святослав Караванський: «Тенденція «прив’язати» нашу мову, її лексику, її вимову, її морфологію до російської мови – тенденція колонізаторська. Її вигадали і здійснювали колонізатори. На жаль, саме ця тенденція і далі панує в нашому мовному господарстві».
У «свободівців» та в їхніх колеґ з «Німецької хвилі» се вже не тенденція, а неписаний закон: має бути так, як у росіян, але з хахляцькими витребеньками. Ніколи не скажуть, не напишуть «людські права». Права людини – і квит! Хоч їм не знати скільки пояснювано: українські клясики не вживали такого, як «житло людини», «тіло людини», «нога людини». Як батогом по воді!
І з Праги (осідок «Свободи»), і з Бонну (осідок «Німецької хвилі») знай лунає: у якості міністра, у якості уповноваженого... Мовні покручі! З чого? А з того, що в Росії кажуть «в качестве министра», «в качестве уполномоченного»...
Обидві висильні, що їх слухачі, а згодом і читачі сайтів, мали були на повазі, свідомо валашать українську мову, нищачи її неповторну тональність, і мова Шевченка обертається на неоковирний суржик. Пішовши в стопу за тими мовознавцями, які поставали академіками з ласки КҐБ, празько-боннські писаки вдають, що українщина не має конструкцій з неособовими дієприкметниками: злочинця оголошено в розшук, злочинця затримано. У них скрізь і всюди: злочинця оголосили, злочинця затримали. Авжеж не як! Не годиться ж нам, хахлам, бути багатшими за «старшого брата», який таких конструкцій не мав і не матиме.
А може, ми і «злочинця» теє... закатрупимо? Може, ми натомість «злоумышленника» позичимо? У хахляцькому, відома річ, пір’ї, як от: «...зловмисники намагаються наживатися». Позичають, аж гай шумить, і не туди, що словечко «зловмисник» – лексична почвара.
Самобутности надає українській мові і так звана псевдоваріянтнсть: українці розрізняють поняття дії та наслідку дії. Наприклад: відшкодування – дія, а відшкодОвання (певна сума) – її наслідок. Росіяни таких понять не розрізняють, а з сього... А з сього і «свободівські» мудрагелі, і мудрагелі з «Німецької хвилі» геть відкидають віддієслівні іменники: «сплатили значне відшкодування». На вербі груші? Зате на московський копил!
Той копил аж так дається взнаки, що й речення з шести слів може мати шість помилок, та хоч би й таке: «Винних за ці злочини не встановили». Се безецна копія з російського: «Виновных в этих преступлениях не установили». Українською мусить бути так: «Винуватців тих злочинів не виявлено».
Та навіть й се ще не взірець злочинного недбальства. Взірець - ось він: «...застосовуємо заходи проти відтоку капіталу у податкові раї». Застосовуємо заходи – се живодер з принимаем меры; слово «відтік» – наскрізь штучне, створено його малоросійськими мовознавцями, які хотіли довести «великоросам», що й ми, Химко, люде; український аналог російського «отток» – відплив; а «раїв» – ані небесних, ані податкових – не може бути, бо слово «рай» не має множини.
За недбальство не злочинне годі й казати: у випадку необхідності (в разі потреби), введення (запровадження) візового режиму, їх розшукують до цих пір (і досі), наведення порядку (порядкування), доведеться поплатитися (заплатити), доведеться рахуватися (зважати на що, брати до уваги що), можуть засудити до (на) 25 років...
А коли ми вже «в суді», то поглянемо, як службовці «Свободи» й «Німецької хвилі» (язик не повертається титулувати їх редакторами) дають раду правничому назовництву. Питомих українських висловків «тягти до права», «чинити слідство» «учиняти (закладати) позов» та багатьох інших не можна знайти і вдень з свічкою. Тільки – притягати до суду! Тільки – провадити слідство! Зарозуміла мова московських дяків, але... Але з малоросійськими знов-таки витребеньками. «...веде розслідування у кримінальному провадженні». Ти ба, не розслідує, а веде...
«...під час здійснення рослідування та судового розгляду...». А український суддя сказав би: під час слідства та судової розправи. Гадаєте, не було таких суддів? Були! Та ще й у ті часи, коли на землях майбутньої Московії «великороси» жили по лісових хижках з віття та жердин і вбиралися у вовчі шкури. Ну, а тепер нащадки тих українців, яким князь Володимир Святославович уклав «Судовий статут» (початок ХІ століття), без усякого сорому копіюють назовництво московитів.
Дивотвором правничого копіювання є слово «провадження»
«Що таке провадження? Чи можна це взяте окремо слово зрозуміти? Це дитя бездумного мавпування має заступати в юридичних текстах російське слово производство, яке росіяни створили, скоротивши слово судопроизводство. Скорочення цього слова росіянами цілком зрозуміле: судопроизводство має аж шість складів. Тому, втявши два перші склади, росіяни послуговуються в юридичних текстах словом производство (чотири склади), розуміючи під цим словом термін судопроизводство: «дело поступило в производство», тобто «у судопроизводство». Українське соловецьке мовознавство після погрому українства у 30-х рр. ХХ століття не здобулось на розумну українізацію слова производство в наших юридичних текстах, переклавши його, як провадження. Чи потрібна була така мудра українізація? Таж слову судопроизводство відповідає наше чотирискладове слово судочинство! І нам не треба це слово ні скорочувати ні заміняти карикатурною формою провадження! (...) Але це навряд чи задовольнить мавпувальників. Їм треба, щоб око-в-око повторювався імперський стиль» (С. Караванський).
За кілька годин, у понеділок, 13-го липня року Божого 2015-го я назбирав на сайті «Свободи» близько півсотні мовних ляпів і поза півсотні на сайті «Німецької хвилі». Посилатися Ляпкиним-Тяпкиним на те, що плянети, мовляв, не так стояли (понеділок! тринадцяте!), не випадає. Усякий і всякого дня може назбирати не менше. А така усталеність є свідченням певної політики. У нашому випадку – мовної.
Совєтські ідеологи називали голоси таких висилень, як «Свобода» й «Німецька хвиля», ворожими і по-своєму мали рацію. Якби Україна мала національну ідею, а з нею й національних ідеологів, то й вони, я певен, сказали б те саме: ворожі!
Прага
