Світлій пам'яті світлої людини
Він був доктором технічних наук, спеціалізувався на обробці металів тиском. Але ми -- я і мій чоловік Євген Левін -- знали його з іншого боку. Навіть у ганебні, болотяні роки, роки президентства Януковича, пан Віталій послідовно обстоював цінність української мови і права україномовних у Харкові; українською викладав і схиляв до цього колеґ; брав участь у роботі товариства "Просвіта"; читав праці соціолінґвістів, як-от Лариси Масенко, і рекомендував їх своєму оточенню; писав ґрунтовні популярні статті на захист української мови, одна з яких ("А судді хто?") у 2013 році була опублікована на шпальтах часопису "Березіль".
Мій чоловік, голова політехівського осередку "Просвіти", знав пана Віталія кільканадцять років. Євген розповідає: "Я до пуття не пам'ятаю обставин нашого знайомства, але пригадую, що спілкування відразу поточилося шляхом приязні. Мені імпонувала його безкомпромісність у захисті тези про одну-єдину державну мову, я тримався тієї самої позиції. Пікантність ситуації полягала в тому, що ми з ним виявилися чи не найпалкішими оборонцями всього українського в нашому середовищі: я, етнічний єврей, і професор Євстратов, етнічний росіянин... Саме він допоміг зорганізувати в Політеху осередок "Просвіти", надав для зустрічей територію своєї кафедри. Певна річ, ми всі запропонували йому -- як найстаршому з-поміж нас і одному з найініціативніших -- очолити осередок, але він похитав головою і показав пальцем на мене: "Очольте краще ви". Пан Віталій був людиною дуже наполегливою, принциповою і водночас по-справжньому доброзичливою".
У доброзичливості професора я сама мала нагоду пересвідчитися на початку 2013 року, коли -- був суворий січневий вечір -- Євген привів пана Віталія на зустріч Харківського українського клубу "Апостроф", моєї улюбленої, доволі камерної культурознавчо-патріотичної спілки, створеної моєю близькою подругою Ларисою Вировець. Після зборів Клубу пан Віталій запросив нас із Євгеном і ще одним знайомим істориком до себе на чай. Його оселя на Пушкінській виявилася затишною, але в ній віяло самотою. "Нещодавно померла дружина", -- із сумом зізнався професор і показав нам стару світлину - портрет молодої пари. "Це ми багато років тому. Вона теж була науковцем. Ми весь час були удвох, удвох прожили півстоліття..."
Я взялася нарізáти канапки і готувати чай. Коли я з тацею увійшла до вітальні, чоловіки, які вже сиділи біля столу, підхопилися, а сам господар поспішно підійшов до мене і, щойно я поставила тацю на стіл, накинув мені на плечі червону ажурову шаль. "Будь ласка, сядьте ось тут і наливайте чай", - попросив він, показавши на місце господині. Я запитливо глянула на нього. "Саме в цій шалі завжди наливала чай моя дружина..." -- пояснив він, і голос його ледь-ледь затремтів.
...Власне, минуло сорок днів від дня смерті професора -- за християнськими уявленнями, вагомий рубіж, коли слід неодмінно пом'янути померлого. Щоправда, пан професор був атеїстом (це зближувало його зі мною), та при цьому легко і толерантно спілкувався з вірянами (до яких належить, приміром, мій чоловік). Віталієві Олексійовичу було по дорозі з кожним, хто вірив в Україну і виявляв готовність робити щось для її здійснення і утвердження. І в перший день осені, який багато років поспіль був для нього професійним святом, я згадую його із смутком і теплом у серці.
P.S. Євстратов Віталій Олексійович, академік УАН (1992). Відділення "Машинобудування". Нар. у м. Харкові 16.01.1931 р.; проживав у м. Харкові; росіянин, громадянин України. Освіта вища; Харківський політехнічний інститут (1951-1956), металургійний факультет, інженер-механік. Доктор технічних наук (1988), професор (1989). Національний технічний університет "Харківський політехнічний інститут”, завідувач кафедри обробки металів тиском (1985-2006), професор кафедри (з 2006). Заступник голови методичної ради Харківського політехнічного інституту (1966-1996);член спеціалізованих вчених рад Д28.01.02 (Краматорськ, ДДМА, 1980-1999) та Д02.27.06 (Харків, ХАІ 1994-2001), Д.64.050.10 (Харків, НТУ Харківського політехнічного інституту з 2002). Основні напрямки діяльності: теоретичні основи процесів обробки металів тиском; оптимізація процесів штампування та конструкцій штампів; психологічні основи навчання студентів вузів. Опублікував підручник та задачник "Теорія обробки металів тиском", що були удостоєні Золотої медалі ВДНГ СРСР. Видав 4 монографії, надрукував близько 250 статей, одержав 35 авторських свідоцтв. Підготував 20 кандидатів технічних наук; створив на кафедрі ОМТ XIП наукову школу з дослідження процесів ОМТ та оптимізації конструкцій штампів. Основні праці: “Теория обработки металлов давлением”; “Оптимизация технологических процессов и конструкций штампов для холодного и полугорячего выдавливания”; ”Теоретические основы малоотходной технологии изготовления резьб”. Нагороджений Орденом Дружби Народів (1986), Дипломом Міністерства України та почесним знаком "Кращий викладач року"(1990). Відзначений Золотою, Срібною, трьома Бронзовими медалями ВДНГ СРСР та України. Винахідник СРСР. Захоплення: теніс, підводне плавання, садівництво, мови.
(Інформація з сайту УАН)
