Хорове «спікання»
З українською мовою у власника заводика «Рашен» (звиняйте, «Рошен») справа кепська. Уживає він української не тим, що вона його, Петра Порошенка, мова, а з обов’язку.
Піду в який хочете заклад, що в сім’ї Порошенків панує «велика й могутня» мова Пу...
Ні, не Пушкіна. Путіна!
Інак посланець Верховної Ради Порошенко-молодший, не голосував би проти обов’язкового знання українськими урядниками української мови.
Піду в який хочете заклад, що і в політичній сім’ї з московсько-азійською (слушно зауважила пані Ірина Фаріон) назвою «Бльок Петра Порошенка» панує та сама «велика і могутня».
Інак більшість «сім’янинів» не благословила б українських урядників на незнання вкраїнської мови.
Та що там урядники!
Міністр не якихось, а внутрішніх(!) справ з помосковщеним прізвищем Аваков (насправді – Авакян) як вернув писок від українського слова, так і верне. А варягам – Квіташвілі з Абромавічусом – українське слово і взагалі потрібне, як собаці п’ята нога. Халіфи на годину! Скоропадьки!
Якою мовою всі вони спілкуються з підлеглими? Аваков азербайджанською, Квіташвілі грузинською, Абромавічус литовською? Ох, насмішили! Аж на кольки мене взяло. Спілкуються, ясно як сонце, «великою і могутньою»! А підлеглі зі своїми підлеглими? Дурне запитання!
Усе, як у Шевченка: «...цар підходить до найстаршого... та в пику його як затопить!.. Облизався неборака; та меншого в пузо – аж загуло!.. А той собі ще меншого туза межи плечі; той меншого, менший малого...».
Ланцюгова реакція!
Урвати той злочинний ланцюг можна. Ось так. Викликає Порошенко свого головного адміністратора Бориса Виделкина (звиняйте, Ложкіна) та й наказує... Але якою мовою? Уся ж газетно-видавнича імперія Ложкіна покотом російськомовна. Українська йому – приший кобилі хвіст. Згода, хай «великою і могутньою», але наказує: «Усім, кого Українська Держава годує, засвідчити своє знання Державної Мови. Не засвідчив, вимітайся. З АП, з ВР, звідусюди...».
Не накаже, бо до Европейського Союзу, як попівна заміж, хапається. Европейцям, мислить, по великому барабану, якою мовою ми в себе балакаємо, а от коли ми хором «заспікаємо» в Брюсселі, то, може, пані Меркель і пожалиться: «Наші люди! Ласково просимо до ЕС!».
А між іншим, ніякого такого ЕС не існує. Є Европейська Унія. У врем’я оне малописьменний перекладач совєтськосоюзного МЗС замінив незвичне «унія» на звичне «союз». У колоніяльному Києві не заперечували. Метрополія! Не заперечують і в постколоніяльному, бо так у «великій і могутній».
А що все ж таки зміниться наслідком хорового «спікання»? Як на мене, назва президентської адміністрації. Стане з неї «менеджерація».
Прага.
