Конфлікт з «ватником» про вибухівку в банці меду. Частина 2 «Фініш (повний)»
Ми навперебій стали запевняти жителя «ЛНР», що він, як і у багатьох інших випадках, отримав спотворену інформацію. Намагалися навіть жаліти його, бідолагу. Адже дуже часто люди говорять нісенітницю тому, що їх просто банально обманюють, вводять в оману.
Проте цей випадок був особливим.
- Зрозумій, це сталося в Станиці Луганській, на українському блокпосту, - говорили ми «ватному» товаришеві. - Цей пенсіонер був помічником ЛНРівців!
- Та що ви вірите цьому укропському телебаченню! - вигукнув наш земляк. - Вони всі брешуть!
Ми нагадали, що рідко користуємося «зомбоящиком» як джерелом інформації, а в основному спілкуємося з людьми (по різні сторони барикад), читаємо статті в Інтернеті і, зіставивши отриману з різних джерел інформацію, вже робимо висновки. Робота журналіста, знаєш, зобов'язує хоч іноді перевіряти дані, з нас попит більше, ніж з простих смертних.
Луганський товариш, який окрім газет з кросвордами і оголошеннями, ніякої преси не читав, і в Інет заходить переважно тільки в «вконтакті», продовжував наполягати, що мед на блокпост «ополченців» приніс саме «укропський» пенсіонер.
Тоді я беру ноутбук товариша (благо, у нього був вай-фай), гуглю новину піврічної давності і показую прямо в обличчя «ватнику»: ось, подивися, декілька сайтів показують, що вибух стався саме на українському блокпості.
- Ну так, а сайти ваші хіба не укропські?! - не угамовувався «ватник». - Вони вам ще не таке напишуть! А ви там були? А я живу на Східних кварталах, зовсім поряд із Станицею, нам люди розповідали, місцеві. Брехня це усе, не підривали укропів.
Мовчки беру чашку і дивлюся на своє відображення в захололій рідині. Мій двійник від руху чашки теж переміщається туди-сюди, немов сміється над моєю наївністю.
Хазяїн квартири мовчить. Він був радий зустрічі з нами обома і не хоче остаточно псувати цю зустріч. А я не здаюся. Знаходжу відверто сепаратистський сайт з цією новиною, де конкретно в «ватному» стилі написано щось подібне до: «бойовий дідусь підірвав карателів за допомогою вибухового пристрою, замаскованого у банку меду».
Холодний чай, покритий плівкою, самотньо мовчить у наших чашках.
- Ось, - говорю, - дивися! Це сайт «Ваших хлопців», ополченців, вони-то ніби завжди говорять правду! Бачиш, як нахваляються «досягненням»?
Це ми типу намагалися довести «ватному» другу, що у нього невірна інформація. І що їм там в Луганську нинішня влада бреше набагато частіше, ніж нам керівництво України.
Його відповідь призвела до «німої сцени» на наших обличчях, чистіше ніж в «Ревізорові». Подальші дебати я визнав абсолютно безглуздими і спробував скоріше завершити нашу теплу зустріч.
«Ватник» анітрохи не визнав своєї помилки. Дізнавшись з «перевірених» джерел тому, що в Станиці за допомогою банки меду підірвали не «ополченців», а все ж українських солдатів, він анітрохи не знітився вимовив таке:
- Ну так їм і потрібно, укропам, ніхрін до нас на Донбас сунутися!
Далі, як мовиться, ноу комментс.
Фініта ля комедія. Оплески. Завіса. Дякую всім. Усі вільні.
Хоча ні, післямову я все-таки вставлю.
Поки луганчани (слава богу, далеко не все) мислять категоріями «нехай бандит, але він наш бандит» і вважають, що «нашим» можна все, вони ніколи не житимуть по-людськи. Їх триматимуть в стійлі і брехні, вони будуть недогромадянами з недопаспортами, але при цьому їх ще і змусять радіти життю. І ненавидіти тих, хто такого життя не захотів.
Це як городяни з фільму «Убити дракона». Навіть якщо їх «кумир» з Кремля, а також його намісники в «ЛНР» відкрито заявлять їм, що вони - лайно собаче (а зовсім не медок з баночки), ці хлоп'ята мовчки утруться, а може бути, навіть погодяться.
