Володимир Чистилін: «Ми хотіли зняти фільм про те, як звичайні люди стають героями»
Нещодавно пройшов показ вашого фільму «Герої не вмирають». Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея його створення?
Взагалі-то була ідея увіковічнити наших хлопців, трьох героїв Небесної Сотні. І ми подумали, яким чином це можна зробити. І тут була удача для мене як людини, яка має відношення до журналістики і кінематографа. Ми знайшли, по-перше, розуміння від родичів героїв Небесної сотні, які пішли нам назустріч і погодилися виконувати все, що ми скажемо. Знімати кіно – це дуже тривалий процес. По-друге, ми мали унікальну зйомку нашого харків’янина, який був на Інститутській під час розстрілу. І ці кадри обійшли CNN, Reuters і всі великі телекомпанії. Він випадково там опинився. Він стояв за сітілайтом і тремтячими руками намагався тримати кадр. І він засняв розстріл всіх трьох людей.
Коли я почав вникати в тему, то мене, як журналіста та сценариста, дуже зацікавило те, що 18 числа люди з різними долями, абсолютно різним життєвим, сімейним і релігійним досвідом, побачили що починають уже стріляти і різними шляхами поїхали до Києва. Так вони опиняються майже в одному приміщенні, ночують там, проїжджають 500 кілометрів і опиняються на одному клаптику, де майже за 10 хвилин їх розстрілюють. Ну і далі ми вже копнули глибше. Ми хотіли показати як жили ці хлопці до Майдану, як живуть їх родичі після всіх цих подій. Це історія про героїв. Ми хотіли зняти фільм про те, як звичайні люди стають героями. І що повинно статися в їх житті щоб вони могли скласти такий вирішальний іспит долі і покласти душу і тіло за нашу свободу.
Як цей фільм був сприйнятий аудиторією? Що ви хотіли до неї донести в першу чергу?
Дуже добре був сприйнятий. Перший показ був в кінотеатрі Довженка 12 жовтня. До нас прийшло дуже багато людей. Ми цього навіть не очікували. Адміністрація кінотеатру Довженка захвилювалася і побачивши кількість глядачів, зробила два сеанси поспіль. На обох був аншлаг. Люди стояли. Дуже позитивними були рецензії журналістів та всіх, хто дивився фільм. Бо ми знімали цей фільм майже рік. І він зроблений для міжнародних кінофестивалів. Він достатньо фаховий, адже там є і звукокорекція, і світлокорекція. Тобто, ми працювали над технічною частиною. Нещодавно ми показували цей фільм в кінотеатрі «Київ». Було вже менше глядачів.
Далі у нас в планах 8 грудня показати цей фільм в Києві. При чому це буде показ для політичної та бізнес еліти столиці. Прийдуть депутати Верховної Ради. Нам дуже хотілося презентувати цим фільмом Харків. Бо зараз він якось забутий. Багато хто говорить що здали Харків. А ми тут на кордоні. Війна йде зараз повним ходом. Поруч Росія, поруч АТО. І є відчуття що про Харків не знають нічого взагалі. Що Києву він не цікавий. І взагалі, світ його мало знає. А він завжди був другою столицею. І у нас є своя майданівська ціна – троє наших хлопців загинули під час Революції Гідності. Ми хотіли показати всьому світові що Харків був представлений на Майдані. Не тільки з Заходу, з Львова, Тернополя, з Івано-Франківська, з Києва їздили люди. А харків’яни там були і їх було чимало. І це наш внесок в революцію.
Чи довелося під час створення фільму та його презентації зіткнутися з якимось труднощами?
Ну взагалі важко з кіно в Україні. Ми дуже вдячні, що нам пішли назустріч кінотеатри. Бо вони відміняли фільми, за які могли отримати гроші. Ми намагалися навіть проситити обласну адміністрацію писати листи для того, щоб кінотеатри були впевнені що до них не буде жодних претензій. Мене дивує те, що не було на всіх наших показах представників влади. Не зважаючи на те, що ми їх запрошували. Мені здавалося, що влада мусить бути зацікавлена побачити це та навіть розповісти десь що в Харкові знімають таке кіно. Бо такого фільму про Євромайдан, про своїх героїв немає ні в Дніпропетровську, ні в Одесі, ні в Запоріжжі.
Ми взагалі з такими великими проблемами не зіткнулися. Навпаки, нам постійно щастило під час знімального процесу. Ми знімали десятки людей. Ті люди, які увійшли в фільм – це тільки маленька частина. У нас було 8 сценаріїв фільму. В деяких був і Сергій Жадан. Там повинні були звучати його вірші. Але в остаточній версії його не було. Він не увійшов в цю концепцію. Ми зустріли дуже багато хороших людей. Ми зустріли справжніх героїв. Ми їздили в Київ і знімали в тому помешканні, де жили наші майданівці. Євген Котляр постійно там ночував. Там багато наших людей побувало. Це однокімнатна квартира, в якій живе сім’я з маленькою дитиною. Вони приймали цих всіх людей. Вони також герої. Багато героїв ми побачили, класних, чудових людей. Про них ніхто не згадує. Але вони насправді робили революцію.
Які у вас подальші плани стосовно цього фільму? Чи плануєте ви його показувати за кордоном?
Ми плануємо показати цей фільм за кордоном. Ми звертаємося зараз до української діаспори. У нас є перемовини. Ми цей фільм вже переклали англійською мовою. Його потрібно ще доопрацювати. Будуть титри для англомовної аудиторії. Є інтерес в української діаспори від Англії, Сполучених Штатів, Італії. Нам навіть сказали що в Росії це можливо показати. В Естонії ми також ведемо перемови. Ми сподіваємося що це побачать люди. Він вартий того, щоб презентувати Харків. Я знаю що в Харківській області відкрився вашингтонський офіс. Мене дивує що облдержадміністрація не пропонує показати його там. Бо є культурний зв’язок. Презентувати Харків можна різними шляхами. Особливо в такі дні. Але чомусь окрім нас це нікому не потрібно. Це дивує. Влада все ж таки повинна використовувати такі можливості.
