Ольга Черемська: «Це місія Літературного музею – зберігати цінності української літератури»
Пані Ольго, у вас часто проводяться заходи для дітей, пов’язані з літературою. Де ви черпаєте нові ідеї для нового циклу заходів?
Цікаве запитання. Ідеї приходять абсолютно несподівано і з різних сторін. У першу чергу, нам хочеться поділитися з дітьми своїми думками з приводу читання різних книжок, у тому числі й найулюбленіших. Дуже часто буває, коли хочеться взяти улюблену тему, книгу чи письменника і представити про них якесь своє бачення. А іноді буває, що ідеї з’являються раптово, зненацька, під час якихось заходів. Наприклад, під час одного із заходів, присвячених незрячим, в Літмузеї проводився Ярмарок ідей. Де було дуже багато активностей, які могли бути спрямовані на людей з вадами зору. І в тому числі там демонструвалися можливості 3D принтера. Це робили представники техно-майданчика KHackerSpace. Тоді й народилася спільна ідея – зробити в музеї виставку, присвячену науці, фантастиці та літературі. Харизма цих хлопців зацікавила науковими ідеями і творами з фантастики. Навіть так буває: потенційний відвідувач, учасник заходу або волонтер може подати цікаву ідею.
Що ідеї можуть дати дітям? Дуже не хочеться їм нав’язувати вже готове бачення, висновки та цінності. Хочеться дати можливість дітям самим зрозуміти, самим зробити висновок, самим дійти до якоїсь думки. Хочеться дати їм можливість познайомитися з добрим літературним текстом, навчити бачити не його лінійність, а глибину, яка виражається в підтекстових натяках, образах, символах, деталях. Хочеться навчити дітей вдумливо читати і розуміти літературу, літературний текст та спілкуватися з ним. І спілкуватися також з цікавими постатями та біографіями. І тому виходячи з цього, перелік наших дитячих програм досить широкий. Ми звертаємося і до класичної дитячої літератури, і до тих текстів, які зовсім не вивчають у школі. Хочеться представити дітям захопливий світ літератури і захопити їх спілкуванням з художнім текстом.
У вас також відбуваються заходи, пов’язані з популяризацією науки. Що ви можете сказати з цього приводу?
Ми проводимо в музеї заняття, присвячені популяризації науки в кабінеті професора Крейзі Форда. Там ми поєднуємо наукові факти та думки письменників-фантастів. Що виникнуло раніше – науковий факт чи ідея фантаста? Хто з фантастів зміг щось передбачити? Що можна сказати про роботів? Тобто, це серія різних занять, які в інтерактивній формі знайомлять дітей з космосом, роботами, вигаданими фантастами мовами… Час від часу ми запрошували різних популяризаторів науки для того, щоб вони проводили тут свої лекції.
Приміром, куратор KHackerSpace, фізик Єгор Іштван розповідав про різні швидкості, можливості парашуту та вінгсьюту. Дітям було надзвичайно цікаво про це слухати. Фізик і науковий співробітник Фізико-технічного інституту Денис Лаптєв розповідав про масштаби Всесвіту. Олексій Патока, астроном, захопливо розповідав дітям про парад планет. Також Єгор Іштван зі своїм колегою Юрієм Кареліним проводили майстер-клас з робототехніки та читали лекцію про роботів. Час від час протягом роботи кабінету Крейзі Форда у нас проводилися такі лекції за участі запрошених гостей.
У вас зараз проходить виставка «Будемо жити». Як з’явилась ідея її створення і який у неї основний меседж?
Ідея цієї виставки належить моїм колегам – Тетяні Пилипчук, Ользі Різниченко та Наталії Цимбал. Вона виникла у зв’язку з тим, що актуалізувалася тема війни. І ми вирішили поставити собі запитання: чому виникають війни? І одна із цих відповідей полягала в тому, що недостатньо розвинена культура, недостатньо, вочевидь, в неї вкладається ресурсів. Тому ми маємо нині війну. І хотілося якось це актуалізувати і сказати людям, нагадати їм про той час, який ми нині всі гостро переживаємо. І на цій виставці вирішили представити феномен війни, який склався в літературі ХХ століття. Це Перша і Друга світові війни, Фінська війна, Японська війна, Російсько-Японська війна, В’єтнам, Афганістан… Ну, і зрештою, сучасна війна в Україні.
Хоча більшою мірою ми сконцентрувалися все-таки навколо Першої та Другої світових війн. Це тема жінки, тема дитини, тема солдата, який відправляється на війну молодим непристосованим хлопчиком і повертається звідти повністю зміненою особистістю, яка не може тут, у цьому світі, адаптуватися серед людей. Тобто, це теми гострі, актуальні. Особливо нині. І ми вирішили це ось так вивернути і яскраво показати. Ми також піднімали питання маніпулятивних технологій та маніпуляцій масовою свідомістю. Говорили про тоталітарну свідомість, говорили про те, які саме технології спричиняють виникнення якихось дивних масових уявлень.
У вас часто проходять різні заходи за участі культурних діячів. Хто з них вже встиг стати другом для Літмузею?
Друг Літмузею – це досить таке широке поняття. Тут передусім можна сказати про тих гостей, яких ми до себе запрошуємо. Це, безперечно, сучасні письменники: Сергій Жадан, Юрій Андрухович, які досить часто проводять тут свої акції. Із харківських письменників це також Ірина Мироненко та Ілля Ріссенберг. Друзями Літмузею є також волонтери, які мають тут свої клуби – Клуб фольклорного співу та Кіноклуб. Волонтери, які допомагають у проведенні Ночі музеїв, волонтери-дизайнери, які допомагають нам зараз працювати над проектом з оформленням саду і музейного кворкінгу.
У вас також проходять різні заходи, пов’язані з українською літературою, культурою та історію. Наприклад, нещодавно у вас проводився захід, присвячений Василю Стусу. Розкажіть, будь ласка, чому на вашу думку, це важливо робити?
Звісно, заходи, присвячені рідній культурі та літературі, проводити дуже важливо. Бо, перш за все, це місія Літературного музею – зберігати цінності української літератури, в тому числі й тієї, яка створювалася в Харкові. І також доносити до людей колись забуті імена і розвінчувати міфи, які скалися довкола них. Можливо, їх оживляти, наповнювати реальними історіями, цікавими речами, якимось смаками, запахами та деталями. Все для того, щоб люди дізналися, полюбили і захопилися ними. Щоб колись люди могли відкрити книжку Василя Стуса і поміркувати над інтелектуальними інтенціями, які в ній закладені. Чи над збіркою Павла Тичини, його лірикою, його багатогранністю «я», його музичністю. Чи тих самих перших хоробрих. Чи Миколи Хвильового і Майка Йогансена... І дуже хочеться, щоб всі явні та приховані смисли доносилися до великої кількості людей. Для того, щоб їм захотілося взяти до рук книгу.
Якими будуть ваші подальші плани щодо розвитку Літературного музею? Які події вже заплановані? Чим ще ви можете здивувати своїх відвідувачів?
Можливо, не хотілося б досить докладно розповідати про наші ідеї. Бо багато з них намічені ще тільки пунктиром. І нехай вони зріють, щоб потім і дивувати. Але щодо більш-менш оформлених ідей, то хотілося би розповісти про Фестиваль однієї вулиці, який буде відбуватися в Ніч музеїв на вулиці Багалія. Це нинішня назва вулиці, де знаходиться Літературний музей. Тоді вулиця Багалія стане пішохідною. Вона матиме різні локації для того, щоб можна було краще познайомитися із постаттю Дмитра Івановича Багалія. Він як ректор університету, як потужний науковець, історик, освітянин. У дворику ХПІ ми плануємо провести різні наукові презентації. Багалій як мер, як харківський голова з 1913 до 1917 року. Ми плануємо звертатися до Правозахисної групи, щоб розробити це питання.
Багалій як культурний діяч. Ми дуже хочемо познайомити людей з культурним та науковим життям Харкова наприкінці ХІХ – початку ХХ століть. Тому в нашому дворику протягом цього дня ми безперервно будемо проводити майстер-класи із танців ХІХ століття та говорити про культуру кав’ярень у Харкові. Зараз ми всі сили віддаємо на те, щоб допрацювати концепцію цього заходу. Сподіваюсь, ми це зробимо. Цього року ніч музеїв проходитиме з 14 по 15 травня.
Потім нам дуже хочеться вийти за межі приміщення Літмузею і піти в місто. Тому що там також є багато літературних історій. І в мене виникла ідея в певних точках Харкова прибрати якусь цікаву інформацію. Щоб вона була укладена як маршрут, як кросворд, як гіпертекст. Про це слід ще подумати. Тому що хочеться багато розповісти про Харків і початку ХХ століття, і 60-70-х років. Також ми цього року започаткували серію заходів під назвою «Кав’ярня Пока», де в 20-ті числа кожного місяця ми будемо розповідати двадцятьом відвідувачам про 20-ті роки. Також сподіваємося, що ми розширимо свою роботу для людей із вадами зору, трохи помандруємо Європою і трошки оновимо наш музейний простір. Зробимо більш привабливим наш садок, де будуть розміщені різні цікаві зони – зона буккросингу, дитяча зона, ігрова зона, зона, де проходитимуть різні заходи. Ми хочемо влаштувати невеличкий кворкінг на кілька місць. А також зробити Літмузей відкритим для людей. Щоб сюди можна було приходити, спілкуватися, обговорювати якійсь актуальні теми, проводити заняття з писемного мовлення, спілкуватися з блогерами… Тобто, хочеться більше якоїсь співпраці з харківською громадою.
