Нічого не бачу. Йду вперед
Акція «В метро з закритими очима» стала частиною громадської кампанії «Метро на дотик». Вона мала показати простим харків’янам, з якими труднощами щодня стикаються люди з вадами зору в місцевому метрополітені. Загалом, захід був направлений на те, щоб громадськість звернула увагу на комфортність та безпеку міського транспорту для людей з особливими потребами.
Спочатку ми проходили інструктаж. Організатори акції розповіли, як слід рухатися метрополітеном та яких правил безпеки слід дотримуватися, щоб уникнути неприємних ситуацій. Потім всім учасникам зав’язали очі. Дали до рук спеціальну тростину, за допомогою якої ми могли «намацати» собі шлях. А також приставили до кожного «поводиря», який допоможе уникнути небезпек чи просто неприємностей.
Сама задача була не дуже простою. Особливо враховуючи той факт, що більшість людей сприймає інформацію з навколишнього світу саме через зір. А потрібно було з повністю закритими очима, спираючись тільки на спеціальну тростину, дістатися від ст.м. «Держпром» до площі Конституції. Долаючи такі перешкоди, як турнікети, ескалатори, двері та, що найважче – вхід до самого вагону, коли в той самий момент туди суне велика маса людей.
Рухаюсь достатньо впевнено, хоча і дещо незграбно. Часом «заносить» не в ту сторону, тому мене доводиться направляти. Хоча завдяки поручням та світлу орієнтуватися в просторі було доволі легко. Мені допомагали. Це стосується і моєї «поводирки», і працівників метрополітену. Наприклад, допомогли поповнити рахунок на картці, зайти до вагону чи відкрити двері. Мені одразу уступили місце. Мене берегли. Можливо, навіть занадто ретельно. Адже хотілося більш повно відчути цю ситуацію. Хоча я розумію, що це неможливо.
І от кінцева зупинка – площа Конституції. Тут можна вже відкрити очі та поділитися враженнями з іншими учасниками. «Я надто переоцінив власні можливості, – зазначив Юрій Волошин, учасник акції, – я думав що це просто: є ціпок, є додаткові звуки. Але насправді, ти відчуваєш себе абсолютно безпомічним. Хоча мене супроводжували, але знайти двері, пройти в них, щоб тебе не вдарило, знайти турнікет, спуститися з ескалатора – це було архіважко. Я ледь не впав».
«Люди у нас дуже люб’язні, – розповіла моя «поводирка» Ольга Луговенко, – нам поступалися місцем, поступалися дорогою. Нам підказували, як правильно пройти. Я вважаю, що люди в буд-якій ситуації повинні залишатися людьми. Тільки любов, тільки добро врятує світ. Працівники метро також були люб’язними. Вони нам все розповіли та пояснили».
Можна помітити, що тема інклюзивності та доступності міста стає все більш популярною. Проводяться різноманітні масові заходи, на зразок квесту «Рухай Харків» чи вищезгаданої акції. Вже з’явилась новина, що співробітники метро допомагатимуть людям з вадами зору. Так, Харкову ще далеко до справжньої доступності, проте перші кроки до цього вже зроблені.
