Анатолій Бабічев: «Математики — у світі другі за рівнем заробітної плати, після лікарів. Наші абітурієнти це ще не зрозуміли»

Розмова з керівником обласного управління по освіті Анатолієм Бабічевим напередодні нового навчального року проходила на тлі відставки першого заступника голови МОН Інни Совсун і призначення нового — Володимира Ковтунця. З цього ми і почали.

Р.К.: З приводу ротації першого заступника міністра освіти та науки: що за процеси, приховані від стороннього ока, йдуть сьогодні в міністерстві? Ви ж відчуваєте нові тренди, поділіться.

А.Б.: По-перше, це створення «нової школи». Одна зі складових — це нові навчальні програми для молодшої школи, перехід на 12-річну систему навчання. Не сьогодні, але вже найближчим часом. Це прийняття нового закону «Про освіту», і, безумовно, створення опорних шкіл в сільській місцевості. Йдеться про те, що на сьогодні у нас величезна кількість малокомплектних шкіл, де 30-40 учнів, є і по 15-20, і по одній, по дві людини в класі. Ясна річ, що там не буде якісної освіти.

- Новий перший заступник міністра Володимир Ковтунець — Ваш колега, теж фізик, так? Що з його приходом зміниться?

Я особисто з ним ще не знайомий, зустрічаємось цього тижня. Але можу сказати, що ця людина відома як один з ідеологів, в тому числі, тестування ЗНО. Він разом з нинішнім міністром Лілією Гриневич стояв біля витоків і розробляв цю систему. Тобто ті підходи, які у нас сьогодні є в ЗНО, — це, серед іншого, його заслуга.

Наскільки я знаю, він працював в Академії педагогічних наук України, в інституті вищої школи, тому я думаю, що у нього є досвід, є бажання. Він має авторитет серед керівників вищої школи, серед вчених, тому я думаю, що з його приходом в управління системою вищої освіти буде закладено щось нове, що дасть поштовх для розвитку.

- У чому, на Ваш погляд, плюси і мінуси реформи вищої освіти в Україні, що стартувала цього року?

Очевидний плюс в організації вступної кампанії цього року, звичайно, — в тому, що система набору абітурієнтів до вищих навчальних закладів повністю незалежна: на неї не можна нікому і ніяк вплинути ззовні. Мінус — деякі абітурієнти та їх батьки відчувають, що вони вступили не зовсім в ті вузи, куди хотіли.

Головна причина — непоінформованість абітурієнтів: треба ж було пріоритети розставити. І все-таки ще є недоліки в самій системі, точніше, в організації роботи. На заході в університету є контакт з абітурієнтом: він розуміє, що вступає саме в цей вуз. Якщо ж не вступив, тоді вже йде в інший.

- Подавати заяву там можна теж в кілька вузів одночасно?

Звичайно. І потім вибирати. У нас же з цього року вибір за тебе робила система. Кожен абітурієнт відправляв заяву в електронному вигляді, де відзначав п'ять спеціальностей або напрямів підготовки. У кожному з них можна вказати до трьох вузів — таким чином, у абітурієнта з'являється 15 варіантів.

Крім цього, він вказує пріоритети, наприклад, перший пріоритет — така спеціальність, три вузи. Другий, третій, четвертий, п'ятий. При цьому ти міг поставити 15-м пріоритетом якийсь вуз просто так, про всяк випадок, а за підсумком — туди вступити.

Система аналізує конкурс в той чи інший вуз, знання абітурієнта (згідно з результатами ЗНО) і відправляє його на ту спеціальність, до того вуз, куди він проходить.

- З позиції державного підходу, здається, все правильно. Так і повинно бути.

Звичайно. Але, відстоюючи державні інтереси, я представляю ще й Харківську область. Для мене, звичайно ж, важливо розвиток вищої освіти в регіоні. Ми виграли від реформи, а ось інші обласні центри постраждали.

Тому що в якості першого пріоритету більшість вказує найбільш престижні вузи — найкращі результати, зрозуміло, у столичних. Всі, у кого був бал в межах 190-200, вступили до київських вузів — у них шансів більше було, ніж вступити до місцевих вузів. Де-факто у нас в цьому році відбулася централізація. З обласних центрів — Харків і Львів, напевно, не постраждали.

- Ми апріорі не могли постраждати: ми ж — студентське місто!

І тим не менше: цифри у нас були приблизно на рівні попереднього року: на бюджетну форму навчання було зараховано 12 тисяч студентів.

Деякі ж обласні центри просто втратили студентів або залишилися з трієчниками. Днями спілкувався з колегами з Херсона. У них — дуже серйозний відтік кращих студентів до столиці. Миколаїв — теж, і навіть у Дніпропетровську схожа ситуація.

- Тут питання, напевно, не тільки і не стільки в тому, що кращі тягнуться до столиці, скільки до вищих за рівнем вузів?

Так. Але питання ще у чому: наукова інтелігенція повинна бути не тільки в таких потужних наукових центрах, як Харків. Хтось повинен залишатися в вузі, займатися наукою — в кожному обласному центрі є якісь наукові установи. Якщо ж абітурієнти із середнім рівнем знань стануть де-факто кращими в своїх університетах, там просто не буде кому займатися наукою.

- Або провінційні вузи будуть змушені залучати наукові кадри з і сторони, відповідним чином їх мотивуючи.

Фінансової можливості їх залучати у ВНЗ сьогодні немає. Тому ситуація абсолютно неоднозначна, як на мене. Були питання і в роботі самої системи: періодично вона висла, і Міністерство рекомендувало абітурієнтам реєструватися ночами...

- Ну, це вже технічний момент, ні?

Згоден. Але формально абітурієнту гарантували, що система або той вуз, в який він подає документи, повинні протягом півгодини підтвердити їх отримання, повідомивши, що заповнена анкета прийнята в базу. Вночі ж в вузах нікого немає, тому підтверджень не було. Тому, скажімо так, є ще певні нюанси.

- Давайте повернемося до Харкова. Ми не постраждали, в все-таки підсумок який?

Вузи показали абсолютно різні результати. Скажімо, Національний університет Каразіна за кількістю заяв — четвертий по Україні, після Київського університету Шевченка, Києво-Могилянської академії та Львівського університету.

Нова система передбачає: у кого вище конкурс, тому держава надає більше бюджетних місць. За фактом «Каразінка» отримала 230 бюджетних місць — абсолютно різних, тобто на різних спеціальностях. Безумовно, страждають точні науки, де конкурс, на жаль, падає з року в рік. Як математику, мені дуже сумно на це дивитися, але це життя.

Наведу приклад: у Дрогобицькому педуніверситеті на спеціальність «фізика» в цьому році був прохідний бал 103 — це два з плюсом за п'ятибальною шкалою. Тобто, якщо хлопці стануть вчителями фізики, то які ж знання вони зможуть нести своїм учням? Слава богу, це не Харківська область. У нас в педуніверситеті ситуація більш-менш стабільна, але питання фізики, хімії, математики у нас залишається. Конкурсу на ці спеціальності немає.

- Це загальна, напевно, тенденція? Я пам'ятаю минулорічну ситуацію в Росії. Після прольоту на міжнародних фізмат-олімпіадах, де російські студенти і школярі були традиційно дуже сильні, в пресі з'явилася маса публікацій про корупцію в сфері вищої та шкільної освіти...

Це, безумовно, є. Не хочеться йти їхнім шляхом. Тим більше, що всі вчені і фахівці розуміють, що математика, фізика, хімія і IT — найбільш конкурентоспроможні галузі України. І наших фахівців відривають з руками. У мене, як математика в минулому, десь 60% одногрупників з потоку давно працюють в бізнесі. Вони саме наукою займаються, але не в Україні: Італія, Німеччина, Ізраїль, США. Ірландія і Шотландія навіть є.

- Наука в світі досить щедро фінансується...

Це попит. Математики — другі за рівнем заробітної плати, після лікарів.

- У нас, в Харкові, у зв'язку з серйозним попитом на IT-спеціальності, як я розумію, на них високий конкурс? Хоча, це не зовсім математика...

Проте вони пов'язані з логічним мисленням. Без математики ти не будеш хорошим «айтішником». Так, у нас є тут прорив: як і минулого року, було збільшення конкурсу — десь в півтора рази. Це і ХНУРЕ, і «політех» з авіаційним університетом, і факультет комп'ютерних наук в університеті Каразіна. Тут спостерігався колосальний попит і небувалий прохідний бал — майже 170-180.

Це і зрозуміло: у нас в Харкові досить, в тому числі, іноземних IT-компаній, де хлопці абсолютно легально отримують зарплату близько $2000, все «білими» платиться. Невелика компанія з 300 «айтішників» часто платить податків до бюджету більше, ніж деякі наші заводи і підприємства.

Безумовно, це той інтелектуальний продукт, який ми можемо дати всьому світу. Міжнародні корпорації розуміють, що їм набагато вигідніше створювати у нас IT-компанії, ніж запрошувати наших фахівців до себе — в Штати або, умовно, в Голландію.

- Що з медичними спеціальностями?

Як завжди, вони популярні. Більш того, хочу зазначити, що в цьому році, як не дивно, абітурієнти медичних спеціальностей, вже вступивши до вузу, подавали заяви про переведення з бюджетної на комерційну форму навчання. Це звільняє їх від необхідності розподілу, наприклад, в сільську місцевість.

- Невже досі десь в вузах існує розподіл? Адже воно почало скасовуватися ще при Союзі...

Це єдине, що залишилося від радянської системи в сфері медичних вузів. Розподіл є та працює. Зрозуміло, така тенденція — це мінус для держави і для влади, оскільки це ускладнить забезпечення охорони здоров'я населення. Передбачається, що кожен фахівець за кошти, які вкладала в нього держава, повинен якийсь час відпрацювати, забезпечивши медичним обслуговуванням, в тому числі, сільську місцевість.

- Це доволі цінний досвід для випускника медінституту — така робота «в полі»…

Однозначно. Тим не менш, багато хто вважає, що має сам влаштовуватися в цьому житті. Тому вони просто йдуть на контракт, відмовляючись від бюджету. Адже де-факто, здаючи документи, абітурієнт подає їх на бюджет. Був варіант поставити «мінус», що означало б, що ти відразу йдеш на контракт. Але вийшло так, що багато подали на бюджет, пройшли до ВНЗ, і вже після цього написали заяви на контракт. Раніше це іноді було, але дуже рідко. Сьогодні стало мейнстрімом.

- У гуманітарних спеціальностях лідирують, як завжди іноземні мови?

Так, і тут серед лідерів — університет Каразіна та педагогічний університет, який теж, напевно, входить в п'ятірку за престижністю і бажанням абітурієнтів туди вступати.

- А є якісь модні професії? Наприклад, менеджмент, маркетинг, журналістика, логістика?

Все залежить знову-таки від вузу. Наприклад, в університеті Каразіна зашкалює конкурс на економічний факультетах, міжнародну економіку. Є економічний університет і ряд технічних вузів, де, в принципі, невелика кількість бюджетних місць — по 15-20. І безумовно, їх порівнювати один з одним неможна. Ясна річ, конкурс буде всюди великий, але хлопці з найвищими результатами йдуть в університет Каразіна, економічний та інші профільні університети.

- У нас в минулому році змінилося два ректора — ХПІ і ХНУРЕ, це якось позначилося на ситуації в цих вузах?

Прихід нового керівника завжди щось змінює в роботі вузу. У політехнічному університеті за результатами виборів було обрано Євгена Івановича, робота кипить, відкриваються нові спеціальності. В тому числі, в IT-сфері — тут один з найкращих конкурсів на IT-спеціальності. Найголовніше, що там є дуже серйозна наукова складова. І інститут «Блискавка», і інститут іоносфери, які знаходяться в університеті — у них дуже багато сучасних розробок. І безумовно, нові спеціальності орієнтуються на роботу з ними.

В ХНУРЕ на сьогоднішній день вибори не відбулися. Є в.о. ректора. Вибори вже тричі проводились, на кінець жовтня призначені чергові. Безумовно, говорити про те, що вуз розвивається можна: по IT-спеціальностям конкурс виріс. Але це загальна тенденція, відчутні результати з'являться разом з певністю щодо керівника вузу.

- Ви говорили про академію Докучаєва. Я пам'ятаю ситуацію десь років два-три тому, якраз коли змінювався міністр агрополітики, після Швайки. Хлопці прийшли і відрізали профільні вузи, які замикалися на Мінагрополітики, і перекинули їх на Міністерство освіти. В процесі профільні сільськогосподарські ВНЗ позбулися своєї практичної бази. Я маю на увазі дослідної бази, досвідчених господарств тощо. У них залишилося гола освіту. В цьому плані була певна проблема — вона якось зараз вирішується?

Це проблема. Безумовно, це моя думка і це позиція, державна стратегія. Це правильно, що всі вузи повинні бути підпорядковані одному міністерству. Як у всьому світі. Не може бути такого. І різні стандарти бути. Міністерство транспорту — свої вузи, сільського господарства — свої, Міносвіти — свої. Було таке, різний фінансування було. Тому цілком закономірно, що всі вищі заклади Міністерства аграрної політики були передані Міністерству освіти і науки. Але, на жаль, вийшло так, що при передачі чомусь міністерство вирішило навчальні заклади передати, а самі бази залишити. Тому питання актуальне, дуже цікаве. Неодноразово ми зверталися до міністерств, і губернатор писав з цього приводу, і до одного, і до другого. З новопризначеним першим заступником міністра, я сподіваюся, найближчим часом, ми вже зможемо поспілкуватися і підняти це питання.

- Після відомих подій в Харків переїхав Луганський аграрний університет, який прийняли два або три вузи, так би мовити. І по гуртожитках, і по навчальних корпусах. Я так розумію, сильніші вузи, на базі яких він знаходиться, періодично забирають звідти то студентів, то викладачів до себе. Нещодавно була ситуація, коли їх хотіли забрати до себе назад, в Луганську область.

Я розумію, що кілька років тому в нашій державі склалася не дуже приємна ситуація, яка не вирішена на сьогоднішній день. Безумовно, треба було рятувати вищі навчальні заклади. Таким чином Луганський аграрний університет опинився у нас. Слава богу, що він залишився. Слава богу, що є викладачі, професура, студенти переїхали. Ми зберегли цей вуз. Але, безумовно, для Харківської області це дуже непросто.

Ми маємо три сільськогосподарських вузи. Жоден регіон України більше не має. І з'явився четвертий сільськогосподарський університет. Дуже довго думали, як взагалі три університети об'єднати, навіть, пам'ятаєте, об'єднували колись, потім в результаті роз'єднали. З'явився четвертий. Конкуренція шалена. Є бажаючі поступати з Луганської області, Донецької, є і з Харківської.

- Я так розумію, це ще й база для припливу абітурієнтів з Луганської області, Донецької сюди вчитися. Вирватися звідти і приїхати сюди.

Безумовно. Вузи повелися благородно, як і Міністерство освіти. Ми змогли надати і навчальні площі, і гуртожитки для проживання студентів. Безумовно, хочеться більшого і кращого. Поки те, що є. Треба займатися і розвитком бази, і поліпшенням умов проживання для студентів і, напевно, непогано було мати щось своє. З іншого боку, губернатор Луганської області хоче, щоб вуз повернувся до них. В принципі, теж логічно, напевно.

- У них там немає умов...

Так. Якщо я не помиляюся, у них там в Старобільську чисте поле. Ясна річ, що для такого університету не можливе перебування в районному центрі. Там немає умов. Тому питання, насправді, дуже важке. Це питання Міністерства освіти і науки — як надалі бути. Ми не можемо обіцяти або гарантувати, що цей вуз не повернеться до Луганська в найближчі рік-два, або три це буде, або п'ять. Тому на сьогоднішній день головне завдання — зберегти цей вуз, дати певні гідні умови для його роботи, щоб він зміг просто розвиватися. А в подальшому вже будемо дивитися, як з цією справою вчинити. Я вважаю, то це політично важливо залишити бренд цього університету — що він є, що він живий, що знаходиться в Харківській області, і наукові процеси, навчальні там відбуваються. Але ситуація важка, я говорю, тому що насправді у нас вийшло так, що в Харківській області чотири сільськогосподарських вузи. Вони один з одним конкурують і більш того, борються за одного і того ж абітурієнта, це є проблема.

- До речі, як там пройшла вступна кампанія?

Досить все непогано. Наші люди ще й дивляться на контракт, якщо не пройдуть на бюджет. І кожен вуз виставляє, затверджує фінансове обґрунтування кожен собі. У кожного є свої критерії, тому іноді не дуже обґрунтоване є, що на одні й ті ж спеціальності в різних вузах різна вартість навчання. Що, безумовно, впливає на вибір абітурієнта.

Кампанія пройшла досить успішно. Немає зараз великої популярності на сельхозпрофессіі, на жаль.

- Дивно — у нас агрохолдинги розвиваються.

Це все перспективно, але, на жаль, немає. Тому ми повинні констатувати той факт, що конкурсів немає, але тим не менш, вступна кампанія пройшла досить непогано. Ще раз повторю: чотири вузи. Був би один — може, показали б прекрасний конкурс. Поки такого немає. Вузи усі на одному рівні приблизно набрали студентів, і була кількість абітурієнтів. Тому я думаю, що цей рік пройде успішно. А далі вже будемо думати про розвиток. Теоретично скажу, що можна було б якусь реорганізацію провести, звільнити для Луганського університету якісь корпуси. Але виходить так, що три вузи, і у кожного своє. І віддати щось ціле — це просто неможливо. Тому що воно зайняте наполовину. Якщо правильно підійти, розглянути питання — це питання не нам, а питання Міністерству. Це його повноваження — щось віддати, щось передати з одного вузу в інший, третій. Це все можливо. На це потрібний час і, найголовніше, бажання.

- Те, що у нас відкрилося представництво у Вашингтоні і, наскільки я розумію, Юлія Олександрівна говорила, що велася робота в Китаї, і те що сказав буквально минулого тижня губернатор щодо того, що у наших дітей з'явилася можливість їздити вчитися до Великобританії за обміном. Як ось ці зв'язки працюють? Де про це можна дізнатися?

Я хочу сказати, що у нас великі надії на офіс у Вашингтоні. Дійсно, там є складова освіти і науки — без цього бути не може. І ми плануємо, що в найближчому майбутньому, як тільки Консорціум підготує всі ці каталоги і так далі, то в Вашингтоні відбудеться певна презентація вищої наукової школи Харківщини. Безумовно, у нас безліч партнерів, які зацікавлені в роботі з нашими вузами в Сполучених Штатах. Ми будемо намагатися виходити і завойовувати.

У нас у кожного вузу є якісь контакти на своєму рівні зі своїми вузами. У авіаційного, у політехнічного, у Каразіна. Але це все не систематизовано й не об'єднано. Я думаю, що в найближчому майбутньому ми зможемо реально побачити результат. Не просто говорити усно, що, ось, є Консорціум — будуть договори, будуть проекти, буде результат цієї роботи.

- Мова йде не тільки про студентів, а й про викладачів?

Так, про науку як таку. Безумовно, цікаві й обміни студентами, отримання подвійних дипломів. Деякі вузи вже йдуть за цим напрямком. Організовувати обмін, наприклад, з тими ж Сполученими Штатами Америки — дорогувато, так. Як мінімум переліт і проживання в Америці не кожен студент зможе оплатити. А ось дистанційне навчання, наукові конференції — це цілком реально. Те що Ігор Львович озвучив — це прекрасні у нас є наші видатні діти, переможці минулих років МАН, олімпіад, кращі, дійсно обдаровані, які під особистим патронатом губернатора зараз знаходяться і для них спробувати організувати стажування, обміни, в тому числі з англійськими школами — це чудова ідея. Губернатор сам запропонував це, тому чекаємо, скажімо так, відповіді від англійської сторони. Наскільки я знаю, посол підтримав це питання, тому будемо чекати зворотну реакцію.

Я хочу сказати, що за останні роки два у нас різко збільшилася кількість учнів, які беруть участь в програмі FLEX — обмін між школярами, в тому числі США і України. Ми пам'ятаємо, що в цьому році — рік англійської мови президент оголосив, і у нас працювали дуже активно влітку мовні табори при наших школах всієї області. Досить велика кількість волонтерів, носіїв англійської мови у нас в цьому році була. І з Британською Радою, і в програмі GoGlobal. Ми сьогодні робимо все, бо розуміємо, що на міжнародному ринку, крім знань з математики і з хімії, потрібно знання іноземних мов. На сьогоднішній день без цього нікуди, тому вивченню англійської мови і взагалі іноземної ми приділяємо величезну увагу.

- Я правильно розумію, що треба здавати там тести якісь? Як вони називаються? TOEFL та інші.

Сертифікати отримувати. Це розвиток. Ми знаємо: якщо наш студент їздить за кордон, то як правило для вступу до вузу треба пред'явити якийсь сертифікат. Без різниці, TOEFL або там зараз 30 найменувань видаються. Оксфорд, Кембридж і так далі. Головне — рівень сертифіката. Вони стандартизовані. Рівень В1 або В2. У тому числі ви знаєте, що і чиновникам незабаром доведеться мати ці сертифікати, дивлячись який ранг. Досить високий рівень, насправді, не так просто його отримати.

Тому, безумовно, шукають школи для того, щоб займатися англійською мовою. Коли я навчався, знав досить непогано, було «відмінно», але питання в чому: я її не застосовував в житті, не уявляв, що мені знадобиться, тому не настільки багато уваги приділяв англійській мові, а тепер розумію, що, звичайно, є нестача, треба доучувати для того, щоб вільно володіти, користуватися, тому що міжнародні контакти у нас відбуваються постійно. Візити, форуми. Іноді, безумовно, відчуваєш, що на високому рівні знання мови тобі просто не вистачає. Тому є чому вчитися і як займатися.

- А гранти є різних міжнародних донорів для викладачів в цьому відношенні?

Безліч є, насправді, безліч проектів, які і на рівні держави реалізуються, і на рівні нашої області. Це проекти — я вже називав — GoGlobal, фонд, в тому числі, який займається з викладачем, і British Council, і американські ради, які мають певні проекти. У Харківській області зайшли майже всі ці проекти і організації — завдяки роботі обласної адміністрації. Ми їх посилено запрошуємо. Ніхто не зміг відмовити. Ще раз повернуся: завдання вчителя — я так бачу — давати якісні знання учням, але і самим навчатися. Тому хто хоче, щоб був результат, самовдосконалюватися, потрапити на програму, в тому числі безкоштовну, — проблем не буде ніяких. Зокрема, USAID.

Можна ходити на сайти. Безліч проектів надають грантові поїздки за кордон на кілька тижнів, на місяць, на два, і на три, і практики, в тому числі, які повністю за рахунок донорів міжнародних.

Продовження інтерв'ю з директором Департаменту науки і освіти Харківської обласної державної адміністрації Анатолієм Бабічевим читайте в авторській рубриці  шеф-редактора Медіагрупи «Дозори» Ростислава Касьяненка «Справжня Розмова» пізніше. Чиновник розповів про середню освіту, ситуацію в харківських школах, реформи, досягнення, свої сподівання та загальний рівень школярів.