Інтерв’ю архиєпископа Харківського і Полтавського УАПЦ Ігоря (Ісіченка)
Коли ж усе-таки і чому так стається, що формується Московська патріархія, і поглинає Київську митрополію?
- Формування помісної церкви Володимир-Суздальської землі, на терені якої в ХІ-ХІІІ ст. відбувається становлення нового етносу, стало важливим складником творення державних структур. Князі з київської династії Рюриковичів – Юрій Довгорукий (1125-1157), Андрій Боголюбський (1157-1174) – дбали про подолання влади Києва над цими землями, що їх, на відміну від Руси (тобто України), тоді називали Заліссям. Спроби уконституювати власну церковну структуру, незалежну від Київської митрополії, здійснював уже Андрій Боголюбський. Він же 1169 р. захопив і зруйнував давню руську столицю. Згодом Московська Церква канонізувала цього князя.
А вже за московського великого князя Василія ІІ Темного (1425-1462), держава якого виростала зі складу Золотої Орди, скориставшись укладанням Вселенським Патріярхом Флорентійської унії 1439 р., Московська митрополія 1448 р. фактично проголошує свою автокефалію, канонічно визнану 1589 р. завдяки участі Вселенського Патріярха Єремії Траноса в інтронізації першого Московського патріярха. З утворенням Московської митрополії виробляється ідеологема «третього Риму», якою відтоді керується Московська держава та її помісна церква. Близько 1523-1524 рр. чернець Псковсько-Печерського монастиря Філофей написав «Послання на звіздарів», у якому сформулював думку про гріховність усього західного світу й про те, що і перший Рим, і другий Рим – Константинополь, впавши в єресі, припинили бути центрами християнства. На зміну їм приходить Москва. «Два убо Рима падоша, а третій стоитъ, а четвертому не быти». Московський цар – єдиний спадкоємець влади старого й нового Риму. Він – «пресвітліший», «Богообраний», «Боговінчаний», «побожний», «святіший» тощо. Йому вручена повнота не тільки світської, але й церковної влади – він є «браздодержатель святих Божиїх церквей». На великого князя Московського старець Філофей покладає відповідальність за долю цілого християнства, і тому зобов’язує його пильнувати інтересів Церкви й боронити її майно.
Месіяністичне бачення Москви як столиці християнського світу визначило, з одного боку, традиційну для Московської держави ксенофобію, зверхню зневагу до Заходу, до якого традиційно відносили й Україну з Білоруссю (наших православних земляків у Московській державі навіть перехрещували), з іншого ж – імперські амбіції, що сягали не лише Київської землі, але й Босфору з Константинополем. Тож коли українські козаки вбачали в акті 1654 р. лише державно-політичний союз Гетьманщини з царем, то московські люди сприймали його як початок збирання православних земель під владою православного царя і московського патріярха. Тож підпорядкування Київської митрополії Москві було лише справою часу. І ще до офіційного приєднання нашої Церкви до Московського Патріярхату 1686 р. з Москви вже поставляється місцеблюститель київського престолу Мефодій, чернігівський єпископ Лазар Баранович підноситься в сан архиєпископа, а 1685 р. інтронізація владики Святополка Гедеон-Четвертинського – все ще підлеглого Константинополю – вже відбувається в Москві. Константинопольський патріярх мусив прийняти й затвердити цей акт, розуміючи його неминучість. До того ж, на нього чинився тиск турецької влади.
Чому Константинополь навіть на це погоджується -- кажуть , за соболі та золото? Чому він ніколи не оспорював легітимність переходу Київських православних єпархій під підпорядкування Москві?
- А він і не погоджувався. Патріярха, котрий змирився з переходом Київської митрополії під юрисдикцію Москви, було невдовзі детронізовано синодом Константинопольської Церкви, як він сам визнавав – за помилкове рішення щодо України. Коли ж у ХХ ст. Російська імперія розпалася, Константинополь визнав своє право надання автокефалії Польській Православній Церкві (переважно українській за складом вірних) як наступниці Київської митрополії на тій підставі, що «насильницьке відокремлення від нашого [Вселенського] Престолу і приєднання до Московської Церкви Київської Митрополії разом з підпорядкованими їй Польською та Литовською єпархіями відбулося всупереч кодексам канонічного права» («Патріярший і Синодально-канонічний томос Вселенської Константинопольської Патріярхії, від 13 листопада 1924 року, про визнання Православної Церкви в Польщі Автокефальною»). І коли Московський Патріярхат надав УПЦ-МП 28 жовтня 1990 р. «самостійність і незалежність в управлінні», то в листі-привітанні Вселенський Патріярх дипломатично нагадав, що визнає канонічну територію Московського Патріярхату в межах 1593 р., тобто до приєднання ним Київської митрополії. З тих самих мотивів Вселенський Патріярхат прийняв під свою юрисдикцію 1990 р. Українську Православну Церкву в Канаді, а 1995 р. – Українську Православну Церкву в США та Українську Автокефальну Православну Церкву. Приїзд Його Святости Варфоломея І в Україну 2008 р. засвідчив вірність Константинопольського престолу цій позиції. Шкода, що частина УАПЦ в Україні 2000 р. стала на перешкоді включенню нашої Церкви на рідних землях до цього процесу.
До переходу під юрисдикцію Москви в Київському православ’ї якою мовою Богослужили?
- Звичайно церковнослов’янською: до ХХ ст. нові мови не використовувалися як літургійні. Але в Київській митрополії послугувалися властивою українській традиції вимовою, згодом викорінюваною в Російській імперії та збереженій на Західній Україні: «ять» вимовляли як [i], «глаголь» - як [h], «он» завжди як [o], без редукування, приголосні перед «єсть» та «и» не пом’якшували.
Які були вимоги до духовенства -- освіта, сімейний стан? І що нав"язало московське православ’я?
- Більшість священиків були одруженими, освіта здобувалася в Києво-Могилянській академії або у відкритих пізніше Чернігівському, Харківському, Переяславському колегіумах. Звичайно, рівень освіти українських священиків був до середини XVIII ст. істотно вищим, ніж у їхніх співбратів у Росії чи на Балканах. Поширеними були, як і в Галичині до приходу совєтів, священичі династії. Однак найістотнішою самобутньою рисою парафіяльного устрою був тісний зв’язок священика з громадою. Вибір кандидата громадою вважався необхідним для зайняття посади настоятеля. Синодальна церква нищить ці риси соборного життя парафіяльних громад, відчужує священика від парафіян і перетворює його на царського чиновника.
Чи має право Київська Церква вважатися Апостольською? Що вкладається в розуміння "Апостольська"? Аргументуйте.
- Апостольською є Церква, що зберігає апостольське спадкоємство свячень, віру апостолів, дотримується закладених ними канонів. Навряд чи легенда про перебування в Україні апостола Андрія Первозваного, що виникла в др. пол. ХІ ст. задля зміцнення зв’язку Київської Церкви з Константинополем, може бути достатньою підставою для виведення початків українського православ’я від проповіді цього апостола. Однак апостольська традиція приходить в Україну справді вже в І ст.: засланий у Північне Причорномор’я папа Климент знаходить тут тисячі християн. Відтоді повільно, але безперервно вона розвивається на теренах українського поселення – від Чорного моря до поліських лісів. Як свідчить житіє рівноап. Константина-Кирила, істотним стимулом у винаходженні нової літургійної мови для слов’янських просвітителів було виявлене в Херсонесі «Євангеліє, писане русьскими письмени». Власне «руськими», а не слов’янськими! Це одна з великих історичних загадок… Хоча, швидше за все, літери були грецькими, а от мова перекладу – напевне, тогочасною українською. І її досвід також був використаний при створенні штучної сакральної мови.
За яких обставин Київська Церква поглинається Московським Патріархатом?
- Ці обставини визначаються за часів Петра І перспективою творення наступниці Московського царства – Російської імперії. Помісний устрій Київської митрополії нищиться, вона розбивається на окремі єпархії, інтеґровані Російською Церквою. Тільки ж уже не було й Московського Патріярхату – в імперії церква перетворилася на «Відомство православного сповідання», очолюване царем або царицею. Патріяршество було скасоване за Петра І й відновлене лише в большевицькій Росії.
Києво-Печерська Лавра -- тоді чия насправді головна святиня православної християнської віри?
- Були часи, коли лавра вважалася ставропігією константинопольського патріярха. За сучасним законодавством, її споруди передаються в користування релігійній громаді – не УПЦ-МП чи УПЦ-КП або й РПЦ, а конкретній спільноті монахів, лишаючись при цьому загальнонаціональною власністю.
Дякуємо за грунтовні пояснення.
