Щойно оприлюднено рішення комісії з присудження Всеукраїнської літературної премії імені Степана Сапеляка.

На газетну статтю, про яку йтиметься далі, я випадково натрапив напередодні новорічних свят. Перше враження — цілковита маячня, на котру взагалі не варто звертати уваги. Коли б не дві речі — статус газети, на шпальтах якої з’явився цей матеріял, та моє особисте ставлення до людини, яку абсолютно безпідставно образили в цій статті.

Цього року відзначаємо вісімдесяту річницю від народження нашого краянина, професора Юрія Станішевського — творця сучасної школи в українській науці про театр і вчителя кількох поколінь вітчизняних театрознавців.

«Протягом багатьох століть свято Покрови було головним для українських вояків — від козацтва до Армії Української Народної Республіки та Української повстанської армії.

Якими б не були наші з вами літературні вподобання, першою книжкою в житті кожного, звісно ж, залишатиметься абетка. А чи не можна замість недолугих текстів та примітивних малюнків, що ними рясніли й рясніють абетки, за якими навчалися не лише ми самі, а й наші діти та онуки, запропонувати щось кардинально нове, цікаве й корисне?..

Незаперечною аксіомою давно вже стала думка про те, що розвиненість (або ж навпаки) будь-якого суспільства безпосередньо пов’язана з тим, яке місце посідає в цьому суспільстві жінка.

Зухвала спроба невідомих покидьків зіпсувати (обливши червоною фарбою) графіті, присвячене подвигу Героїв Крут, обурила не лише Харків, де й сталася ця прикра подія… Втім, усіх, хто добре обізнаний з харківськими реаліями, подібні прояви вандалізму не надто дивують. Чому? Бо маємо чимало «місцевих» прикладів вандалізму духовного, зокрема — літературного.

«Справжня поезія — невмируща й бунтівлива!» — Так проказав (без найменшого патосу) у розмові з ним знаний український поет Микола Козак. Ішлося ж про вершинні здобутки в царині українського поетичного слова протягом останніх десятиліть. Але сам мистець аж ніяк не квапиться підсумовувати результати власної багаторічної літературної праці та громадської діяльности. Бо і в свою сімдесят п’яту весну (саме весну, оскільки має на диво молоду вдачу) він непохитно вірить у те, що все найкраще й найзначніше для нього — попереду!