Українська Автокефальна Православна Церква, Харківсько-Полтавська єпархія

Жанна Титаренко  |  Субота, 3 липня 2010, 16:22
Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ на території нашої держави є практично єдиним спадкоємцем колишньої Київської Митрополії Константинопольського патріархату, яка в свій час була незаконним шляхом приєднана до Московської церкви. Саме тому, чимало православних українців покладають свої сподівання на архієпископа Ігоря та його єпархію щодо розбудови в Україні повноцінної Української Православної Церкви, спроможної стати панівною православною юрисдикцією в Україні.
Українська Автокефальна Православна Церква, Харківсько-Полтавська єпархія

Історія створення та відновлення діяльності Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ.

Харківсько-Полтавська єпархія УАПЦ була створена 27 липня 1942 року. Історія створення нашої єпархії тісно пов’язана з митрополитом Феофілом Булдовським, який волею Божого Провидіння вижив під час Великого терору 30-х рр. і після відступу большевиків восени 1941 р. з’явився в Харкові. Юрисдикція митрополита Феофіла поширилася майже на всі відновлені парафії Слобожанщини. 15 липня 1942 р. митрополит Феофіл у співслужінні 10 священиків відправив у Благовіщенському соборі першу Службу Божу українською мовою.

Влітку 1942 р. до Харкова прибув місійний єпископ Переяславський УАПЦ Мстислав (Скрипник), племінник Симона Петлюри. Нарада 27 липня 1942 р., яка пройшла в Харкові за участи митрополита Феофіла, єпископа Переяславського Мстислава, членів Харківського єпархіяльного управління та голови Полтавського єпархіяльного управління, ухвалила: “Визнати, що парафії, підпорядковані Високопреосвященнішому владиці Феофілу на терені Харківської, Полтавської, Сумської і Курської областей, становлять складову частину Української Православної Автокефальної Церкви на чолі з адміністратором архиєпископом Полікарпом. Надалі установити таку форму почитування: Високопреосвященнішого отця нашого митрополита Феофіла, архиєпископа Харківського і Полтавського, високопреосвященнішого отця нашого Полікарпа, архиєпископа Луцького і Ковельського”.

На жаль, воєнні лихоліття не дали можливість зібрати жодного собору й налагодити систематичну душпастирську працю єпархії. З поверненням 1943 р. Східної України в совєтську зону окупації православні парафії або знову закриваються, або переводяться під юрисдикцію створеної 4-5 вересня 1943 р. сергіянської Російської Православної Церкви Московського Патріярхату (РПЦ МП). Митрополит Феофіл був єдиним з архиєреїв УАПЦ, хто не виїхав на еміґрацію. 23 серпня 1943 р. до Харкова вступає червона армія. 12 листопада 1943 р. митрополит був заарештований НКВД. 20 січня 1944 р. він помер в ув’язненні, перебуваючи під слідством.

Служіння УАПЦ на нашому терені було поновлено лише після розвалу СССР. Керував єпархією з літа 1992 року єпископ Роман Попенко, який спочатку був призначений настоятелем Успенської парафії м. Полтави 6 квітня 1992 р. Рукоположений 7 липня 1992 р. у єпископи з титулом "Єпископ Харківський і Полтавський". Вийшов з юрисдикції Патріярха Мстислава й перейшов спершу до УПЦ-КП (1992), а потім - до Московського Патріярхату (1995). Невдовзі після цього помер.

З 12 липня 1993 р. і по сьогоднішній день Харківсько-Полтавською єпархією УАПЦ керує архієпископ Ігор (Ісіченко).

Сучасний стан Харківсько-Полтавської єпархії УАПЦ

Єпархія налічує такі громади: Харківський деканат – сім, Полтавський – три, Луганський – дві. По відході західноукраїнських єпископів від рішень Помісного Собору 2000 р. до єпархії тимчасово приєдналися кілька парафій у центрі й на півдні України. Там було утворено ще два деканати: Київський (шість парафій) та Таврійський (сім парафій). Є ще одна парафія в Москві (настоятель Яков Кротов).

Гальмують зростання єпархії опір проросійської влади, дискредитація ідеї Української Церкви некомпетентними політиками, а також складнощі з реєстрацією парафіяльних статутів, створювані владою задля стримання розвитку цієї церковної спільноти, що рішуче відмовляється від участі в провальних проектах колишньої та теперішньої державної адміністрації. Єпархія втратила низку громад, переведених за діяльної участи провладних політиків до інших церковних юрисдикцій. Але наявні громади поволі зростають, будують храми, розширюють вплив на суспільне середовище. Головне ж – міцнішають духовно.

 

comments powered by HyperComments