Українська Греко-Католицька Церква, Донецько-Харківська єпархія (екзархат)
Отче, розкажіть будь-ласка про діяльність Греко-Католицької Церкви на всеукраїнському і місцевому рівнях?
- Греко-Католицька Церква існує з часів Берестейської унії, і завжди відстоювала єдність християн та українські духовні цінності. Коли було розділення українства, Іван Грозний заявив, що в Москва стане Третім Римом, з протилежного напрямку був натиск поляків, була латинізація українства, і греко-католики виступили з тою позицією, щоби українці мали свою гідність і зберегли свій обряд, свої традиції, тобто Візантійської Східної Церкви, позаяк ми визнаємо Володимирове хрещення.
Коли Володимир Великий хрестив Київську Русь у 988 році, Христова Церква була єдиною і налічувала 5 патріархатів. Розкол церкви на православних і католиків стався лише у 1054 році. Тобто після Берестейської унії, Київський митрополит Михайло Рогоза, Луцький єпископ Кирило Терлецький та інші, визнали видимого голову церкви на Землі Папу Римського.
Доречно було б навести уривок зі Святого Письма: “Ти Петро Скеля, на тобі я збудую Церкву Свою і ніякі вороги її не подолають..”, тобто там де Петро, там є Церква, хто з апостолом Петром, той з Церквою. Ми визнали видимого голову церкви Папу Римського, але зберегли свій східний обряд, власне, православний обряд, усі свої традиції Східної Церкви, ми перебуваємо в єдності з Вселенською Христовою Церквою. На території України Греко-Католицька Церква несе своє служіння внаслідок Берестейської унії 1596 року. Очолювали такі відомі церковні постаті як Терлецький, Рогоза, потім Симбратович, Андрей Шептицький, який керував Церквою з 1901 року до 1944. У 1946 році, коли прийшла совєтська влада, відбувся псевдособор УГКЦ, щоб ліквідувати Греко-Католицьку Церкву на території України, шляхом переведення її до складу Московського Патріархату.
Греко-Католицька Церква також була і в Росії, в Санкт-Петербурзі. Але церква була знищена і пішла в підпілля.
Греко-Католицька церква вийшла з підпілля лише після проголошення незалежності України і почала свою відкриту легальну діяльність.
У нас є 5 мільйонів вірних, більша концентрація їх на Західній Україні.
У Харкові є одна Свято-Миколаївська парафія Греко-Католицької Церкви, настоятелем якої є я. Також є парафії в області - це в Покотилівці, Люботині і Вільчі.
Тож наскільки я зрозуміла, не існує окремої Харківської єпархії УГКЦ?
- Ми входимо до Харківсько-Донецької Єпархії (екзархату), який було створено в 1993 році. Більшість вірних нашої єпархії є вихідцями із Західної України. Були часи, коли люди, відбувши покарання в Сибіру, змушені були замешкати на Східній Україні, оскільки їм заборонялося повертатися на Західну Україну і оселятися там. Крім того, багато спеціалістів приїздили в Харків, наприклад, Львівський поліграфічний інститут був один на Союз, і його випускники їхали в усі міста на роботу. Багато молодих спеціалістів за три – чотири роки отримували в Харкові квартири. Вони тут осіли, мають свої родини і дітей. Також ці люди виявили бажання мати свою церкву.
До цього ми входили до Києво-Вишгородської єпархії, згодом вона розділилася, бо тодішній владика Василь Медвід обіймав територію всієї Східної України і Казахстану. Йому було важко одному охопити всю ту територію. Згодом Вишгородський екзархат було розділено на Донецько- Харківський і Одеський.
Донецько-Харківську єпархію (екзархію) з 2002 року очолює Степан (Меньок).
Донецько-Харківський екзархат налічує близько 45 парафій і 60 священників. Більша частина парафій знаходиться в Донецькій області, тому що там у деяких місцях компактно проживають вихідці із Західної України. За часів Совєтського Союзу були масові переселення людей на Схід України. А дехто просто їхав на заробітки у шахти.
Розкажіть детальніше про Ваше служіння на Слобожанщині.
- Я був призначений на Харків блаженійшим Любомиром Гузаром в 1996 році. Засновував парафію з нуля. На першій службі було всього сім людей. Ми ще служили почергово у римо-католицькому Костьолі, кожної неділі о другій годині. Там формувалися наша парафія. Потім, у 1997 році ми попросили міську владу, щоби дали нам якесь приміщення. Але нам відмовили, із отриманням земельної ділянки теж було дуже важко.
Харківський Митрополит Московського Патріархату Нікодім сказав, що греко-католики з костьолу не вийдуть, бо то не є церква. Він робив усе для того, щоб нас у Харкові тут не було. Три роки влада не виділяла земельну ділянку. Давали якісь місця, а потім скасовували, бо там знаходили якісь причини, або спортивний майданчик має будуватися, або ветерани збираються тощо. Знаходили різні причини, щоб не дати.
У 1999 році з волі Божої і стараннями нашими влада пішла на зустріч, і нам виділили оцю земельну ділянку, тож, ми почали тут її освоювати. Так розпочалося будівництво храму. Звісно, що є й фінансові причини у затримці будівництва. Погоджувальні документи, їх треба дуже багато зібрати, щоб розпочати якесь будівництво.
Як Ви розцінюєте будівництво храму Московського Патріархату поряд із Вашою парафією?
- Вони спочатку хотіли, щоб я пішов з цього місця, а потім розпочали своє будівництво. Ще у 2001 році митрополит Никодим звернувся до тепер уже покійного губернатора Кушнарьова з проханням заборонити будівництво греко-католицької церкви у Харкові, бо це за його словами, осквернить гідність православних і створить санітарно-екологічну небезпеку для дітей і інвалідів. Ми тут рік молилися під відкритим небом і тим хрестом, що освячено. Потім притягнули невеличкий будівельний вагончик і молилися в ньому. Зараз збудували невеличку капличку і плануємо збудувати храм.
Які Ваші стосунки з іншими церквами?
- З УАПЦ нормальні чисто-людські християнські відносини. Наші греко-католицькі священики допомагають владиці Ігорю (Ісіченку) у функціонуванні колегії патріарха Мстислава. Там регулярно читає лекції отець УГКЦ Мирон Бендик. Також разом ми відправляємо спільні богослужіння, наприклад панахиди. Наші сестри провадять роботу з молоддю. До нас приходить молодь з УАПЦ.
Стосовно Київського Патріархату, то якщо є якісь спільні державні заходи, то ми збираємося. З владикою і священиками ми вітаємося, але активної співпраці немає.
З Московським Патріархатом діалог практично відсутній, хоч велика частина священиків Московського Патріархату є вихідцями із Західної України. Сам владика Нікодім є буковинець.
Як Ви гадаєте, чи сприяє порозумінню між церквами той факт, що останній в Харкові Собор – Успенський (як і всі інші) був переданий в квітні 2008 року митрополиту Нікодіму, тобто Московській Церкві за 4 тисячі гривень? Я сам бачив ці документи. Коли ж це приміщення просив наш блаженійший митрополит Любомир Гузар, то нам відмовили. Але тим не менш, єдність християн повинна бути присутня, бо ми не маємо права ділити Христа.
А як Ви ставитесь до різних сект, наприклад, свідків Єгови?
- Вони нібито голосять слово Боже, але проблема їх в тому, що вони є дуже агресивними до інших віросповідань. Крім того, вони займаються маніпулюванням свідомістю людей. Вони намагаються відірвати людину від суспільства. Людина певний час живе цінностями секти, а коли помічає, що це не для неї, її одразу відкидають від себе.
У світі накопичилося дуже багато інформації про відносити громадянина і держави, людини і церкви, але все це є дуже складно і тисне на психіку людини. А в сектантів усе “ясно” і “зрозуміло”.
Мабуть широкому загалу невідомо, що коли проповідники Єгови приходять у дім і “розповідають” Слово Боже, вони підраховують вартість майна, що міститься в оселі і потім здають письмові звіти. В Австрії, наприклад, вже всі будинки позначені, і Єгови бачать, треба туди їм заходити чи ні. За символами вони бачать, хто там мешкає і чим займається. Потім все це вводиться в спеціальні бази даних. Про символ на своєму будинку людина, як правило, нічого не знає.
А які стосунки УГКЦ в Харкові з місцевою владою?
- Порозуміння як таке відсутнє. За оренду землі парафія платить щомісяця 500 гривень, також за комунальні послуги як юридична особа. Переоформити на фізичну, щоб було дешевше поки не дозволяють. Також не дозволяють зареєструвати адресу церкви з відповідним оформленням номеру по вулиці Гвардійців Широнінців.
Дякую за розмову.
