Досвід громадськості Праги: понад 100 років на варті архітектурної спадщини
Сьогодні критика сучасної архітектури вважається показником свідомості та небайдужості до обличчя міста. Звичайно, якщо критика конструктивна. На початку 20 століття, справа виглядала трохи по-іншому. Інфраструктура Праги, що динамічно розвивалася, була готова без застережень стерти з поверхні землі пам’ятки архітектури минулих віків. Саме тому в 1900 році з ініціативи групи шанувальників старої Праги був заснований «Клуб За стару Прагу».
То був період, коли в Празі руйнували чимало будинків у рамках масштабної будівельної кампанії, яка називалась «празька санітарія», і проводилась під орудою празької мерії. Тоді вирішили знести понад 500 старовинних будівель в історичному центрі Праги, для того, щоб на їх місці постали комфортні житлові будинки. Ці заходи охопили переважно територію колишнього єврейського гетто, але також й низку вулиць Старого міста.
Це послужило імпульсом до створення Клуба. Його початковою метою було виключення зі списку призначених для знесення будинків деяких споруд у Старому місті. Єврейський квартал був вже доволі старим, кожного року страждав від повеней і загалом був негігієнічним для проживання. Будинки, за збереження яких боровся Клуб, були насправді цінними – від готики до 19 століття, тобто це були справжні бюргерські дома, чимало з яких збереглось сьогодні в Празі.
На жаль, в ті часи ще не існувало принципів охорони пам’яток, тому й будинки, якими б ми сьогодні могли захоплюватися, зносили десятками через їх незадовільний стан. «Клуб За стару Прагу» і виник з метою збереження таких будівель, – зазначає Катержина Бечкова, нинішній голова Клубу. Вже протягом першого десятиліття існування клубу методи його роботи радикально змінились. Покоління засновників, яке вважало своїм духовним лідером письменника Вілема Мрштика, для досягнення власних цілей часто використовувало форму громадських протестів, написання петицій, часто гостро сформульованих, або ж особисті клопотання у старости та в Комітеті муніципальних старійшин. У всьому цьому був ще й певний романтичний дух – звивисті вулички, старовинні будинки…
«Зрозуміло, на початку методи «Клубу За стару Прагу» відрізнялись від сьогоднішніх, хоча чимало з них збереглось до наших днів. Наприклад, спочатку Клуб старався виявляти активність у комунальній політиці, тому підтримував деяких представників міської адміністрації, тоді це називалось Комітетом муніципальних старійшин, намагався віднайти серед них тих, хто підтримав би ідею про необхідність збереження пам’яток –знову підкреслю, що на той час не існувало законодавства щодо цієї проблеми. В пресі того часу друкувались статті про те, хто і як підтримує охорону пам’яток. Одним словом –тоді був дещо інший метод».
Незабаром, одначе, до Клубу, який набув чималої популярності, прийшло нове покоління архітекторів, серед яких ми можемо згадати імена Павла Янака, Богуміли Гібшмана, Антоніна Енгела, Йозефа Хохола, а також істориків мистецтва – Зденека Вірта, Вацлава Вілема Штеха та інших. Вони вирішили замість пасивних протестів кинутися в бій з власною зброєю – активною творчістю і самостійними архітектурними проектами.
«Приблизно в 1910 році з’явився новий статут Клубу. З цього часу Клуб намагався бути аполітичним об’єднанням, що збереглось і до сьогодні. Ми прагнемо виключити з нашої діяльності будь-яку політику, оскільки охорона пам’яток не має жодного політичного ракурсу. Звичайно, її можна використовувати чи зловживати нею в політиці, проте по суті вона аполітична».
З натхненням сприйняв «Клуб За стару Прагу» утворення незалежної Чехословацької держави в 1918 році. Але, вже незабаром, члени Клубу у своєму меморандумі критикували знищення в ейфорії після змін пам’яток, які ототожнювали з Австро-Угорщиною, – згадаємо про знесення Маріанського стовпу на Старомєстській площі. У період Другої світової війни і наступні роки соціалістичного режиму діяльність Клубу звелась, радше, до функціонування аматорської організації, але після 1989 року «Клуб За стару Прагу» активізувався.
Захисників не знайшлось: найбільший в світі пам'ятник Сталіну в Празі, встановлений 1955 року.
Його будували понад п'ять років, простояв сім років. Знесений 1962 року. Фото: www.prag.ru
«Абсолютно новий виток в діяльності Клубу започатковано після 1989 року, коли в Празі почався справжній будівельний бум, розпочали будувати велику кількість новобудов прямо в центрі Праги. З цього часу ми активізували свою діяльність, і останні два десятиліття нагадують початок роботи Клубу сто років тому. Ми влаштовуємо різні прес-конференції, висловлюємось щодо будівельних планів, активно пишемо до органів охорони пам’яток, які зобов’язані розглядати і зважати на думку громадськості. Через ЗМІ ми прагнемо впливати на суспільне ставлення на користь наших поглядів, ідей і шкали цінностей».
Проте, «Клуб За стару Прагу» ніколи не мав вагомого права голосу, що був би вирішальним в збереженні будь-якої пам’ятки. Але, факт залишається фактом – за 112 років свого існування Клуб висловив власний погляд щодо багатьох історичних будівель, і, не виключено, що в деяких випадках ця думка зіграла свою роль. Ми попросили Катержину Бечкову розповісти про найбільш значні перемоги та поразки Клубу.
«Мабуть, буде важко назвати яку-небудь конкретну будівлю, тому що за час свого існування Клуб висловив свій погляд щодо десятків або навіть сотень суперечливих будов. Деякі проекти не були реалізовані, але ми не можемо стверджувати, що це відбулось виключно завдяки нам. Подекуди причини були іншими, наприклад, економічна криза 1930-х років, або ж інвестор відступив від намірів з якихось власних причин. Проте, якщо говорити про наш справжній успіх, то я би сказала про певне формування усвідомлення історичних пам’яток в суспільстві або у окремих індивідів. Тим, що ми неустанно публікуємо свої погляди в пресі, ми змушуємо людей замислюватися і розмірковувати над цими проблемами. Щодо поразок, то я б сказала, що майже 90 % випадків, стосовно яких ми висловлюємо власну думку, завершуються фіаско. Але, це здається мені природним процесом, адже ми виникли як клуб, що критикує негативні явища в сфері, яка нас цікавить. Саме тому нерідко виграш просто неможливий», - підсумовує Катержина Бечкова.
