Про Народний Рух України та Християнсько-Демократичний Союз: тихi партнери сильних
Християнсько-Демократичний Союз (ХДС). Нерадикальна та неголосна, можливо тому, що організацію очолюють фахові юристи. В Харкові – Юрій Потикун, у Києві – Володимир Стретович. Членів ХДС завжди була жменька, проте вони достатньо кваліфіковані та досвідчені у виборчих справах. Невипадково їх часто запрошують тренерами на семінари неурядових організацій по всій Україні. Свої теоретичні знання християнські демократи періодично випробовують на практиці.
З 2001 р. партія була незмінним учасником виборчих блоків під проводом В.Ющенка Напередодні дострокових виборів 2007 р. утворила разом з «Вперед, Україно» блок «Народна самооборона» під проводом Ю. Луценка. Під час недавньої президентської кампанії відкрито підтримала кандидата Ю.Тимошенко, зараз ХДС разом з БЮТ перейшов до опозиції. Участь харківських християн-демократів у останніх виборах, схоже, була суто номінальною: по-перше, фельдманівці традиційно дуже не люблять будь-якого співробітництва. По-друге, харківська ХДС занадто розумна, щоб тягати чужі каштани.
А ось на місцевих виборах ХДС у свій час відігравала помітну роль. Ще у кучмівські часи, на мажоритарних виборах 2002 р., християнські демократи здобували мандати до місцевих рад у Харкові, до речі, єдині серед правих. У 2006 р. саме місцева ХДС разом з «промисловцями-підприємцями» утворила міський та обласний блоки Шумілкіна. Тодішній мер в умовах суто партійної виборчої системи шукав можливість провести до міськради власну команду. При цьому наголошував, що блок імені Шумілкіна – це надпартійне об’єднання професіоналів. І харківський ХДС дуже допоміг – разом з ПППУ утворив місцевий блок, який формально не розпався до сьогодні. Щоправда, в усіх радах «шумілкінці» сидять тихо, як миша під віником, а подекуди потихеньку вже прилаштувались до інших партійних квартир. Але то не провина ХДС, він власну блокотворну роль виконав. Люди, обізнані з особливостями національної політики, знають, що надійний та адекватний партнер по блоку – це велика і недешева удача.
Люди Володимира Шумілкіна, майже всі позапартійні, здобули 8 мандатів у міській раді (5, 72 % голосів харків’ян) та ще кілька десятків місць у районних радах. Можемо тільки фантазувати, що отримав від такого блокування ХДС. Політично нічого, частиною місцевої влади він точно не став. Зазвичай за право використати партійну печатку розплачуються місцями у списку або готівкою, але тут явно мала місце якась інша форма вдячності. Або відбувся акт банального «кидалова».
Влітку 2008 р. на дочасних виборах селищного голови у смт Печеніги ХДС мав власного кандидата і трохи попсував, як кажуть, нерви штабістам Олександра Протаса, який проштовхував іншу кандидатуру.
В нагороду за участь у президентській кампанії Ющенка Ю.Потикун був призначений керувати обласним управлінням земельних ресурсів, але працював там недовго. Чи посада для нього виявилась недостатньо християнською, чи заслуги інших діячів виявились більшими, невідомо. Після звільнення голова обласної ХДС отримав від Авакова заохочувальний приз – місце позаштатного радника і зник з інформаційного простору. Як, до речі, й сайт обласної ХДС.
Харківські християн-демократи навряд чи пропустять найближчу місцеву кампанію, але з ким вони будуть? За мажоритарної системи подекуди можуть поборотися самостійно. Не виключено, що їх партійний дах залучать до творення нового місцевого блоку, наприклад, під орудою Арсена Авакова. ХДС на Харківщині – партнер дрібний, проте надійний, тихий. Зайвого не попросить і репутацію не зіпсує.
Народний Рух України (НРУ). Давно минули часи популярності та впливовості Руху загалом, а на Харківщині й поготів. Небагато людей пригадають, як наприкінці 80 –на початку 90-х рухівські мітинги збирали тисячі харків’ян, які не заробляли на цьому грошей. Навпаки, нерідко свої копійки віддавали на друк рухівських листівок. До вищого керівництва НРУ деякий час належав харківський правозахисник Генріх Алтунян, який, за припущенням К.Кеворкяна ввів А.Авакова «в круг киевских националистов».
Протягом 15 років харківський крайовий Рух очолював Анатолій Семенченко. За цей час абсолютна більшість молодших та сучасніших рухівців розійшлася по інших партіях. Можна припустити, що сьогодні партійних активістів у Русі значно менше, ніж зареєстрованих місцевих організацій. У часи Є.Кушнарьова Семенченко намагався грати роль лояльної до обласної влади опозиції. Попри належність НРУ до блоку «Наша Україна» від дня його заснування, лідер харківських рухівців періодично претендував на якусь особливу позицію в об’єднанні. Подібні претензії на першість серед рівних різко дисонували з реальним внеском Руху у справи націонал-демократів. В усіх виборчих кампаніях «Нашої України» у Харкові участь рухівців була суто номінальною (в деяких районах області, мабуть, по-іншому). Ні реальних авторитетів, ні кваліфікованих виконавців, ні ресурсів у крайовій організації давно вже немає. А сьогодні немає вже й самого А.Семенченка. У листопаді 2009 р. він покинув Рух через незгоду з курсом партії на підтримку кандидатури Ю.Тимошенко. Судячи з результатів багаторічної діяльності, Семенченка важко запідозрити в шалених організаторських здібностях, проте власну позицію він ніколи не приховував, відкрито опонував голові НРУ Б.Тарасюку, був здатен йти проти течії. Питання, правда, якою мірою це було щиро та розумно.
До активів А.Семенченка, як й загалом усіх харківських нацдемів слід зарахувати призабутий вже факт з 2002 р. Тоді керівник місцевого Руху посів третє місце на виборах харківського міського голови, здобувши понад 10 тисяч голосів.
Інформаційна присутність крайового НРУ зараз відверто нульова. Газета «Нова доба», редагована Семенченком, наказала іншим виданням жити довго. Інтернет-сторінка сконала ще раніше. Політичні перспективи організації також абсолютно безрадісні. Якщо навіть київське керівництво партії зможе відшукати якусь заміну Семенченку, маргінальне становище місцевого НРУ навряд чи зміниться. У найближчій місцевій кампанії він не гравець.
